148. Походження та розвиток центральних банків.

Попередниками ЦБ можна вважати емісійні банки, які виникли у 19 ст. Пром. революція (2 пол. 18ст.- 1пол. 19) призвела до значного розшир. грош маси і підвищ знач.банкнотного обігу. В цих умовах, коли усі банки мали можливість випускати банкноти, така емісія вступила усупереч з потребами економіки. Банкноти витісняли повноц. монети з обігу. У 19ст. стало очевидно, що держ. пов. регулювати грош. оборот, захищати вкладників. Т.ч. процес поступової центр-ї, а потім і концентр-ї емісії банкнот в межах 1 банку затягнувся. На поч. 20ст. центр-я банкн. емісії була завершена гол. чином в Євр. країнах. Для 20ст. хар-м є процес демонет-ї золота і перехід від грош. системи золотомонетного стандарту до сист. обігу гр., не розм. на золото. Отже, Походження ЦБ – об'єктивна потреба в централізації банкнотної емісії, яка спричинила виникнення емісійних банків.

Шляхи створення ЦБ: 1.еволюційний - поступове перетворення банку, що мав статус емісійного у центр-й. Його положення зміцнювалось в міру делегованих йому повноважень; 2. створення ЦБ на основі спец. з-ну, який передбачає особл. статус новоствореного банку з моменту його заснування. (наприклад: створення Національного банку України в 1991р. згідно з Конституцією, законами “Про Національний банк України”, “Про банки та банківську діяльність”).

У 2 пол. 20ст. д-ть ЦБ розв. у 3-х напрямках: 1) співроб-во ЦБ на міждержавному рівні; 2) співпраця ЦБ з міжн. вал.-кред. і фін. операціями; 3) створення наднац. ЦБ. Хар-ю рисою сучасності є розвиток регіон. екон. інтеграції в Зах. Європі, який спричинив зміну місця і ролі ЦБ у її ек-ці. Важл. етапом форм. Євр.вал.сист. стало заснування у 1994 Євр. вал. інституту для розроблення правил і процедур створення ЄСЦБ і введення в обіг єдиної євр. вал. - євро. ЄСЦБ - дворівнева банк. сист., що скл. з Євр. центр.б. і нац. ЦБ країн ЄС. Осн. завдання ЄСЦБ: підтримка цінов. стабільності в ЄВС.

65. Роль грошово-кредитного мультиплікатора у формуванні пропозиції грошей.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своєчасне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов’язкового резервування, впливом на обсяг початкового приросту банківських резервів, впливом на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи цих заходів, центральний банк може досить ефективно впливати на рівень мультиплікатора для досягнення цілей грошово-кредитної політикиВзагалі пропозиція грошей залежить від величини грошової бази і грошово-кредитного мультиплікатора. Центральний банк, використовуючи різні інструменти грошово-кредитної політики, впливає безпосередньо або на грошову базу або на мультиплікатор. Політика обов’язкових резервних вимог передбачає насамперед вплив банку на грошово-кредитний мультиплікатор, оскільки норма резервних вимог є важливою компонентою мультиплікатора. Якщо центральний банк збільшує норму, то це призводить до зменшення грошово-кредитного мультиплікатора, відповідно змінюється і пропозиція грошей, і навпаки. Використовуючи політику резервних вимог, центральний банк не може повністю контролювати пропозицію грошей, оскільки неможливо точно передбачити величину грошово-кредитного мультиплікатора, що перебуває (як уже зазначалося у підрозд. 3.1) під впливом факторів, що не завжди пов’язані з діями центрального банку.Пропозиція грошей (Мs) містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто Мs = С+D. Фактично – це агрегат M1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити – зобов'язання комерційних банків.Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв’язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обороту та регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент грошово-кредитної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію.

,

де М0 — маса готівки в обороті поза банками;

Д — маса грошей в депозитах комерційних банків;

R — сума резервів комерційних банків (гроші на коррахунках та в касах банків).