- •Основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція.
- •2.Предметна сфера публічного адміністрування. Методологічна основа.
- •3.Співвідношення управління та адміністрування.
- •4.Публічне адміністрування як напрям наукових досліджень, сукупність знань, сфера діяльності та навчальна дисципліна.
- •5.Джерела ідей управління суспільством і країною. Формування та розвиток теорій управління суспільством і країною.
- •6.Основні теорії та школи управління суспільством і країною другої половини XX століття.
- •7.Японський варіант людських відносин. Соціально-інженерний та гуманітарний підходи.
- •8.Концепція раціонального вибору та «новий менеджеризм».
- •9.Публічне управління в контексті неокласичної теорії.
- •10.Взаємозв’язок економічної науки, соціології і політології.
- •11.Співвідношення економіки та політичної економії. Особливості поведінки людей в економічній та політичній сферах.
- •12.Соціальна сфера, публічне адміністрування та людина; публічне адміністрування та колектив; публічне адміністрування та суспільство.
- •13. Дія ринкових принципів у політичній сфері. Публічна сфера і публічна політика.
- •14. Основні етапи формування та еволюції громадянського суспільства.
- •15. Сутнісні характеристики громадянського суспільства. Громадянське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин.
- •16. Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні.
- •17. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави.
- •18.Феномен влади.
- •19. Публічна влада та публічне адміністрування. Влада як основний засіб публічного адміністрування.
- •20.Держава як суб'єкт політичної влади.
- •21.Механізм взаємодії влади та публічного адміністрування.
- •22.Економічна влада. Взаємозв'язок і взаємозалежність політичної та економічної влади. Лобізм.
- •23. Поняття муніципальної публічної влади і місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - демократична основа управління в державі. Основні фактори формування місцевого самоврядування.
- •24. Роль місцевого самоврядування в контексті децентралізації влади та публічного адміністрування. Сфери управління та компетенції місцевого самоврядування.
- •25.Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування. Посадові особи місцевого самоврядування. Інститути безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні.
- •26. Вибори органів місцевого самоврядування. Місцевий референдум. Загальні збори громадян. Органи самоорганізації населення.
- •27. Управління суспільством - головне призначення публічного адміністрування. Закони соціального управління
- •29. Управління як визначальна функція публічного адміністрування.
- •30.Управлінське рішення як наукова категорія.
- •31.Пріоритетність політичного вибору цінностей та цілей. Визначення цінностей та цілей - визначальна ланка ухвалення рішень.
- •32. Роль конкуренції у процесі ухвалення рішень. Взаємовідношення суб'єкта та об'єкта ухвалення рішень.
- •33. Послідовність етапів ухвалення рішень. Динаміка виконання рішень.
- •34. Цінності та цілі суспільства і держави. Формування «дерева» цілей. Юридичне забезпечення цілей публічного адміністрування.
- •35. Фактори, що визначають складність інституту публічного адміністрування.
- •36. Нові тенденції в системі публічного адміністрування.
- •37. Структура механізму та органів публічного адміністрування. Типологізація органів публічного адміністрування.
- •Принципи організації діяльності органів публічного адміністрування.
- •Територіально-адміністративний аспект публічного адміністрування. Проблеми вибору найкращої форми правління.
- •Методи публічного адміністрування. Застосування демократичних методів
- •Бюрократія як наукова категорія. Основні ознаки та атрибути бюрократії
- •Теорія бюрократії м. Вебера.
- •Сучасні підходи в оцінці бюрократії. Політизація вищого чиновництва
- •Публічна служба
- •Поняття корупції та корупційних дій.
- •Нормативно-правова база антикорупційної діяльності. Зони «підвищеного» ризику проявів корупції.
- •48.Чинники запобігання проявам корупції: політичний, нормативно-правовий чинник, організаційний, економічний, кадровий, морально-психологічний
- •49 Поняття результативності та ефективності публічного адміністрування. Чинники результативності та ефективності публічного адміністрування.
- •Вимір продуктивності, результативності та ефективності публічного адміністрування. Критерії результативності та ефективності публічного адміністрування.
- •Чинники підвищення ефективності публічного адміністрування. Контрактна система та неокорпоративізм.
- •52. Формування підходів до соціальної політики
- •53. Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки. Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.
- •54. Основні види соціальної допомоги держави. Зростання ролі позаекономічних чинників.
- •56. Забезпечення державою соціальної безпеки людини, громадянина та населення.
- •57. Забезпечення державою безпеки прав і інтересів споживачів.
- •58. Принципи оцінки ефективності реалізації соціальної політики.
- •59. Основні напрями формування та розвитку сучасної економічної системи. Основні ознаки ринкової соціально орієнтованої економіки.
- •Від економіки індустріального типу до постіндустріальної економіки та економіки знань. Основні характеристики сучасної економічної системи.
- •Основні напрями державного регулювання економікою. Керуюча система в період криз і спадів. Основні напрямки державного регулювання економіки
- •Загальна характеристика взаємовідносин суспільства та економіки. Етапи формування та еволюції публічного адміністрування у сфері економіки. Механізми взаємодії суспільства та економіки.
- •Держава як гарант забезпечення умов для підприємницької діяльності. Нові тенденції у взаємовідносинах суспільства та бізнесу.
- •Управління власністю в умовах демократичної, правової держави. Законодавче та нормативно-правове забезпечення конкурентного середовища.
- •Антимонопольна діяльність. Забезпечення цивілізованих засад конкуренції
- •66. Поняття та види добровільних об'єднань. Загальні принципи управління в добровільних об'єднаннях.
- •67. Управління в громадських обєднаннях. Управління в суспільно-господарських об'єднаннях.
- •68. Управління в господарських товариствах, що мають на меті отримання прибутку.
- •69. Управління в релігійних об'єднаннях.
- •71. Відповідальність недержавних організацій, органів і осіб, які не знаходяться на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, за правопорушення у сфері публічного адміністрування.
- •72. Правопорушення та відповідальність при здійсненні міжнародної публічної діяльності.
56. Забезпечення державою соціальної безпеки людини, громадянина та населення.
Соціальна безпека – це безпека людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. На сучасному етапі динамічного розвитку української держави поступово загострюються суперечності та диспропорції у питаннях реформування економіки та соціальної сфери суспільства, що зрештою веде до творення комплексу відповідних загроз національній безпеці та створює нагальну необхідність формування дієвого механізму соціальної безпеки.
Концептуальну основу розуміння суті соціальної безпеки в Україні було започатковано у 1990 році в Декларації про державний суверенітет України. На початку 1997 року, Верховна Рада України схвалює Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме :
виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, під час переходу до ринкової економіки;
вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;
створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я;
стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;
захисту прав споживачів.
Разом з тим, у Концепції передбачалася дія можливих чинників загроз національній безпеці у соціальній сфері, до яких були віднесені наступні поступово зростаючі негативні соціальні тенденції :
низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення;
наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;
суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;
падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;
тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
неконтрольовані міграційні процеси в країні.
У червні-липні 2003 року Парламент країни приймає нову редакцію Концепції національної безпеки України, а точніше Закон України “Про основи національної безпеки України”.
У цьому Законі насамперед визначаються основні засади державної політики спрямованої на захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки та прогресивного розвитку України у XXI столітті. Адже ефективна система національної безпеки – необхідна складова державного устрою сучасної розвиненої країни.
Саме за цим документом, визначаються на сьогодні пріоритети національних інтересів України у соціальній сфері, а саме :
створення конкурентоспроможної, соціально-орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення.
Крім того, дається визначення реальних та потенційних загроз національній безпеці України, та її подальшому стабільному розвитку у цій сфері, до яких в першу чергу відносять :
неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
кризу системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення;
поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
загострення демографічної кризи;
зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
прояви моральної та духовної деградації суспільства;
зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.
Отже, система національної безпеки повинна забезпечувати об’єктивну оцінку змін і перетворень у країні, вчасно виявляти небезпеки і загрозливі відхилення на шляху реалізації національних інтересів
