Методика дослідження вмісту пилу в повітрі

Кількісний вміст пилу в повітрі визначається або на основі визначення ваги пилу в одиниці об’єму повітря (мг/м ), або шляхом підрахунку кількості пилинок в 1 см³ повітря, тобто за допомогою, відповідно, вагового або розрахункового методів.

У випадку використання вагового методу вміст частинок пилу в повітрі робочої зони визначають шляхом зважування фільтра до і після протягування через нього повітря на аналітичній або електричній вазі. Аналітичні аерозольні фільтри, що застосовуються у даному випадку затримують до 98% пилових частинок та дозволяють протягувати повітря зі швидкістю – до 100 л/хв.

Перед відбором проб фільтр закріпляють в алонжі воронкоподібної форми та

приєднують до електроаспіратора.

Розрахунок концентрації пилу (мг/м³ ) проводиться за допомогою формули:

(q₂–q₁) • 1000

П = –––––; (І)

V

Де q₁ – маса чистого фільтру (мг);

q₂ – маса фільтру з пилом (мг);

V – об'єм повітря (л), що протягується, приведеного до нормальних умов з використанням формули (2):

V_t • 273 • Р

V = ––––--; (2)

(273+t) 101,325

де V_t – об'єм повітря (л), взятий для аналізу при температурі (t,С°) та атмосферному тиску (Р, гПА), безпосередньо під час дослідження.

У випадку використання розрахункового методу розрахунок кількості пилинок проводиться за допомогою:

а) приладу Оyенса (досліджуване повітря осаджується на поверхні скла за рахунок удару його направленого потоку по вологій скляній поверхні, або в результаті присипання пилинок до конденсуючої пари);

б) термопреципітаторів (у нагрітому стані пилинки, що знаходяться в повітряному середовищі осідають па охолоджену поверхню);

в) седимептаторів (осідання пилу, що міститься в певному об'ємі досліджуваного

повітря за допомогою седиментаторів різних конструкцій). Після проведеного дослідження скло з прилиплими до нього пилинками розміщують під мікроскопом та підраховують число пилинок. Кількість пилинок, що виявлена на склі, ділять на об’єм досліджуваного повітря, приведеного до стандартних умов і визначають загальний в.місі пилу в повітрі робочої зони.

ГДК аерозолів перевалено фібріногенної дії коливається від І до 10 мг/м³ , в залежності від вмісту двоокису кремнію:

вище 70% –1 мг/м³

від 10 до 70% – 2 мг/м³

від 2 до 10% – 4 мг/м³

ВІДБІР ПРОБ ПОВІТРЯ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ВМІСТ ТОКСИЧНИХ

РЕЧОВИН.

Хімічне дослідження повітря виробничих приміщень проводять при вивченні умов праці па виробництві, розслідуванні причин професійних отруєнь, оцінні ефективності технологічних і санітарно-технічних заходів (виявляють речовини, які підлягають визначенню, вибирають місце і час відбору проб повітря з урахуванням технологічного процесу, повітрообміну та вентиляції). Висновки про відповідність повітряного середовища гігієнічним вимогам роблять на основі порівняння результатів з ГДК.

Способи відбору проб повітря:

1) Аспіраційний. Для протягування досліджуваного повітря через поглинаючі речовини використовують електроаспіратор, до якого під'єднують поглинапьпі прилади. Електроаспіратор дозволяє провести точне дозування протягнутого повітря за певний час. Поглинальні прилади (поглинач Петрі, поглинач Полєжаєва, склянка Дрекселя та ін.) представляють собою скляні ємності з рідкими чи твердими сорбентами, що є кількісними та якісними індикаторами на певну хімічну речовину. У якості сорбентів використовують силікагель, активоване вугілля, хлорид кальцію, натронне вапно, гігроскопічну чи скляну вату та ін.

Аспіратори дозволяють протягувати повітря в необхідному діапазоні швидкостей. Важливо слідкувати за швидкістю протягування повітря (15-30 л/год: в окремих випадках – до 100 л/год). Електроаспіратор дозволяє відібрати одразу 4 проби повітря із різною швидкістю.

Результат аналізу проби, відібраної аспіраційним методом, відображує середню концентрацію під час взяття проб.

2) Одномоментний спосіб. При дослідженні невеликих об'ємів повітря його відбирають у спеціальний посуд, заповнений рідиною. Для даних цілей використовують газові піпетки ємністю 100 -500 мл, бутилі ємністю 1-3 літри та ін. Заповнену водою ємність спочатку щільно закривають корком з довгою і короткою трубками, при цьому вода буде витікати через довгу трубку на самому дні бутилі, а повітря - надходити в неї через коротку трубку. Коли вся вода витече, затискачі на шлангах закручують.

Найпростішим посудом для забору повітря є 3- літровий слоїк з водою і пластиковою кришкою. Для забору проб у межах робочої зони з посуду виливають воду, її заміщує необхідне для дослідження повітря.

Використовують також вакуумний Одномоментний спосіб відбору проб в бутилі або газові піпетки: у місці забору повітря відкривають посудину, в якій був створений вакуум за допомогою насосу.

Одномоментний спосіб взяття проби є більш простим }• використанні ніж аспіраційний, однак, при цьому може не відбутися концентрування досліджуваних речовин і їх кількість може виявитись настільки малою, що не піддається оцінці. Тому одномоментний спосіб використовують у випадку, коли газоподібна речовина міститься у повітрі у великих кількостях, або метод її визначення є дуже чутливим і потребує невеликих об'ємів повітря.

3) Для аналізу аерозолів застосовують фільтри типу АФА;

4) Для поглинання туманів кислот (сірчаної, хлористоводневої, азотної) використовують спеціальні поглиначі з пористими пластинами.

5). Для швидкого визначення токсичних речовин можна застосовувати експрес-методи ( засновані на кольорових реакціях). Вони розроблені для сірководню, аміаку, бензину, бензолу, хлору, окислу вуглецю, ксилолу, ацетилену та іп, Використовуються універсальні газові аналізатори УГ-2.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН У ПОВІТРІ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ ЗА ДОПОМОГОЮ УГ-2.

Для кількісного визначення вмісту різних хімічних речовин (оксиду азоту, бензолу, толуолу, ксилолу, аміаку, хлороформу, дихлоретану, ацетону, метанолу, етанол), фенолу, формальдегіду, оксиду вуглецю, ароматичних зміно- та нітросполук, хлору, ціаністих сполук, ртуті та ін.) в повітряному середовищі робочих примішені, використовують універсальний газоаналізатор УГ–2, основними складовими частинами якого є прилад для відбору повітря, індикаторні трубки та вимірювальні шкали.

В приладі для забору повітря є гумовий сифон, всередині якого розташовано пружину. Від гумового сифону виведено штуцер, на який одягається гумова трубка, з'єднана з індикаторною. На верхній панелі приладу розміщено нерухому втулку, в яку вставляється шток. Ідо використовується для стискання сифону.

В ході проведення дослідження відкривають кришку приладу, відтягують стопор вставляють шток в направляючу втулку, встановлюють його на необхідну глибину, що вказана над борозною штока, і, закріпивши його стопором, приєднують індикаторну трубку. Далі знов відводять стопор сифон в результаті натискання пружини розправляється – і протягують досліджуване повітря через індикаторну трубку. Протягування повітря триває до тих пір, поки кінчик штопора де увійде у нижній отвір штока. Після закінчення дослідження повітря індикаторну трубку звільняють та, розташувавши її на вимірювальній шкалі, визначають вміст хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень.

Таким чином, принцип дії приладу заснований на вимірюванні довжини забарвленого стовпчика індикаторного порошку, яким заповнена індикаторна трубка. Кожній речовині відповідає певний індикаторний порошок. Забарвлення відбувається в процесі протягування через індикаторну трубку повітря, що містить певні пари або гази. Довжина забарвленого стовпчика пропорційна концентрації досліджуваних хімічних речовин у повітрі та визначається за градуйованою в мг/л або в мг/м³ шкалою, яка є в приладі.

Білий індикаторний порошок в ході визначення вмісту в повітрі окислу вуглецю змінює колір на коричневий, в ході визначення аміаку – на синій, в ході визначення оксиду азоту – па червоний, в ході визначення ацетону – на жовтий, в ході визначення ксилолу – на червоно–фіолетовий та ін.

У ході визначення концентрації хімічної речовини за допомогою УГ-2 студенти створюють під скляним ковпаком штучну „атмосферу робочої зони", відкривши флакон із леткою речовиною (аміаком або ефіром). Визначивши її вміст порівнюють концентрацію з ГДК.

В таблицях № 1 та № 2 наведено граничне допустимі концентрації лікарських препаратів та токсичних хімічних речовин у повітрі робочої зони підприємств хіміко-фармацевтичного синтезу.

Таблиця 1