13.4. Становище української культури

Українське відродження 1920-х років охопило різні аспекти життя нації, особливо позначившись на літератур і, мистецтві, науці й освіті.

Наука

В Україні розгорнули дослідницьку діяльність відомі наукові колективи, наприклад математична школа Д.Граве, створювалися пові. Зокрема, праці М.Крилова та його учняМ.Боголюбова закла­ли основи нелінійної механіки, чим було покладено початок роз­витку цієї галузі математики.

Плідна робота з теоретичної фізики тривала в Українському фізико-технічному інституті (Харків), у якому деякий час працю­вав видатний фізик І.Курчатов. Написана тут праця Л.Ландау в галузі кінетичної теорії плазми стала основоположною на десяти­річчя вперед у дослідженнях з термоядерного синтезу. У 1932 р. в цьому інституті вперше в СРСР здійснили штучне розщеплення атомів літію. На рубежі 20—30-х років Є.Патон почав велику перс­пективну роботу з електричного зварювання металів, що було но­вим словом у розвитку науки й техніки. Багато інженерних рішень, які подарував людству Ю.Кондратюк (О.Шаргей) — людина енци­клопедичних знань, талановитий винахідник, на десятки років ви­передили світовий рівень багатьох галузей науки і техніки. Уже в 20-х роках його розробки з теорії космічних польотів спеціалісти вітчизняного ракетного двигунобудування використовували поряд із працями К.Ціолковського. Згодом на основі цієї теорії готували космічні польоти у СІЛА.

Продовжували плідну роботу в галузі епідеміології вчені зі світо­вими іменами М.Гамалія і Д.Заболотний. Зміцнювали зв’язки з практикою охорони здоров ’я видатний клініцист-терапевт Ф. Янов- ський, засновник радянської терапевтичної школи М.Стражеско, відомий фізіолог В.Данилевський.

М.Холодний, А.Сапегін, В.Юр’єв та інші вчені плідно працю­вали в галузі генетики й селекції рослин і тварин, впровадження науково обґрунтованих сівозмін. Розвиткові досліджень у цій га­лузі науки сприяла діяльність М.Вавилова, обраного в 1929 р. дійсним членом АН УРСР. Визначних успіхів досягли учні й по­слідовники І.Павлова — вчені України О.Богомолець, О.Палладій та ін.

У галузі суспільних наук активно працювали відомі історики Д.Багалій(академікАНУРСР з 1919 р.), Д.Яворницький (академік АН УРСР з 1929 р.). У 1924 р. з еміграції до Києва повернувся М.Грушевський, найвидатніший історик України, праці якого з давньої історії України та української літератури були відомі в усьо­му світі. їх видавали й перевидавали іноземними мовами за кордо­ном. Незабаром його обрали академіком АН УРСР, а в 1929 р. — академіком АН СРСР. У той же час йому не довіряли, оскільки в минулому він був одним із лідерів Української Народної Республі­ки, очолював Центральну Раду.

Література

У розвитку української літератури 20—30-х років поєднували­ся демократичні традиції дореволюційної доби і новий досвід свіжих сил, пробуджених українською революцією. Письменники створю­вали різні гуртки, студії, шукали своє місце в літературному про­цесі. Багато талановитих митців мали значні художні здобутки. До цього часу сформувалася яскрава революційно'романтична течія: П.Тичина, В.Еллан-Блакитний(Елланський), В.Чумак, В.Сосюра. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі: М.Рильський, П.Филипович, М.Драй-Хмара. Знач­ним внеском у літературне життя республіки були памфлети М.Хвильового, сонети М.Зерова, новели й оповідання Г.Косинки, сатира і гумор О.Вишні, І.Микитенка. Побачили світ високоху­дожні твори І. Ле, Г.Епіка, Ю.Яновського та багато інших.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні в ті часи було виникнення й розпад багатьох літературних організацій («Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація», «Урбіно», ВУСПП тощо), перехід письменників з однієї творчої групи до іншої.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об’єднала 22 письменників. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М.Хвильовий, а першим її президентом М.Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письмен­ників, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури у творчі справи.

Дискусія щодо визначення шляхів розвитку української літе­ратури широко розгорнулася в 1925 р. У цій дискусії разом з твор­чими питаннями поступово почали визрівати й політичні оцінки, а згодом і політичні звинувачення. Одним із найбільш дискусійних моментів було гасло «Геть від Москви!» М.Хвильового, що стосува­лося ставлення до російської літератури. Йшлося не про розрив з

російською культурою, адже письменник у своїй творчості звертав­ся до російських класиків і тогочасних літераторів, а про викорис­тання досягнень світового мистецтва. Це був виступ за самобутність української національної культури, проти хуторянства й відруб­ності літературного процесу в Україні від європейської культури. Проте учасники дискусії — письменники, державні й партійні ке­рівники республіки — звинуватили М.Хвильового в націоналізмі, який, до того ж, начебто був представлений новою ідеологічною те­чією — хвильовизмом.

Музичне, театральне, образотворче мистецтво

У республіці інтенсивно розвивалося музичне мистецтво: пісен­на творчість, хорова і симфонічна, оперна і балетна музика. Чима­ло талановитих творів українських композиторів увійшли в скарб­ницю як національної, так і світової музичної культури. Великий творчий внесок у її розвиток зробили Л.Ревуцький, В.Лятошин- ський, М.Вериківський та ін.

Вдосконалювали майстерність виконавські колективи, серед яких широковідомими були хорова капела «Думка», капела бан­дуристів та багато ін. Велике значення для розвитку музичного мистецтва, підготовки висококваліфікованих мистецьких кадрів мало відкриття в 30-х роках Київської, Харківської та Одеської кон­серваторій.

Значну роль у розвитку української культури відіграв театр. Маючи різні художні смаки, його представники вишукували такі шляхи розвитку сценічного мистецтва, які б найбільше задоволь­няли запити суспільства. У республіці створювалися десятки про­фесійних та аматорських театрів.

В українському театрі працювали такі прославлені корифеї сце­ни, як П.Саксаганський, М.Садовський. їм на зміну прийшла пле­яда середніх за віком і молодших майстрів — О.Сердюк, Н.Ужвій, О.Ватуля. А.Бучма, Ю.Шумський, І.Паторжинський, О.Петрусен- ко, М.Гришко та багато ін.

Становлення й розвиток українського театрального мистецтва нерозривно пов’язані з акторською та режисерською діяльністю Гната Юри. Він один із засновників, а з сер. 20-х років — незмінний керівник драматичного театру ім. І.Франка.

Видатним діячем українського театру був Лесь Курбас — енци­клопедично освічений і високообдарований новатор, людина над­звичайного таланту, митець, теоретик і педагог. Його акторська і особливо режисерська творчість — яскрава й водночас драматична сторінка в історії вітчизняного театрального мистецтва. Прагнучи

вивести український національний театр із рутини провінційного глухого кутка, Лесь Курбас ще в 1922 р. організував унікальний те­атральний колектив під назвою «Березіль» —своєрідний експери­ментальний центр, метою якого було оновлення національного те­атру.

Долаючи штучні перешкоди, театральне мистецтво в Україні розвивалося. Наприкінці 30-х років тут працювало понад 80 театрів.

Різноманітні творчі й організаційні процеси відбувалися в се­редовищі художників. Утворювалися асоціації та групи, у яких точилися ідейно-мистецькі суперечки між представниками різних напрямів. Плідно працювали художники старшого покоління —- М.Бойчук, І.їжакевич, Ф.Кричевський, М.Самокиш таін. На межі 20—30-х років вагомо заявляли про себе митці молодшого поколін­ня — М.Дерегус, В.Костецький, А.Петрицький, скульптори — Б.Іванов, М.Лисенко, графік В.Касіян та ін.

Комуністичний погром української культури

Наприкінці 20-х років в Україні почався комуністичний погром української культури. Переслідували науковців, літераторів, мит­ців, інших представників інтелігенції, передусім тих, котрі сфор­мувалися в дореволюційний час. Через безпідставні звинувачення й наклепи були репресовані й замучені академіки АН УРСР геолог М.Світальський, генетик І.Агол, філософ С.Семківський та ін. У 1930 р. був заарештований Ю.Кондратюк, який і на засланні про­довжував наукові дослідження. Звинувачувалися колишній прези­дент АН УРСР В.Вернадський і щойно обраний президентом рес­публіканської академії О.Богомолець.

Тривожне становище склалося навколо Л. Ландау. Погромники науки ще в 1931 р. називали його неприхованим ворогом. Коли по­чалися масові арешти вчених, П Капиця в березні 1937 р. запросив Л. Ландау до Москви в Інститут фізичних проблем, який він очолив. І все-таки його заарештували, звинувативши в неймовірному — шпигунстві на користь фашистської Німеччини, й відпрацьовани­ми методами примусили підписатися під цим. Завдяки надзвичай­ним зусиллям вчених, насамперед П.Капиці, вдалося врятувати життя вченого, який незабаром став одним із найвидатніших фі" зиків світу.

Під час дискусії з питань історичної науки ще в 1923 р. було піддано упередженій критиці як немарксистські й націоналістичні праці М.Яворського. Автора усунули з усіх посад, виключили з партії, позбавили членства в обох академіях, а в 1937 р. кинули до в’язниці, де він і загинув.

У1932 р. постановоюЦК ВКП(б) було ліквідовано численні літе­ратурні групи, а 12 червня 1934 р. створено Спілку письменників України. Так легше було керувати «неслухняними» літераторами, контролювати літературний процес. Незабаром більшість україн­ських письменників було репресовано. Серед них: Микола Зеров, Василь Бобинський, Микола Вороний, Лесь Гомін, Олесь Досвітній, Мирослав Ірчан, Микола Куліш.

Коли одного з репресованих, неокласика і вченого-філолога Михайла Драй-Хмару запитали про причину його арешту, він із гордістю відповів: «Тому, що я український інтелігент».

Були також піддані репресіям діячі українського мистецтва: театральний режисер Л.Курбас, засновник української школи мо­нументального мистецтва М. Бойчук та ін.

Репресії знекровили українську культуру, підрізали їй крила, негативно впливали на талант навіть тих діячів науки, літератури, мистецтва, яких не зачепили переслідування комуністичного ре­жиму.

Розділ 14 ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у 20—30-ті роки XX століття