8. Акціонерний капітал корпорації: його складові та механізм формування.

Власний капітал корпорацій формується акціями, тобто коштами інвесторів (власників) в обмін на реалізовані їм акції. Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує пайову участь в акціонерній компанії і дає його власникові право на: участь в управлінні компанією, одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, участь у розподілі майна при ліквідації компанії. Частку акцій, що належать певній особі, засвідчує акціонерний сертифікат.

Власний (акціонерний) капітал складається з наступних складових: 1) внесений капітал, що складається з акцій, що випущені за номінальною вартістю (звичайні та привілейовані акції) та додаткового оплаченого капіталу; 2) дарований капітал; 3) резерв переоцінки; 4) нерозподілений прибуток.

Капітал корпорації утворюється з окремих частин: акціонерного капіталу, що складається з оплачених акцій, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу і зобов’язань за випущеними борговими інструментами.

Співвідношення складових капіталу корпорації являє собою його структуру. Отже, можна формалізувати капітал і його структуру: V = S + D, де V — вартість капіталу; S — акціонерний капітал; D — борг корпорації, її зобов’язання.

Проблеми формування структури капіталу з’являються разом із проблемами ризику і невизначеності в одержанні доходу. Теорії структури капіталу та залежності його вартості від цієї структури становлять інтерес як з теоретичного, так і практичного погляду. Поштовхом до розвитку теорій структури капіталу стала гіпотеза, висунута у 1958 р. американськими економістами, Нобелівськими лауреатами з економіки Франко Модільяні і Мертоном Міллером, що в літературі відома як теорема ММ-1. У розвиток теореми 1 згодом з’являються теореми 2 і 3, які поглиблюють і доповнюють першу, потім концепція коригується з урахуванням податків, які виплачує корпорація, і податків з дивідендів і процентів, отриманих за цінними паперами.

9. Оцінка окремих елементів власного капіталу корпорації

Вартість нерозподіленого прибутку – це рівень доходності, який вимагають власники звичайних акцій.

Доцільно розглядати нерозподілений прибуток поточного періоду, так як робиться припущення, що нерозподілений прибуток минулих періодів був інвестований у проекти поточного року. Чистий прибуток підприємства, який залишається після сплати усіх обов’язкових платежів повністю належить акціонерам. Підприємство або сплачує цей прибуток або у вигляді дивідендів, або реінвестує у фінансово-виробничу діяльність підприємства.

Теоретично, у акціонерів існує вибір: реінвестування прибутку (відсутність величини дивідендних виплат на акцію як результат ділення чистого прибутку на число розміщених акцій) або отримання всієї суми прибутку на акції і самостійне розпорядження отриманими грошовими коштами (реінвестування в реальні та фінансові активи або споживання). Якщо акціонери приймають рішення про реінвестування, то такі рішення базуються на альтернативній вартості: реінвестування у фінансово-господарську діяльність підприємства має забезпечити доходність не нижчу ніж доходність найкращого варіанту інвестування на ринку з аналогічним ступенем ризику. Якщо прийняти, що ступінь ризику на ринку відповідає відповідному рівню доходності власного капіталу k_s, то вартість акціонерного капіталу має дорівнювати необхідному рівню доходності за акціонерним капіталом в рік реінвестування прибутку. Таким чином, вартість нерозподіленого прибутку дорівнює вартості акціонерного капіталу підприємства.

Моделі оцінки акціонерного капіталу. В сучасній економічній літературі широкого застосування набули наступні методи (моделі) оцінки акціонерного капіталу: 1)Модель оцінки доходності фінансових активів (САМР); 2)Модель дисконтованих грошових потоків (DCF); 3)Мультиплікаторний підхід; 4)Опціонний підхід.

Модель САМР базується на певних нереалістичних припущеннях та не може бути перевірена емпіричним шляхом. Однак ця модель досить часто використовується для оцінки вартості власного капіталу підприємства.

На основі моделі САМР ціна власного капіталу розраховується наступним чином: рівень безризикової доходності плюс премія за ризик, яка розраховується множенням β-коефіцієнту акції на ринкову премію за ризик: k_s = k_f + (k_m — k_f)* β_o

На основі цієї формули можна розрахувати потрібний рівень доходності акціонерного капіталу, який в подальшому може бути використаний як ціна нерозподіленого прибутку.

Модель дисконтованих дивідендів. Виходячи із положень моделі дисконтованих дивідендів (DDM) під вартістю власного капіталу (k_s) слід розуміти ставку дисконтування (k), яка урівнює поточну вартість очікуваних майбутніх дивідендів на одну акцію та поточну ринкову ціну акції: P0= D1/(1+k)^1 + D2/(1+k)^2 +..+Dx/(1+k)^x, де Р_о – вартість акції ; D_t – дивіденд на одну акцію, який очікується в t-ому періоді; k – дисконтна ставка.

Якщо можливо спрогнозувати майбутню величину дивідендів, то можна розрахувати і ставку дисконту, яка урівнює ці дивіденди з ринковою вартістю акції. Саме у розрахунку майбутньої величини дивідендів і полягають основні труднощі щодо визначення вартості власного капіталу.

Мультиплікаторний підхід. Ціна акції виводиться на основі порівняння фінансових показників (прибутку, виручкивід реалізації та інш.) даного підприємства з розрахованими співвідношеннями цін акцій і фінансових показників емітентів, яких можна співставлявати. Прогноз будується на припущенні про загальну тенденцію вирівнювання прибутковості. Найчастіше використовуються наступні мультиплікатори: 1)відношення ціни акції до прибутку на акцію (Р/Е – prise/earning ratio); 2)відношення ціни акції до балансової оцінки власного капіталу в розрахунку на одну акцію BVPS = Балансова оцінка власного капіталу / Число акцій в обороті. Балансова оцінка власного капіталу = Балансова оцінка активів підприємства (або валюта балансу) — Балансове значення зобов'язань (кредиторська заборгованість, залучений капітал); 3)відношення ціни акції до обсягу продажів у вартісному виразі в розрахунку на одну акцію (price/sales). Обсяг продажу = Виручка (або може розглядатися сума реалізаційного і позареалізаційного доходу).

Опціонний підхід до оцінки власного капіталу набув широкого застосування для оцінки компаній, які знаходяться в складному фінансовому стані, або для недооцінених ринком компаній, коли розрахунок ринкової капіталізації, (як добуток курсу акції на кількість акцій) не відображає опціонні можливості власника капіталу перекласти відповідальність і втрати на кредитора.