25.3.Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини

Однак при цьому слід враховувати специфіку обдарованості в дитячому віці (на відміну від обдарованості дорослої людини):

1. Дитяча обдарованість часто виступає як прояв закономірностей вікового розвитку. Кожен дитячий вік має свої передумови розвитку здібностей. Наприклад, дошкільнята характеризуються особливою схильністю до засвоєння мов, високим рівнем допитливості, надзвичайної яскравістю фантазії; для старшого підліткового віку характерними є різні форми поетичного і літературної творчості і т.п. Високий відносна вага вікового фактору в ознаках обдарованості іноді створює видимість обдарованості («маску» обдарованості, під якою - звичайна дитина) у вигляді прискореного розвитку певних психічних функцій, спеціалізації інтересів і т. д.

2. Під впливом зміни віку, освіти, освоєння норм культурної поведінки, типу сімейного виховання і т.д. може відбуватися «згасання» ознак дитячої обдарованості. Внаслідок цього вкрай складно оцінити міру стійкості обдарованості, що проявляється даною дитиною на певному відрізку часу. Крім того, виникають труднощі щодо прогнозу перетворення обдарованої дитини в обдарованого дорослого.

3. Своєрідність динаміки формування дитячої, обдарованості нерідко виявляється у вигляді нерівномірності (порушення) психічного розвитку. Так, поряд з високим рівнем розвитку тих або інших здібностей спостерігається відставання в розвитку письмової та усної мови; високий рівень спеціальних здібностей може поєднуватися з недостатнім розвитком загального інтелекту і т. д. У підсумку за одним ознаками дитина може бути ідентифікований як обдарований, за іншими - який відстає в психічному розвитку.

4. Прояви дитячої обдарованості найчастіше важко відрізнити від навченості (або ширше - ступеня соціалізації), що є результатом більш сприятливих умов життя даного дитини. Ясно, що при рівних здібностях дитина з родини з високим соціально-економічним статусом (в тих випадках, коли родина докладає зусилля по його розвитку) буде показувати більш високі досягнення у певних видах діяльності порівняно з дитиною, для якого не були створені аналогічні умови.

Оцінка конкретної дитини як обдарованого значною мірою умовна. Самі чудові здібності дитини не є прямим і достатнім показником його досягнень в майбутньому. Не можна закривати очі на те, що ознаки обдарованості, що виявляються в дитячі роки, навіть при самих, здавалося б, сприятливих умовах можуть або поступово, або досить швидко зникнути. Облік цієї обставини особливо важливий при організації практичної роботи з обдарованими дітьми. Не варто використовувати словосполучення «обдарована дитина» в плані констатації (жорсткої фіксації) статусу певної дитини, бо очевидний психологічний драматизм ситуації, коли дитина звикла до того, що вона «обдарована», на наступних етапах розвитку раптом об'єктивно втрачає ознаки своєї винятковості. Може виникнути болюче питання про те, що далі робити з дитиною, яка почала навчання в спеціалізованому навчальному закладі, але потім перестала вважатися обдарованою.

25.4.Аспекти соціальної роботи із обдарованими дітьми та молодю

26.

27. Технології соціальної роботи з людьми зрілого віку (Галаур, 320)

28. Технології соціальної роботи з людьми похилого віку (Касянок, 310)

29. Технології соціальної роботи з сім'єю (Олейник, 320)

29.1.Поняття сім'ї з точки зору різних наук.

Нестабільність сімейного способу життя відображається насамперед у зростанні кількості розлучень, у постійному скороченні кількості дітей на кожну сімейну пару.

У більшості розвинутих країн спостерігається другий демографічний перехід від малодітної до переважно однодітної сім'ї, що викликане не економічними, а насамперед соціальними причинами. Відсутні дані, за якими можна було б зробити висновок про те, чи безповоротний другий демографічний перехід, чи це тимчасовий, можливо, циклічний процес, і стереотипи сімейного життя знову відродять модель сім'ї, яка має середню кількість дітей, або навіть багатодітної сім'ї.

На фоні загального скорочення народжуваності відбувається зростання кількості позашлюбних дітей. Ще однією ознакою нестабільності сімейного способу життя є переконання, що самотність є привабливим і комфортабельним стилем життя.

В Україні за останні роки поширені орієнтації на роздрібнення сімей і, як наслідок - переважання простих (нуклеарних) сімей; розповсюдження малодітності та надмірної однодітності; стійка тенденція формування підвищеної частки неповних сімей, які складаються з матері і дітей (частіше, ніж батька і дітей), внаслідок підвищеної розлученості і безшлюбного материнства; розповсюдження різних форм шлюбно-сімейних стосунків, заснованих на консенсуальних (юридично не оформлених) шлюбах; значна і стійка частка сімей (порівняно з високо урбанізованими країнами світу), у складі яких перебувають один із батьків подружжя або інші родичі (як наслідок міцних родинних стосунків, властивих ментальності українського населення); поширення безшлюбної самотності та підвищення частки одинаків не лише у старшому, а й у молодшому шлюбному віці (як наслідок матеріальної невлаштованості, особливо відсутності житла тощо, підвищеної смертності у середньому і старшому віці, трудової міграції).

Такі тенденції в розвитку сучасної сім'ї породжують багато соціальних проблем, у вирішенні яких значну роль повинні відіграти соціальні служби.