33. Послідовність етапів ухвалення рішень. Динаміка виконання рішень.

Стадії управлінської діяльності - це послідовні етапи її здійснення зі своїм особливим набором форм і методів. Стадії мають логічний зв'язок і утворюють у сукупності певний цикл управлінських дій.

Можна виокремити сім стадій управлінського процесу:

• аналіз і оцінювання управлінської ситуації;

• прогнозування і моделювання необхідних (і можливих) дій щодо збереження та зміни стану управлінської ситуації (в суб'єкті й об'єктах державного управління);

• розробка необхідних правових актів або організаційних заходів;

• обговорення і прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів;

• організація виконання прийнятих рішень (правових і організаційних);

• контроль виконання й оперативне інформування;

• узагальнення проведених етапів управлінської діяльності, оцінка нової (результативної) ситуації.

Кожна зі стадій відрізняється набором інтелектуальних і практичних дій і несе певне функціональне навантаження.

Процес виконання рішення істотно відрізняється з його прийняття. Якщо ухвалення рішення зводиться до цілевстановлення (прогнозування, програмування і планування), то виконання рішення - до досягнення намічених цілей. Це процес об’єктивації мети, перетворення програмного завдання (рішення) в практичні форми життєдіяльності громадських суб'єктів.

Процес виконання рішень багатоетапний. Виділяють такі етапи, це:

а) модифікація плану рішення (програми, проекту) стосовно специфічним управлінським умовам (особливостям суб’єктів-виконавців і керованих об'єктів);

б) організація процесу виконання рішення: визначення безпосередніх виконавців, і механізму реалізації, створення необхідного організаційного форм;

в) контроль виконання;

г) узагальнення підсумків виконання й оцінка результатів.

Реалізація державних рішень, особливо програмних, вимагає відповідного кадрового забезпечення: залучення нових професійно підготовлених працівників і перепідготовки наявного персоналу. Продумана і стратегічно орієнтована кадрова політика держави і кожного суб'єкта держави - найголовніша умова успішного вирішення цього завдання.

У рішенні може бути такі джерела та загальні контури. Безпосередній організація справи потребує конкретизації загальних вказівок і виявленні нових можливостей інноваційного характеру. Тут доречно зауважити, що у Державному управлінні, на відміну економічного, використовуються поруч із матеріальних ресурсів для багатьох інших. Соціальні ресурси - його присутність серед суспільстві соціальних груп, які виявляють готовність брати участь у здійсненні цілей державних рішень.

Безпосередній організація та регулювання процесу виконання рішення включає аналіз ефективності задіяних стимулів активізації діяльності учасників процесу своєчасного внесення змін до структури мотивації. Теорія орієнтує на багатоплановий підхід до цього питання, котрий поєднує адміністративно-примусові стимули з економічними, соціальними, політичними, правовими, моральними, індивідуальні. Складність завдання, що стоїть перед керівництвом, залежить від характеру та змісту реалізованих рішень.

Державні рішення різноманітні. У тому виконанні беруть участь організації різних рівнів і деяких видів. Вони серед, яку взяти неспроможна, бо її зміна залежить тільки від керуючої системи. Цим пояснюються проблеми, які під час використанні засобів і методів управлінського дії, спочатку позначені у реалізованих проектах. Один із них: диференціація засобів і методів у залежність від рівня життя та видів управлінських організацій. На рівні центральних органів управління використовуються загальні нормативно-правові механізми, демократичні інститути та інші політичні, економічні, інформаційні і символічні способи реалізації рішень.