45. Нормативно-правова база антикорупційної діяльності. Зони «підвищеного» ризику проявів корупції.

На сьогодні основними нормативно-правовими актами України, що стосуються антикорупційної діяльності є:

1) Конституція України;

2) Конвенція ООН проти корупції;

3) Кримінальний кодекс України;

4) Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

5) Закон України «Про правила етичної поведінки»;

6) Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»;

7) Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення»;

8) Указ Президента України «Питання Національного антикорупційного комітету»;

9) Указ Президента України «Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки»;

10) Указ Президента України «Питання Національного антикорупційного комітету»;

11) Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки»;

12) Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції»;

13) Постанова Кабінету Міністрів України «Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади»;

14) Наказ Головного управління державної служби України «Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця».

48.Чинники запобігання проявам корупції: політичний, нормативно-правовий чинник, організаційний, економічний, кадровий, морально-психологічний

З метою запобігання поширення корупції необхідно враховувати низку чинників:

1) політичний чинник. Він полягає в чіткому розмежуванні компетенції органів законодавчої, виконавчої та судової влади на всіх рівнях. Дія цього чинника виявляється у розробці та прийнятті законів («Про Кабінет Міністрів України», «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади») , у зволіканні із прийняттям законів економічного характеру, невикористанні прийнятих законів і відсутності контролю за їх виконанням.

2) нормативно-правовий чинник. Він полягає в необхідності вдосконалення нормативно визначених механізмів реалізації Закону України «Про боротьбу з корупцією».

3) організаційний чинник. Він виявляється у вдосконаленні скоординованості дій органів, що ведуть боротьбу з корупцією, в посиленні їх взаємодії, в чіткому розподілі повноважень кожного з них. Необхідно особливо підкреслити, що недоліки організаційного чинника можуть набути особливого значення на тлі недосконалої системи державного контролю.

4) економічний чинник. Він обумовлений економічною кризою, перехідним станом в управлінні народним господарством.

5) кадровий чинник. Він полягає в тому, що система добору, підготовки та управління персоналом державної служби потребує вдосконалення. Низька соціальна захищеність державних службовців і, як наслідок, їх низький професіоналізм ставить цей чинник на одне з чільних місць.

6) морально-психологічний чинник. Це нерозвинуті традиції етики державних службовців на загальному тлі ідейної та моральної кризи суспільства.

Головний чинник протидії поширенню корупції – це посилення інституту державної служби. Саме в межах цього інституту корупція може і має бути поставлена під жорсткий