31. Формальна та неформальна організації.

Організація — складне соціальне утворення, діяльність якого підпорядкована певній цілі. Під організацією розуміється об'єднання людей, які разом реалізують певну програму або ціль і діють відповідно до певних процедур і правил.

Організація — цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів, складний організм, у якому різноманітно, через подолання суперечностей і розбіжностей, переплітаються і поєднуються інтереси особистості та групи, виробнича необхідність і свобода, дисципліна і творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Органічними частинами цього складного соціального організму є формальна і неформальна організації.

Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.

Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формально існування організації починається, коли з'являється узгоджена і загально-визначена процедура "узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групу у зв'язку з виробничою необхідністю, коли здійснює поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління).

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Така організація є формалізованою структурою ролей та посад і становить систему формалізованих організаційних відносин, які мають штучний характер, оскільки спеціально задаються і цілеспрямовано вводяться в соціальне середовище з метою організації людської діяльності, поділу і координації спільної праці працівників. Тому формальна організація функціонує як запланована і запрограмована діяльність.

В організації є три типи формальних груп:

— групи керівників (командні групи);

— виробничі (робочі) групи;

— комітети.

Командна група керівника складається з керівника та його безпосередніх підлеглих, які, у свою чергу, також можуть бути керівниками (президент компанії та віце-президенти).

Виробничі (робочі) групи складаються з осіб, які разом працюють над одним завданням (виробнича бригада).

Комітети — це особливі види груп, яким надані повноваження для виконання певного завдання або комплексу завдань (ради, комісії, цільові групи тощо). Комітети в організаціях поширені повсюдно і створюються найчастіше для вирішення конфліктних ситуацій, генерації ідей, рекомендації певного плану дій тощо. Біхевіористи рекомендують створювати відносно невеликі комітети, оскільки їх розміри впливають на якість групового рішення і можливості спілкування його членів. Комітети можуть мати лінійні та штабні повноваження. В управлінській практиці застосовуються спеціальні та постійні комітети.

Спеціальний комітет — це тимчасова група, сформована для досягнення певної мети чи виявлення певної проблеми.

Постійний комітет — постійна група всередині організації, яка має конкретну мету (наприклад, рада директорів).

Більшість теоретиків і практиків менеджменту рекомендують використовувати комітети, коли група здатна виконати роботу ліпше, ніж одна особа, або коли організація, передаючи всю владу в руки однієї людини, піддає себе значному ризику.

У межах формальної організації відносини між людьми безособистісні і набувають характеру відносин між статусами і функціональними ролями.

За ознаками формальна організація є досить стійкою та однозначною системою з формально установленими правилами і завданнями.

Слід зазначити, що формальній організації притаманні такі риси, як раціональність, ефективність, безособовість, однозначність, які є необхідними умовами існування організації в цілому. Однак за певних умов ці ознаки формальної організації можуть перетворювати її на бюрократичну структуру, для якої характерна абсолютизація окремих сторін, елементів організації, зведення їх у самостійні цінності. Організація може втрачати змістовні цілі своєї діяльності й підпорядковувати правила її функціонування і ділові принципи завданню збереження та зміцнення організації як такої. Саме звідси виникають такі риси бюрократії, як формалізм, бездушність, бюрократичне свавілля.

Незважаючи нате, що формальна організація сприяє загальній раціоналізації та оптимізації людської діяльності, людина в ній діє переважно не як творча особистість, а як функціонер, а відносини між людьми набувають форми стосунків байдужих один до одного індивідів. Переваги формальної організації (раціональність, оптимальність, ефективність) все ж не забезпечують не тільки достатнього рівня інтеграції людей, а й усієї повноти людських потреб у спілкуванні, участі та підтримці.

Іншими негативними наслідками посилення формалізації в суспільстві можуть бути замкнута корпоративність і мафіозність в економіці, централізація і регламентація всіх форм життя, традиція використання насильницьких методів в управлінні. Все це зумовлює зміну переорієнтації людських стосунків виключно на успіх і власний інтерес, а в суспільстві починає переважати однобічна формальна (інструментальна) раціональність, яка проникає в життєві сфери і витісняє комунікативну раціональність, що породжує соціальні патології2.

Тому поряд із формалізацією суттєвим чинником життєдіяльності як суспільства в цілому, так і організації завжди залишаються процеси спонтанної саморегуляції, які є виявом вимог людського життя, що визнають цінність особистості та міжособистісних стосунків. Цим і зумовлено те, що крім формальної структури в організації складається інший, відмінний від попереднього, спосіб соціальної впорядкованості й організованості, який і породжує феномен неформальної організації.

Неформальна організація є продуктом процесів самоорганізації та саморегулювання. Таким чином, під неформальною організацією розуміють організаційні зв'язки і процеси, не заплановані програмою, які виникають спонтанно, непередбачувано.

Отже, групи людей, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію регулярно, називають неформальними. Менеджери повинні приділяти неформальним групам особливу увагу, оскільки ті можуть стати домінуючими в організації, взаємно проникати в інші групи та істотно впливати на процес управління.

До основних характеристик неформальних груп також належать:

— соціальний контроль, який здійснюється шляхом вироблення та закріплення групових елементів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

— опір змінам, що відбуваються, у зв'язку з можливими загрозами існуванню неформальної групи;

— наявність неформальних лідерів, які займають практично таке саме становище, як і у формальних групах.

Відмінність полягає в тому, що лідер формальної організації отримує свої повноваження офіційно, а неформальної — шляхом визнання його групою.

До факторів, які виділяють лідера неформальної групи, належать: вік, посада, професійна компетентність, досвід, знання, інтелект, стать, національність, характер, розміщення робочого місця, свобода пересування, чуйність. Також слід враховувати, що в групі можуть з'явитися два лідери: перший — для виконання цілей групи, другий — для соціальної взаємодії.

Неформальні організації можуть заважати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати брехливі чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробництва.

Неформальні організації обов'язково мають лідерів, визнаних групою, сфера впливу яких може вийти за адміністративні межі формальної організації. Неформальні лідери підтримують, і зміцнюють групу і допомагають досягти її мети.

Характерною рисою неформальних організацій є соціальний контроль, що, як правило, позитивно впливає на досягнення цілей формальної організації.

Отже, у неформальних організацій та груп є багато спільного з формальними (ієрархія, лідери, завдання, правила і норми). Істотні відмінності полягають лише в способах формування і характері міжіндивідуальної взаємодії їх членів. Урахування ролі та процесів взаємовпливу цих органічних складових організації як цілого є вимогою сучасного менеджменту.