4. Поняття виховного впливу

З точки зору сучасної психології одиницею виховного процесу як процесу взаємодії двох ак­тивних суб'єктів (вихователя й вихованця) є виховний вплив. При цьому вихованець одночасно виступає й об'єктом (тоб­то тим, на кого спрямований вплив), і суб'єктом виховання, за яким визнається спроможність активно впливати на пе­ребіг виховного процесу.

Виховний вплив — це процес організації сумісної актив­ності вихователя й вихованців і здійснення їхніх цілеспрямо­ваних дій, які мають на меті зміну психологічних характерис­тик об'єктів виховного впливу (їхньої мотивації, потреб і установок, цінностей та рис характеру), а також перебудову поведінки останніх з огляду на характерні для певного суспільства уявлення про соціально зрілу, пристосовану до реальних суспільних умов особистість. Педагогічно ефектив­ним вважається лише той вплив, який одна людина відчуває з боку іншої, що сприяє розвиткові її особистості або підго­товляє його.

Кожному впливові притаманна низка ознак. З позиції науково-психологічного аналізу розглянемо зміст цього явища та його форми.

Зміст виховного впливу — це ставлення, погляди, переко­нання, цілі, принципи та стиль поведінки, які одна люди­на — вихователь (педагог або батьки) — хоче зробити прямо або опосередковано надбанням іншої людини — вихованця, учня, дитини. Цей особистісний зміст кожна людина - вихо-ватель, спілкуючись із вихованцями, впливаючи на них, зазвичай реалізує в певній формі за допомогою доступних їй засобів. Оскільки виховний процес є окремим випадком процесу спілкування, то універсальними засобами вихован­ня виступають вербальні й невербальні засоби спілкування, подані як окремо, так і разом у різних комбінаціях. Вира­жаючи різне ставлення вихователя, особливості стилю його педагогічного спілкування, такі засоби створюють різно­манітні форми виховного впливу.

Адекватний добір форм виховного впливу визначається як особистісними особливостями вихователя й дитини, так і психологічною ситуацією, що склалася. З позиції виховате­ля, смисловий зміст і форма тісно взаємопов'язані, і вихова­нець мав би сприймати їх як одне ціле. Але з психологічної точки зору одна форма мовлення може виражати різний психологічний зміст, а один і той самий зміст може бути відтворено у різних словесних формах. І тут перш за все необхідно орієнтуватися на ставлення учасників виховного процесу до партнерів і до виховної ситуації, яке найви­разніше відображає саме емоційна форма. Тому на практиці вихованець зазвичай реагує спочатку лише на форму й, як­що вона не прийнятна, то або зовсім не сприймає змісту, або тлумачить його хибно.

Виховний вплив завжди оформляється в систему знаків або комунікативних сигналів, кожен із яких доносить до вихованця певну психологічну інформацію про психічний стан вихователя, про особливості його ставлення до дитини й виховної ситуації взагалі. Безпосереднє передавання зміс­тового аспекту педагогічної взаємодії забезпечує мова як певна система загальновідомих усім учасникам виховного процесу значень предметів, явищ і їхніх відношень. Важли­во усвідомлювати, що кожна сторона спілкування вбачає у проголошеному значенні певний суб'єктивний зміст, який виникає як результат включення інформації про предмет обговорювання в контекст внутрішніх відносин, переживань і потреб людини. Цей суб'єктивний для кожного зміст сло­ва в психології називається його смислом. Тому шлях до психологічно ефективного виховання — це розвиток здат­ності вихователя й вихованця до усвідомлення і продуктив­ного обміну смислами з метою пошуку спільного смислу.

З огляду на це перед вихователем виникають такі конк­ретні завдання:

• ретельного добору засобів виховання, інформаційне забез­печення яких адекватно сприймалось би та розумілось виховною аудиторією;

• спонукання виховної аудиторії до розкриття власного розуміння змісту одержаної інформації через зворотні повідомлення або відповідні дії.