113. Поточна вартість та дисконтування майбутньої вартості.

Прнцип вартості грошей у часі (time value of money), який є наріжним каменем у сучасному фінансовому менеджменті, свідчить: «сьогоднішні надходження є ціннішими від майбутніх».

З принципу вартості грошей у часі випливає два важливі на слідки:

необхідність врахування чинника часу під час проведення фінансових операцій;

некоректність (з погляду аналізу довгострокових фінансових операцій) простого додавання грошових величин, що стосуються різних періодів часу.

Аналіз чинника часу при проведенні фінансових операцій вимагає застосування спеціальних методів його оцінки. Це так звані метод прирощення (compounding) і метод дисконтування (discounting), які грають важливу роль у фінансовому аналізі, оскільки дають змогу зіставити вартості потоків платежів (cash flows). За допомогою методів прирощення і дисконтування, які ґрунтуються на техніці процентних обчислень, здійснюється приведення грошових сум, що стосуються різних часових періодів, до потрібного моменту часу в теперішньому часі або майбутньому. При цьому як норма приведення використовується відсоткова ставка r (interest rate).

Метод прирощення дає змогу визначити майбутню величину (future value — FV) поточної суми (present value — PV) через деякий проміжок часу, виходячи із заданої відсоткової ставки r.

Дисконтування являє собою процес знаходження оцінюваної величини в певний момент часу за її відомим або передбачуваним значенням у майбутньому.

В економічному сенсі величина PV, визначена дисконтуванням, показує поточне значення майбутньої величини FV.

У фінансовій практиці виникає потреба оцінити майбутні грошові потоки, пов'язані з володінням певним активом. Цю потребу можна реалізувати шляхом обчислення теперішньої вартості майбутніх надходжень коштів. Для цього використовується метод дисконтування, тобто приведення грошової суми майбутнього періоду до теперішнього.

Ставка дисконту — це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх доходів і враховує ризик та невизначеність, пов'язані з фактором часу.

Теперішня вартість суми грошового потоку, який буде отриманий у майбутньому (PV), визначається за формулою:

де і — ставка дисконту.

115.Теорія вибору портфеля активів.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

— агресивний (ризиковий) — націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. Власник такого портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;

— поміркований (ринковий) — дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією як основний пріоритет вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестув;

— консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

У теорії та практиці побудови й управління портфелем цінних паперів існують два підходи: традиційний та сучасний. У плані традиційного підходу напрацьовано низку певних правил і методів щодо раціональної поведінки інвестора на ринку цінних паперів. Наведемо короткі формулювання деяких з них.

Структура портфеля акцій: третина — великі компанії, третина — середні компанії, третина — невеликі компанії.

Номенклатура портфеля акцій: портфель мають складати акції не менш як 12 компаній.

Капітал необхідно розподіляти між різними сферами діяльності (джерелами прибутку).

«Правило п’яти пальців»: одна акція з п’яти приносить збитки, три — досягають цілей (відповідних їм сподіваних норм прибутку), ще одна — підвищений успіх.

«Золоте правило інвестування»: купувати треба дешево, а продавати — дорого.

За традиційним підходом основна увага приділяється аналізу поведінки окремо взятого активу (акції, облігації тощо конкретного виду) та його вартості як основній та єдиній характеристиці активу. А тому можна стверджувати, що традиційний підхід не враховує (принаймні, у явному вигляді) чинник ризику. У той же час ризик відіграє важливу роль під час прийняття інвестиційних рішень. Придбання ЦП (передусім звичайних акцій) безумовно є фінансовою операцією, обтяженою суттєвим ризиком, оскільки їх норми прибутку зазнають коливань.

У рамках сучасного підходу теорія портфеля базується на використанні економіко-математичного моделювання, статистичних і математичних методів і вимагає відповідного забезпечення (насамперед математичного та комп’ютерного). Центральна проблема в ній полягає у виборі структури портфеля, тобто сукупності активів. При цьому, аналізуючи як окремі активи, так і їх портфель, ураховуються два найважливіші чинники: сподівана норма прибутку та ступінь ризику. У процесі аналізу здійснюється кількісне оцінювання рівня ризику. Такий підхід є багатовимірним, як з позиції сукупності активів, що утворюють портфель, так і з позиції множини характеристик, використовуваних у їх аналізі. Суттєвим моментом у сучасній теорії портфеля є врахування взаємних кореляційних зв’язків між нормами прибутку активів. Саме це врахування дає змогу здійснювати ефективну диверсифікацію портфеля, яка сприяє суттєвому зменшенню ризику портфеля порівняно з ризиками активів, що його утворюють.

Процес вибору портфеля з оптимальною структурою має базуватися на вирішенні двох проблем. Перша — це визначення множини ефективних портфелів (таких, що за фіксованого рівня ризику мають найбільшу сподівану норму прибутку, а за фіксованої сподіваної норми прибутку — мінімальний ступінь ризику). Друга проблема — це вибір серед ефективних портфелів такого, який враховував би об’єктивні вимоги інвестора та його суб’єктивні особливості (наприклад, ставлення до ризику).

116. Види активів та чинники зміни попиту на активи. До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно;

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологіч., комерц. та інш. знань, оформлених у вигляді тех.-ої документації, досвіду, ноу-хау (те, що не запатентовано);

— права користування землею, водою, рес-ми, рухомим та нерух. майном та інш майнові права;

— інші цінності.

При розробці інвестиційної політики банку необхідно враховувати низку обмежень щодо;

1) складу пасивів банку, а саме: якщо значну частку в зобов'язаннях становлять кошти на поточ. рахунках організацій і на вкладах на вимогу, це не дозволяє банку використовувати короткострокові ресурси для ефективних інвестицій;

2) здійснення інвестиційних операцій за умовами володіння банком значними надлишками ліквідності, що пов'язано Із самою природою інвестицій (трансформація короткострокових залучених ресурсів у більш довгострокові вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій;

3) регулюючої діяльності НБУ, спрямованої на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення пінних паперів);

4) впливу на масштаби інвестиційної діяльності організаційної структури банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, дохідності та ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності та пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані.

121. Способи нарахув. процентних доходів. Нарахування % при постійній базі і простій ставці. Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види про-центних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, процентирозрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прицьому застосовуються постійна чи послідовно змінна база длярозрахунку. У разі застосування змінної бази за неї береться сума,отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування.Інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти, тобто принарахуванні використовуються складні процентні ставки.Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки,які застосовуються на євроринку валют. Наприклад, змінноюбазою вважається Лондонська міжбанківська ставка пропози-ції — ЛІБОР. До ЛІБОР додаєтьсянадбавка (спред) за кредитами. При цьому розмір спреда можебути постійним протягом усього строку користування позичкоючи змінним.У разі постійної бази використ-ся прості процентніставки.

% ставки також можуть бути фіксованими або «плаваючими». Перша з них установлюється незмінною на весь пері-од користування позичкою. «Плаваюча» — % ставка, величина якої змінюється залежно від обумовлених у кредитній угоді чинників, наприклад, від зміни темпів інфляції, обліковоїставки центрального банку, зміни вартості кредитних ресурсів нагрошовому ринку тощо. У розрахунках на практиці застосовують так звані дискретні проценти, тобто проценти, які нараховуються за фіксовані у договірні періоди.Другий метод визначення суми погашення платежів полягає втому, що використовуються проценти з приближеним числомднів у періоді (рік — 360 днів, квартал — 90, місяць — 30 днів).Цей метод називається правилом торгівця При кредитуванні на споживчі потреби проценти, як правило,начисляють на всю суму позички і приєднують до основного бо-ргу ще в момент відкриття кредиту. Цей метод називають разо-вим нарахуванням процентів. Іноді банки за користування кредитом установлюють так званікаскадні процентні ставки щодо періодів користування креди-том. Складні % нараховуються тоді, коли проценти вклад-никові не виплачуються після їх нарахування за певний період(місяць, квартал, рік), а приєднуються до суми боргу для нарощення.