68. Вплив небанківських інституцій на грошово-кредитний мультиплікатор.

Процес кредитної мультиплікації здійснюється на рівні діяльності комеційних банків і зазнає впливу різноманітних факторів, що визначаються кредитною політикою комерційних банків, монетарною політикою центрального банку, економічними інтересами небанківських інститутів – вкладників банків та їх позичальників. Фінансові посередники поділяються на: банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Небанківська фінансово-кредитна установа- фінансовий посередник, діяльність якого не пов’язана з обовязковим виконанням базових банківських операцій.

Діяльність не банк інституцій не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов’язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:

-страхові компанії;

-пенсійні фонди;

-ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

-інвестиційні фонди;

-фінансові компанії;

-кредитні товариства, спілки тощо.

69.Показник „ готівка/ депозити”, його вплив на грошовий мультиплікатор та пропозицію грошей; чинники впливу на його динаміку.

Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес ств-ня нових банк-их депозитів (безготівкових Г) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

На рівень простий депозитний мультидпікатора впливає ряд чинників, як регулятивні заходи центр банку: зміна коефіцієнта надлишкові резерви / чекові депозити та коефіцієнта готівка / чекові депозити.

Готівка в обороті- банкоти і монети ценр банку, що перебувають поза банкками. Чекові депозити – рахунки, власникам яких надається право виписувати чеки фізичним та юридичним особам.

Водночас чимало чинників прискорює процес мультиплікації. Грошово-кредитний мультиплікатор може «спрацювати» не тільки при додатковому введенні грошей у банківський оборот центральним банком через кредитну Такого самого ефекту буде досягнуто, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки на рахунок клієнта, або ж якщо певний банк збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на міжбанківському ринку, у тому числі і НБУ, наприклад цінних паперів.

З огляду на дію названих чинників фактичний рівень мультиплікатора, що склався на певний час (mm), доцільно визначати як співвідношення загальної маси грошей в обороті (грошова пропозиція) до суми грошової бази за формулою:

,

де М0 — маса готівки в обороті поза банками;

Д — маса грошей в депозитах комерційних банків;

R — сума резервів комерційних банків (гроші на коррахунках та в касах банків).

З цієї формули випливають такі висновки:

-рівень mm зростає в міру зростання депонування грошей у банках, тобто показника ;

-рівень mm зростає в міру зниження резервування депозитів, тобто показника .

Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж її комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків.

На фомування пропозиції грошей впливають такі основні макроекономічні чинники:

-стан платіжного балансу та валютної політики центрального банку,

- стан державних фінансві та механізм монетизації бюджетного дефіциту,

- грошово-кредитна політика цент банку.

Співвідношення готівки і депозитних грошей формується під впливом багатьох чинників, а саме:

- рівень довіри до банківської системи, тобто рівень ризику, пов’язаного з розміщенням коштів на рахунках у банках. Банкрутство банку може призвести до повної або часткової втрати вкладниками своїх коштів (депозитних грошей);

- рівень очікуваних доходів від розміщення грошей на рахунках у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки. Підвищення ставки стимулює приплив готівки в банки, а отже, впливає і на структуру грошової маси;

-масштаби незаконного (злочинного) і тіньового (незареєстрованого) секторів економіки, підґрунтям яких є спроба уникнути контролю з боку держави за законністю бізнесу і платіжних операцій, а також спроба ухилитися від сплати податків. Незаконний і тіньовий бізнес віддають перевагу готівковим розрахункам, адже рух готівки простежити набагато складніше, ніж оборот депозитних грошей, який здійснюється на банківських рахунках, не виходячи за межі банківської сис теми;

71. Вплив бюдж дефіциту на грошову базу. Дефіцит державного бюджету виникає за умови перевищення урядових витрат, пов’язаних з виконанням держ функцій над законодавчо визначеними держ доходами. Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси.

Від обягу дефіциту та джерел його монетизації залежить стійкість грошей, наявність фінансування інвестиційних програм та соціал заходів. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит).

Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома методами:

1. Збільшити оподаткування економічних суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб’єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні.

2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено називати сеньйораж. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. 3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб’єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу.

Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви.

4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту. По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб’єктів вторинного ринку. По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, центральний банк істотно ускладнює управління пропозицією грошей.

72. Методи монетизації бюджетного дефіциту. Дефіцит держ. бюджету виникає за умови перевищ. урядових витрат, пов’язаних з виконанням держ ф-цій над законодавчо визначеними держ доходами.

Від обягу дефіциту та джерел його монетизації залежить стійкість грошей, наявність фінансування інвестиційних програм та соціал заходів. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Методами монетизації бюджетного дефіциту є податкові заходи, випуск цінних паперів урядом, безпосереднє кредитування уряду центр банком, надання права уряду емітувати власні борогові зобов’язання зі статусом законних платіжних засобів.

1. Збільшити оподаткування економічних суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. Для цього потрібно буде змінити чинне податкове законодавство, що робить цей захід мало реальним. Відбулося б лише переміщення їх між окремими групами економічних суб’єктів, а загальна їх маса залишилася б на тому ж рівні.

2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу. Подібний дохід у світовій практиці заведено називати сеньйораж. Цей захід теж потребує внесення істотних змін до чинного законодавства і тому є малоймовірним. Проте якби він був реалізований, це внесло б істотні пертурбації в механізм монетарної політики, оскільки на всю суму казначейської емісії зросла б маса і пропозиція грошей, збільшився б сукупний попит і тиск на ціни. 3. Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. При реалізації облігацій на внутрішньому ринку цей захід не вплине на масу (пропозицію) грошей, а лише перерозподілить її між групами суб’єктів і тому тимчасово пригнітить сукупний попит на товарних ринках подібно до першого заходу.

Інша справа з реалізацією державних облігацій на зовнішніх ринках. У цьому випадку виручка від реалізації державних облігацій на євроринках надійде у валютній формі, яка не дає можливості прямо використати її для фінансування бюджетних витрат. Уряд повинен продати валютну виручку центральному банку за національні гроші, які й використає для фінансування своїх потреб. У результаті цієї операції центральний банк збільшить на відповідну суму свої золотовалютні резерви.

4. Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку. Насправді це досить загрозливий спосіб монетизації дефіциту. По-перше, урядова політика дефіцитного фінансування перестає проходити контроль на надійність з боку суб’єктів вторинного ринку. По-друге, безпосередньо кредитуючи уряд, ЦБ істотно ускладнює управління пропозицією Г.