31.Пріоритетність політичного вибору цінностей та цілей. Визначення цінностей та цілей - визначальна ланка ухвалення рішень.

Управлінські рішення (політичні чи адміністративні) в суті своїй зводяться до дій у здійсненні обраних цілей. Вибір цілей - передує у розробці й прийнятті будь-якого рішення.

Мета - елемент розумової діяльності керуючого суб'єкта; внутрішній мотив дії. Будучи бажаним результатом управляючого впливу державного суб'єкта на об’єкт (суспільство, окремі соціальні групи, індивіди), мета формується під впливом панівних цінностей, висловлює певний задум, ідею, акумулює відомі знання про керовану систему та дані досвіду управління.

Основу управління становить державна політика. Політичне керівництво - вищий рівень (за значимістю) управління. Тому серцевину державного рішення на його узагальненому рівні утворює вибір політичного курсу - державної стратегії.

Політичний вибір - визначення загальних довгострокових цілей, основних цілей діяльності держави на даному історичному етапі її існування й розвитку.

Чинник інтересів, у політичному виборі відіграє визначальну роль. По сутності, інтереси є осмислені і ціннісно-інтерпретовані. Вони виражаються у цілях, мотивах, орієнтаціях, очікуваннях населення та інших явищах. Інтереси, усвідомлені і визнані соціальними державою, становлять групи суспільно-класових, національних, державних цілей. Останні служать згуртуванню суспільства, збереженню цілісності і загальної стабільності держави, виступають постійним двигуном суспільних змін.

Принцип пріоритету спільних інтересів над індивідуальними відносяться до управління економікою. Його варто використовувати і для розробки політичного рішення, тому що держава теж організація, хоч і особлива; це система організацій, створюваних для захисту і здійснення передусім спільних інтересів. Що ж до особистих інтересів, вони можуть реалізуватися тільки на основі здійснення загальних.

Загальні інтереси можуть трактуватися неправильно. Понад те, за загальні інтереси нерідко видають вузько-класові, корпоративні, відомчі чи інтереси бюрократичного апарату. Останніми роками у країни сформувався груповий національно-територіальний егоїзм. Усі ці явища накладають свій відбиток на загальнодержавні рішення.

Визнавши загальні інтереси, визначають політичний вибір, потрібно, обґрунтувати життєву важливість тих чи інших видів інтересів: економічних, політичних, соціальних та інших. Вирішення цього питання - головна передумова вибору цілей політичної стратегії.

Отже, вибір політичних цілей як початкового визначального етапу розробки стратегії обумовлюється багатьма змінними. Обґрунтованість політичного вибору вирішальною мірою залежить від того, наскільки враховані чинники, які керують керуючою системою.

32. Роль конкуренції у процесі ухвалення рішень. Взаємовідношення суб'єкта та об'єкта ухвалення рішень.

Суб'єкт державного керівництва зіштовхується і з притаманною суспільству конфліктністю соціальних потреб, громадських інтересів та матеріальних цінностей.

Керівний суб'єкт діє на ринку альтернативних політичних ідей, цінностей, носіями яких виступають політичні сили. Тут пропозиція, зазвичай, перевищує попит. Споживач - суспільство, соціальні групи, громадяни - сприймає тільки ту пропозицію, що більшою мірою відповідає його інтересам і цілям. На ці запити і орієнтується керуючий суб’єкт.

Політичний вибір - не одноразовий акт, а процес боротьби одних політичних сил з іншими за визнання інтересів, експонованих ними груп, у ролі загальних, домінуючих цілей, ідей, пріоритетних цінностей.

Кожному суб'єкту управління притаманні певні функції, які відображають загальносистемний поділ праці щодо їхнього виконання, у зв’язку з чим функції характеризують основний зміст та напрями діяльності суб’єкта управління. Суб’єкт є системно організованим, і в цій якості має властиві ознаки будь-якої соціальної системи. Суб’єктам управління притаманні загальні функції і цілі, єдність принципів їх утворення, побудови та діяльності, структурна єдність та інші ієрархічні зв’язки та відносини, прийняття суворо обумовлених управлінських рішень, узгодження їх між собою.

Суб’єкт і об’єкт управління перебувають у постійній динамічній взаємодії, в процесі якої виникають управлінські відносини. Взаємодіючи, суб’єкт і об’єкт утворюють процес управління. Таким чином, функції державного управління реалізуються через управлінські (державно-управлінські) відносини, тобто у процесі цілеспрямованого впливу суб’єкта управління, наділеного розпорядчими правами, на об’єкт управління, що має переважно виконавчі обов’язки. Завдяки тому, що суб’єкти наділені відносно об’єктів владними повноваженнями, це дає змогу їм здійснювати свій управлінський вплив.

Державно-управлінські відносини - це особливий вид суспільних відносин, які виникають у процесі державного управління, діяльності свідомо-вольового та організаційного характеру, що встановлюються в ході взаємної діяльності, в яких їхні учасники відчувають на собі державно-управлінську дію, що відповідає меті держави, визначається економічними та політичними основами суспільного устрою .

Змістом управлінських відносин є особлива діяльність людей, що виступає у вигляді взаємодії суб’єктів та об’єктів управління. Сторони цих відносин, вступаючи у взаємне спілкування, формують тим самим зміст управлінських відносин. Між ними існує тісна взаємодія, що здійснюється за допомогою прямих (від суб’єкта до об’єкта) і зворотних (від об’єкта до суб’єкта) зв’язків. Практична реалізація цих зв’язків забезпечується завдяки руху інформації. Наявність прямого та зворотного зв’язку є необхідною умовою нормального функціонування й розвитку будь-якої соціально-економічної системи. Прямий зв’язок сприяє процесу ухвалення рішень і забезпечує їх доведення до виконавця - об’єкта управління. Зворотний зв’язок, який надає інформацію про стан об’єкта і його діяльність щодо виконання рішень, є базою формування відповідних впливів на об’єкт управління. Зворотний зв’язок, таким чином, дає можливість знаходити найбільш оптимальні шляхи і засоби організації процесу регулювання діяльності об’єкта управління.

Оскільки об’єкт має свої власні потреби та інтереси, що випливають із закономірностей його існування та розвитку, то суб’єкт управління зобов’язаний їх ураховувати. Коли ж об’єкт не наділений відповідними правами для задоволення своїх потреб, з одного боку, і з іншого - за відсутності в суб’єкта обов’язків ураховувати ці інтереси та потреби, управління може набути характеру сваволі, а його функції можуть перетворитись у фактор дезорганізації.