13. Дія ринкових принципів у політичній сфері. Публічна сфера і публічна політика.

У соціальних і гуманітарних науках отримала велике поширення концепція раціонального вибору, сутність якої полягає в перенесені принципів ринкової економіки на інші сфери суспільного життя. Та чи інша соціальна група, що діє в певній сфері суспільного життя з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди, як правило, визначає відповідні сфери поширення і можливі варіанти своєї діяльності.

Особливо чітко цей принцип простежується в політичній сфері. Ринкові принципи вибору в політичній сфері аналізуються в працях Г.Тейлора, Дж.Бьюкенена, Й.Шумпетера, Дж.Даунсата. Вони розглядають уряд, парламент, партії і виконавчі органи як інститути і організації, які складаються з індивідів, що переслідують у політичній сфері свої інтереси за принципом ринкової конкуренції у сфері економіки. При цьому головна їх мета – обрання на політичну посаду. Для здійснення власних цілей вони пропонують привабливі програми. Політичні діячі, що беруть участь у виборах, пропонують як товар свої політичні програми, в той час як виборці купують цей товар, вважаючи, що він принесе їм вигоду. Оцінюючи цей підхід, справу не можна репрезентувати таким чином, немов важелі економічної вигоди превалюють над всіма іншими інтересами і політичні діячі від самого початку керуються злочинними мотивами.

Публічна політика – це форма політичного процесу, який реалізується в публічному просторі, підтримується інформаційно-комунікаційними ресурсами та представлений комплексом прозорих вертикальних та горизонтальних взаємодій його учасників.

Публічна політика є специфічною формою комунікації суб’єктів політичного процесу, яка дає змогу активізувати участь громадян у її виробленні та реалізації політичних рішень.

Важливою передумовою функціонування публічної політики як інформаційно-комунікаційного процесу є цілеспрямоване формування:

• організаційних основ (повідомлення, які створюються та формуються учасниками політичного процесу та комунікації, повинні мати суспільнозначимий характер та становити контентну єдність);

• технологічних основ (можливість масового розповсюдження та рівного доступу до інформації).

Поряд з цим у публічній політиці є параметри, які впливають на ступінь

відповідності досягнутих результатів та наслідків поставленій меті, роблять ефективними засоби досягнення цілей.

Публічна сфера – простір вільного дискурсу різних приватних інтересів та їх вільного відбору шляхом громадської оцінки, селективний відбір більш суспільно-значущих оцінок з метою їх включення до вироблення державної політики.

В. Парсонс наводить десять ключових ознак, притаманних публічній сфері :

• вона має справу зі складнішими й неоднозначними завданнями;

• вона має більше проблем із впровадженням рішень;

• вона використовує більше людей із ширшим діапазоном мотивацій;

• вона більше має справу із забезпеченням можливостей чи здатностей;

• вона більше має справу із компенсацією ринкових невдач;

• вона бере участь у заходах більш символічного значення;

• вона пов’язана із суворішими стандартами зобов’язань і легальності;

• вона має більше можливостей реагувати на проблеми справедливості;

• вона повинна діяти чи намагатися діяти в інтересах суспільства;

• вона має забезпечувати мінімальний рівень державної підтримки, вищий за той, що вимагається у приватному виробництві.