2.1.2. Редагування матеріалу

Після одержання від автора відповідного матеріалу можна приступати до його редагування.

Складність редагування залежить від типу проекту, над яким ви працюєте.

Багато чого залежить від того, чи буде ця робота виконуватися усередині видавництва або ж поза ним. По цьому питанню немає єдиної думки: рішення може бути різним для різних видань і для різних видавництв. Безсумнівно, у більшості випадків ця робота більш ефективно виконується поза офісом. Проте, для рукописів, що вимагають особливої уваги або багатобічної перевірки, для якої необхідні зусилля одночасно декількох людей, краще виконувати цю роботу безпосередньо у видавництві. Характерний приклад - робота з багатотомним виданням, коли редагування й підготовка матеріалу повинні бути виконані в єдиному стилі, а цього можна домогтися тільки в тому випадку, якщо робоча група перебуває в одному місці.

У більшості випадків у процесі редагування вирішуються наступні основні завдання.

Перевірка фактичної вірогідності матеріалу

Складність рішення цього завдання може досить істотно розрізнятися залежно від складності проекту. У кожному разі першорядне значення мають компетенція автора й вірогідність представленого їм матеріалу. Якщо вірогідність матеріалу викликає сумніву, а компетенції редактора недостатньо, варто залучити до роботи наукового консультанта або наукового редактора. Перевірка джерел інформації, як правило, виконується автором.

Установлення власника авторських прав і одержання дозволу на видання

Ці завдання можуть відняти значний час, а виділити для їхнього виконання певний проміжок у графіку виробничого циклу досить складно.

Авторське право являє собою одноособове право відтворювати матеріал у будь-якій формі або публікувати його. У законі про авторські права, наприклад, у Великобританії, права встановлюються автоматично без яких-небудь формальностей для будь-якої оригінальної роботи, якщо вона вперше була видана у Великобританії і якщо автор був підданим Британії або особою, що постійно проживає в країні на момент публікації. Автори у Великобританії захищені положеннями Єдиної угоди по авторських правах: його дії поширюються на всіх тримачів авторських прав, чиї роботи містять повідомлення про охорону авторських прав у вигляді символу © на лівій стороні титульної сторінки роботи. У Росії знак охорони авторського права поміщають у нижньому правому куті оберту титульного аркуша або в нижній правій частині поля сполученого титульного аркуша. У збірниках добутків різних авторів знак охорони авторського права кожного окремого добутку приводять унизу початкової або кінцевої смуги добутку. Автори у всіх країнах, що використовують прийнятий за даною згодою знак, також захищені аналогічним образом.

Положення про захист авторських прав діють протягом всього життя автора й протягом 50 років після його смерті.

Ніхто не вправі використовувати захищені авторським правом матеріали без одержання відповідного дозволу, і однієї із завдань при редагуванні майбутнього видання є перевірка наявності прав або запит на одержання дозволу. Це завдання може бути досить складної, вимагаючи в ряді випадків консультацій професійного юриста.

На додаток до прав автора існують і авторські права видавця. Авторські права видавництва захищають використовувані у виданні типографські прийоми. Це означає, що дане видання, набране й представлене в певному виді, захищено від можливості типографського відтворення іншим видавництвом, незалежно від статусу прав автора (це важливо в тих випадках, коли автор уже вмер і прав автора вже не існує).

Проблема фактів наклепу

Редактор повинен виявляти можливі наклепницькі твердження в тексті й при необхідності проконсультуватися з юристом про допустимість того або іншого твердження автора.

Передрук і підготовка додаткових матеріалів

Ця робота полягає в переробці невдалих або сумнівних місць у тексті, щоб робота стала перед читачем у ясному й чіткому виді. Тут же варто визначити довідковий апарат видання (вихідні дані) і підготувати матеріал для створення предметного покажчика.

Застосування власного стилю

При перегляді тексту в потрібних місцях застосовуються особливості стилю, прийнятого для даного типу видань.

Визначення структури

Ця операція містить у собі визначення структурної організації тексту, виділення заголовків і характерних місць, підбор місця для ілюстрацій і т.д. для додання виданню привабливого виду.

Розглянемо більш докладно два останні завдання - застосування стилю й визначення структури.

2.1.3. Застосування власного стилю

Власний стиль видавництва являє собою набір орфографічних, лінгвістичних і типографських правил, застосовуваних видавництвом при редагуванні й виданні.

Лінгвістичні особливості являють собою список переваг для стилів орфографії, пунктуації, абревіатури й т.д., використовуваних видавництвом для типографського набору відповідно до прийнятих угод - наприклад, будуть іноземні слова в основному тексті виділятися курсивом або полягати в лапки (розрізняються типографські лапки (« ») і так звані круглі лапки (" ")).

Стильові особливості можуть значно розрізнятися для різних видавництв, а також для різних проектів усередині одного видавництва.

В одних випадках, стиль рукопису залишається незмінним або в нього вносяться мінімальні зміни, при цьому редактор покладається на власний досвід, смак (або на якісь стандартні вимоги). В інших випадках, наприклад, при підготовці багатотомних добутків або при наявності великого штату редакторів, є великий список рекомендацій, що містять точні вказівки редакторам, у якому виді повинен бути представлений матеріал.

Звичайне рішення, до яких видань варто жорстко застосувати власний стиль, визначається комерційними питаннями. В ідеалі більшість видавців із задоволенням застосовували б свій єдиний стиль до всіх видаваних добутків. У дійсності інша справа.

Мінімальними завданнями для кожного видання є досягнення раціонального подання тексту й відсутність помилок у правописі. Виклад правильною літературною мовою й дотримання основних лексичних норм (відсутність жаргонних і розмовних виражень, крім тих випадків, коли вони становлять суть добутку або є невід'ємною частиною авторського стилю) також покладає на редактор видання. Погодженість подання матеріалу для серії книг, щоб вони виглядали одноманітно, є наступним завданням. Однаковість (не стандартизованность, а скоріше, "узнаваемость") для всього спектра випускається продукции, що, є вищим щаблем досконалості.

Нижче наведені типові рекомендації, якими варто керуватися при використанні власного стилю й відповідно до яких необхідно приймати рішення в процесі редагування.

Довідкова література

Основне завдання полягає в тім, щоб вибрати стандартний довідник, що буде використовуватися у всіх спірних ситуаціях у питаннях правопису й стилістики. Офіційним виданням у Росії є "Орфографічний словник російської мови", підготовлений науково-дослідним інститутом російської мови РАН, випущений видавництвом "Російська мова".

Дати

Варто визначити, у якому форматі будуть приводитися дати: 8 січня 1998 року; 08.01.98 або якось інакше; яке позначення застосувати для написання століть: XXI століття або 21-й століття й т.д.

Числа

Варто визначити, коли буде використовуватися написання чисел словами, а коли цифрами. (Звичайно числа до десяти пишуться словами, а наступні - цифрами). Як представляти складені числа, наприклад 801-809 або 801-9.

Капітель

Варто визначити, коли використовувати капітель, а коли - немає. (Більшість сучасних стилів видання припускає мінімальне використання капітелі).

Пунктуація

Чи варто проставляти крапки після абревіатур і заголовків; використовувати в прямої мови лапок або тирі; як розташовувати бібліографічні й довідкові дані.

Використання типографських прийомів

Варто визначити, чи буде використовуватися вирівнювання цифр по базовій лінії шрифту; чи будуть для виділення посилань у тексті використовуватися курсив, зірочки або цифри з номера посилань; яким образом буде застосовуватися курсив або напівжирний шрифт для довідкової літератури й бібліографії.

Вимоги по наборі

Установлюється кількість припустимих послідовних рядків з переносами; допустимість "висячих" рядків і т.п.

Інші вимоги будуть розглянуті більш докладно в розділах 2.2 і 2.4.

Після вибору стилю варто визначити структуру книги - список вказівок по розміщенню друкованих смуг, ілюстрацій, визначити наявність і допустимість порожніх смуг.

2.1.4. Визначення структури

Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

У той же час при визначенні структури редактор повинен позначити різні частини, щоб указати на особливості набору, які до них будуть застосовані.

Цей процес називається классифицированием (generic mark-up), оскільки маркери при цьому є не специфічними типографськими або іншими технічними покажчиками, але лише звичайними позначками, що визначають структуру й мають однозначне трактування при поданні заголовків.

Як правило, така розмітка тексту здійснюється в рукописі шляхом позначки текстових розділів вступної й заключної частин для завдання інструкцій типу "на один розмір менше", "на два розміри менше" і т.д. стосовно розміру (кеглю) основного тексту; а також усередині основного тексту - шляхом розмітки заголовків у порядку ступеня важливості.

Завданням художнього редактора, дизайнера або фахівця з виробництва потім буде перевести ці умовні позначки в розміри для набору й прийняті для даної книги способи деталізації елементів.

Спочатку розглянемо основні структурні частини.