Класифікація й поведінка витрат

Важливою методологічною передумовою обліку, аналізу та контролю витрат, прийняття правильних й оптимальних управлінських рішень є класифікація витрат. Залежно від того, з якою метою використовують інформацію про витрати, існує багато критеріїв їх класифікації. У цій темі пропонуємо зосередити основну увагу на класифікації витрат в управлінському обліку (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Класифікація витрат в управлінському обліку

Напрями класифікації витрат
1. Визначення собівартості, фінансових результатів та оцінка запасів	2. Прийняття управлінських рішень	3. Планування й кон­троль виконання
1.1. Вичерпані та невичерпані 1.2. Витрати на продукцію та витрати періоду 1.3. Прямі та непрямі 1.4. Основні та накладні 1.5. Елементи й статті витрат	2.1. Постійні та змінні 2.2. Релевантні та не­релевантні 2.3. Маржинальні й середні 2.4. Загальні та диференційні 2.5. Дійсні й можливі	3.1. Контрольовані та неконтрольовані 3.2. Нормативні (стандартні) та фак­тичні

Класифікація витрат для визначення собівартості, фінансових результатів та оцінки запасів

• Вичерпані витрати — це зменшення активів або збільшення зобов’язань поточної діяльності з метою отримання доходу звітного періоду. Їх можна назвати ще спожитими, або завершеними витратами.

• Невичерпані (неспожиті, незавершені) витрати — це змен­шення активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності з метою одержання доходу в майбутньому.

Наведена класифікація є важливою для визначення витрат і фінансового результату звітного періоду. Наприклад, підприємство придбало верстат вартістю 12 000 дол. Чи має право бухгалтер віднести всю вартість верстата на витрати звітного періоду? Очевидно, ні. Тут замінено один вид активу (грошей) на інший (устаткування). Це — невичерпані, неспожиті витрати. Вартість верс­тата має бути розподілена між звітними періодами впродовж тер- міну його використання. Саме амортизація цього верстата буде відноситися на витрати звітних періодів (вичерпані, спожиті витрати).

• Витрати на продукцію — витрати, що пов’язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації. Їх включають до виробничої собівартості продукції (прямі матеріали, пряма заробітна плата, загальновиробничі накладні витрати, купівельна собівартість товарів для реалізації).

• Витрати періоду — це витрати, які не включають у собівар­тість реалізованої продукції та її запасів на складі й розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Під час визначення фінансових результатів їх враховують окремими позиціями. Відповідно до міжнародної практики до них відносять адміністративні витрати, витрати на збут, амортизацію офісу та ін.

• Прямі — це витрати, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції й можуть бути безпосередньо віднесені на їх собівартість (сировина та матеріали, основна заробітна плата робітників та ін.).

• Непрямі — це витрати, які пов’язані з виробництвом одночасно кількох видів продукції або з організацією виробництва загалом і не можуть бути віднесені безпосередньо на собівартість певного виду продукції. Вони потребують попереднього розподілу (заробітна плата керівника цеху, витрати на амортизацію верстатів, на опалення та освітлення тощо).

Віднесення витрат до прямих або непрямих значною мірою залежить від того, що є об’єктом витрат. Наприклад, сировина й матеріали є прямими витратами щодо видів продукції та певного структурного підрозділу (цех 1, цех 2 тощо). Амортизація верстатів як і інші загальновиробничі витрати є непрямими щодо видів продукції та прямими щодо структурних підрозділів.

• Основні — це витрати, що безпосередньо пов’язані з виробничим процесом виготовлення продукції (матеріали, заробітна плата робітників, витрати на утримання та експлуатацію устаткування).

• Накладні — витрати, що безпосередньо не пов’язані з процесом виготовлення продукції, а належать до сфери організації та управління виробництвом чи підприємством загалом (загальновиробничі, адміністративні).

• Елемент витрат — це економічно однорідний вид витрат, який не може поділятися на конкретному підприємстві на складові частини і показує, що витрачено й яка кількість, не вказуючи, з якою метою. Елементи витрат мають зовнішнє походження. До них належать:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизаційні відрахування;

• інші операційні втрати.

Кожен з цих елементів витрат зазвичай поділяють на складові. Класифікацію витрат за елементами застосують як у фінансовому, так і в управлінському обліку для обліку витрат загалом на підприєм­стві, складання кошторисів, визначення національного доходу і т. ін.

Статті витрат (або статті калькуляції) відображають цільове спрямування витрачених ресурсів. Застосовують для визначення собівартості продукції (робіт, послуг), аналізу чинників формування собівартості. У практиці зарубіжних фірм статтями витрат можуть бути: сировина й матеріали, зворотні відходи (віднімаються), придбані вироби, напівфабрикати та послуги зі сторони, паливо та енергія на технологічні цілі, основна заробітна плата робітників, їхня додаткова заробітна плата, відрахування на соціальне страхування, загальновиробничі витрати тощо.

За своїм складом статті витрат можуть бути одноелементними або комплексними, що складаються з кількох елементів витрат. Номенклатуру статей витрат кожне підприємство визначає самостійно залежно від особливостей діяльності та аналітичних потреб.