18.3. Основні орієнтири зовнішньої політики

Україна, незважаючи на свій, по суті, колоніальний статус у складі СРСР, певною мірою була причетною до міжнародної полі­тики. Передусім цебуло пов’язано з визнанням її у 1945 р. членом — фундатором ООН, що давало можливість протягом усього післяво­єнного періоду час від часу нагадувати світовій спільноті про своє існування. Ставши незалежною, Українська держава розпочала якісно новий етап у зовнішньополітичній діяльності, головним змістом якого було перетворення її з об’єкта геополітики у рівно­правного суб’єкта міжнародного співтовариства.

Формування зовнішньополітичної стратегії

Основний принцип зовнішньополітичної стратегії України був закладений ще Декларацією про державний суверенітет. Україн­ська PCP урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньо­му постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військо­вих блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не прийма­ти, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація також на­голошувала, що Україна визнає перевагу загальнолюдських цінно­стей над класовими, пріоритети загальновизнаних норм міжнарод­ного права перед нормами внутрішньодержавного права тощо.

Наступним кроком у формуванні зовнішньополітичної стратегії Української держави, який визначив її базові національні інтере­си та завдання, стали «Основні напрямки зовнішньої політики України», схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 р. У документі наголошувалося, що неодмінною умовою розбудови української державності є її активне та повномасштабне входження до світово­го співтовариства. Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток України як незалежної демократичної дер­

жави; збереження її територіальної цілісності та недоторканності кордонів; входження національного господарства у світову еконо­мічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підви­щення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян Украї­ни, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтриман­ня контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Основоположними чинниками зовнішньополітичного курсу України визначалися: відкритість зовнішньої політики, співробіт­ництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав; засудження війни як знаряддя національної політики, прагнення до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами; дотримання принципів взаємопо­ваги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи інших дер­жав; відсутність територіальних претензій до сусідніх держав і не­визнання територіальних претензій до себе; дотримання міжнарод­них стандартів прав людини, принципу неподільності міжнародно­го миру і міжнародної безпеки, визнання пріоритету загально­людських цінностей, загальновизнаних норм міжнародного прана перед нормами внутрішнього права, засудження практики подвій­них стандартів у міждержавних відносинах.

Важливим чинником формування зовнішньополітичної стра­тегії стало прийняття нової Конституції України. Вона юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності У кра- їнської держави, спрямовані на забезпечення її національних інте­ресів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного спів­робітництва з членами міжнародного співтовариства за загально­визнаними принципами і нормами міжнародного права.

Західний напрямок

Перші кроки України на міжнародній арені в значній мірі були зумовлені прагненням вийти з-під нав’язливого впливу Росії, яка ніяк не могла побороти імперський комплекс «старшого брата». Трохи пізніше ця ситуація знайшла своє відображення у трансфор­мації проголошеного Декларацією про державний суверенітет України принципу нейтралітету і позаблоковості. Так, у згадува­них уже «Основних напрямках зовнішньої політики України» за­значалося: « 3 огляду на кардинальні зміни, які відбулися після роз­паду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище Украї­ни, проголошений нею свого часу намір стати у майбутньому нейт­ральною та позаблоковою державою має бути адаптований до но­

вих умов і не може сприйматися за перешкоду для її повномасщ- табної участі у загальноєвропейській структурі безпеки».

Початок входження України у світовий політичний простір був доволі обнадійливим. Протягом першого року існування українсь­ку державність визнали понад 130 країн світу, дипломатичні відно­сини було встановлено у повному обсязі зі 106 з них, а 40 держав відкрили у Києві свої представництва. До січня 1993 р. українська дипломатія уклала 35 міжнародних і 88 міжурядових двосторонніх договорів.

Ваясливою подією на шляху європейської інтеграції України, свідченням її незалежної й рівноправної міждержавної політики стало підписання Президентом Кравчуком 26 лютого 1992 р. у сто­лиці Фінляндії Гельсінкського заключного акта. Головним прин­ципом цього документа було положення про відсутність територі­альних претензій та непорушність кордонів.

Певне напруження у стосунки між Українською державою та Заходом, а також Росією внесла проблема ядерної зброї, розміще­ної на українській території. Після розпаду СРСР Україна стала третьою за могутністю ядерною державою в світі після СШ А і Росії, з арсеналом більшим, ніж у Великобританії, Франції і Китаю ра­зом узятих. У той же час наша країна підтверджувала свій намір стати без’ядерною державою, проголошений у Декларації про дер­жавний суверенітет, і навіть розпочала цей процес — до березня

1992 р. з України в Росію було вивезено 57 % тактичної ядерної зброї. Однак із загостренням напруженості у відносинах між У кра­їною та Росією, викликаної суперечками про підпорядкування Чор­номорського флоту та претензіями Росії на Крим, Президент Крав­чук 12 березня 1992 р. оголосив про тимчасове припинення виве­зення зброї. У країнська держава поставила перед світоь±ім співтова­риством вимоги про надання їй твердих гарантій безпеки і територі­альної цілісності, особливо з огляду на зростання російської небезпе­ки, та достатньої фінансової і технічної допомоги для потреб ядерно­го роззброєння.

Остаточного компромісу було досягнуто 14 січня 1994 р., коли у Москві президенти України, СШАі Росії підписали тристоронню заяву, згідно з якою СІЛА та Росія пообіцяли надати Україні га­рантії безпеки, як тільки вона стане учасником Договору про не- розповсюдження ядерної зброї (ДИЯЗ) як держава, що не володіє ядерною зброєю. Ці гарантії передбачали поважання незалежності і суверенітету України, недоторканність її кордонів, територіаль­ну цілісність, утримання від загрози силою чи її використання, еко­номічного тиску на Україну тощо. Такі ж гарантії безпеки У країні готова була надати Великобританія. Крім того, Україна мала отри­

мати «справедливу та своєчасну компенсацію» за вартість високо- збагаченого урану, що містився у ядерних боєзарядах, розташова­них на її території, у міру того як ці боєзаряди вивозитимуться до Росії на розукомплектування. Зокрема Росія у порядку компенса­ції зобов’язувалася постачати в У країну низькозбагачений уран для потреб її атомної енергетики, а США мали надати технічну та фінан­сову допомогу для безпечного демонтажу ядерної зброї. 16 листо­пада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до ДНЯЗ. У 1996 р. Українська держава виконала взяті на себе зобов’язання, остаточно позбувшись ядерного арсеналу. Таким чином У країна стала першою країною, яка відмовилася від ядерної зброї, зробивши одночасно крок до без’ядерного майбутнього світу.

Вирішення проблеми ядерного роззброєння стало для України, за влучним висловом історика О.Бойка, своєрідним ключем, яким можна було відімкнути двері у західний світ. Зростання зовнішньо­політичної активності України у західному напрямку виявилося у тому, що на 1 січня 1995 р. вона була членом 3 7 міжнародних між­урядових організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного ва­лютного фонду, Європейського банку реконструкції і розвитку, у тому ж році стала повноправним членом Ради Європи, а в наступ­ному — Центральноєвропейської ініціативи. Україна першою з країн СНД ще у 1994 р. підписала угоди про партнерство і спів­робітництво з Європейським Союзом, вступ до якого є її стратегіч­ною метою. У 1998 та 2000 рр. указами Президента затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для становлення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п’ятийсаміт «Україна — ЄС», який відбувся в Ялті у вересні 2001 р., а також прийняття «Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні». Така послідовна робота виводить увесь комплекс відносин У країна — ЄС у площину практичної реалізації завдань, пов’язаних зі вступом у майбутньо­му нашої держави до Євросоюзу.

Продуктивними є відносини України з НАТО. У 1994 р. вона приєдналася до програми співробітництва з НАТО «Партнерство заради миру». У травні 1997 р. у Києві було відкрито інформацій­ний центр НАТО, а в липні того ж року в Мадриді Україна і НАТО підписали Хартію про особливе партнерство, де, серед іншого, за­значалося, що «НАТО продовжуватиме підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність.., а також принцип непорушності кордонів ». 23 травня 2002 р. Рада національ­ної безпеки і оборони України прийняла рішення, введене в дію

указом Президента, про розробку й узгодження нової стратегії відносин України з ІіАТО, зорієнтованої на поступове набуття в майбутньому повноправного членства в Альянсі. Через рік, 19 черв­ня 2003 р., мету вступу в НАТО було зафіксовано Верховною Радою у Законі «Про основи національної безпеки України».

Активною є участь України у миротворчих силах ООН, які виконують завдання в регіонах, де тривають міжетнічні та грома­дянські конфл кти.

Динамічнішим стало двостороннє співробітництво України з такими державами, як СІЛА, Канада, Німеччина, Великобрита­нія, Франція, Італія, Австрія та ін.

Для Заходу, особливо для Європи, стабільна Україна сьогодні потрібна не стільки як потенційна противага Росії чи буфер між останньою й Західним світом, а головним чином як джерело ста­більності в центрі Європи, сила, здатна спільно з іншими країнами зупинити потоки нелегальних мігрантів, наркотиків, зброїй органі­зованої злочинності. Останнє особливо актуальне у зв’язку з низ­кою безпрецедентних терористичних актів, які сталися 11 вересня

2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні й призвели до кількатисячних людських жертв та значних руйнувань. Вони похитнули більш- менш налагоджену систему міжнародних відносин на всіх рівнях: глобальному, міжнародному та двосторонньому. Україна підтримує зусилля світової спільноти, спрямовані проти тероризму, на вико­рінення та запобігання усіляким його проявам.

Плідно розвиваються відносини із західними сусідами, перед­усім Польщею, яка є стратегічним партнером України, а також Угорщиною, Чехією, Словаччиною. Дещо напруженими певний час були відносини з Румунією, окремі політичні кола якої висували до Укра ни територіальні претензії щодо Північної Буковини і Бес- сарабії, порушували питання про зміну лінії проходження держаїв- ного кордону, висловлювали претензії щодо українського острова Зміїного. Проте на сьогодні сторонам вдалося дійти порозуміння у принципових питаннях.

Негативним фактором на шляху зміцнення зв’язків України із Заходом є відсутність чіткої визначеності її міжнародної політи­ки, зокрема так звана багатовекторність, що зводиться до балансу­вання між прагненням увійти до кола західних країн і традицій­ною лояльністю до Росії, проголошення українським керівництвом заяв, що взаємно виключають одна одну. Щоправда, коли у бік За­ходу лише лунають слова про європейський вибір, на Схід роблять конкретні кроки, з поїздками у російські регіони, з преференціями для російського бізнесу в Україні тощо. Якщо в минулому таке ба­лансування давало Україні ілюзію якихось переваг, то нині, під час

російсько-західного зближення на ґрунті боротьби проти терориз­му, в багатьох аспектах наша держава зазнає втрат з обох боків. Довіра до української влади похитнулась і в Росії, і на Заході. Сумно- звісна багатовекторність дедалі більше нагадує ширму для україн­ської зовнішньополітичної безпорадності.

Надзвичайно серйозної шкоди іміджу України на міжнародній арені завдали вбивство журналіста Г.Ґонґадзе та гальмування вла­дою його розслідування, «касетний скандал», відсутність прогресу щодо свободи засобів масової інформації, повалення прозахідного уряду В.Ющенка, недемократичні вибори тощо. Різке охолоджен­ня відносин України зі СШАта ЄС спричинив скандал, пов’язаний зі звинуваченнями Президента України у нелегальному постачанні радіолокаційних систем протиповітряної оборони до Іраку. Він, за словами посла СІЛА в Україні К.Паскуаля, став «причиною одно­стайного рішення НАТО понизити рівень засі дання комісії «НАТО — Україна» у Празі (2002 р. —Авт.) з потенційно тріумфального самі- ту до засідання на міністерському щаблі».

Загалом розвиток внутрішньополітичної ситуації за правління Л.Кучми, за визначенням одного з аналітиків, призвів до поступо­вого перетворення України з країни перспективної демократії на країну третього світу. В результаті західні уряди, низка міжнарод­них організацій значно обмежили контакти з українським керів­ництвом, почали втрачати надії на спроможність його до конструк­тивної співпраці. «ЄС та США рішуче підтримують незалежну су­веренну Україну з тісними зв’язками з трансатлантичною спільно­тою, — зазначалося у спільній заяві саміту ЄС — США, який відбув­ся в червні 2001 р., — але занепокоєні її внутрішнім розвитком, що впливає на демократичні і вільні ринкові реформи. Ми нагадуємо Україні про необхідність направлення потужного сигналу міжна­родній спільноті, відповідаючи позитивно й прозоро на стурбо­ваність щодо прав людини, незалежних засобів масової інформації та вільних виборів». Ще рішучіше з цього приводу висловився вер­ховний представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики і без­пеки Х.Солана. На спі льній прес-конференції з Президентом Укра­їни Л.Кучмою і президентом Польщі А.Квасьневським, коменту­ючи результати їх тристоронньої зустрічі у Варшаві 16 жовтня

2002 р., він заявив: «Шлях, яким зараз йде Україна, не наближає її до Європи, а навпаки — віддаляє...»

Істотне поліпшення іміджу України у світі сталося під час Помаранчевої революції 2004 р. Вона кардинально змінила сприй­няття української держави й українців у світі. Та неприхована й щира симпатія, з якою Європа й світ як на рівні органів державного управління, державних діячів і політиків, так і на рівні ЗМІ, інших

інститутів громадянського суспільства, простих громадян постави­лися до «помаранчевих» подій, поширилася на всю країну. Зокре­ма, свідченням нового сприйняття України у світі став тріумфаль­ний візит президента Віктора Ющенка до США 3—7 квітня 2005 р. Незважаючи иа робочий статус візиту, рівень прийому і рівень підтримки, надані у Вашингтоні Президентові України, були без­прецедентними. Сторони досягли повного взаєморозуміння з УСІХ тем, порушених під час переговорів.

Відносини з державами СНД

Важливими для України є двосторонні міждержавні зв’язки з країнами СНД, а також багатосторонні консультації та переговори в рамках співдружності. Щоправда, від самого початку створення СНД намітилася різниця в стратегії України і Росії щодо майбутн ьо- го цього об’єднання. Якщо Росія, яка дедалі активніше ставала на шлях неоімперіалізму, прагнула до зміцнення структур СНД, на­дання їм можливості безпосередньо впливати на перебіг подій у дер­жавах співдружності, тоУкраїна, навпаки, вбачала в СНД передусім механізм «цивілізованого розлучення», який би доповнював і ко­ординував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, утвореними на території колишнього СРСР, а тому обстоювала суто консультативний характер органів співдружності та їхніх рішень. Виходячи з цих засад, наша держа­ва послідовно виступає проти надання СНД статусу суб’єкта міжна­родного права, заперечує проти створення будь-яких наднаціональ­них органів. Вона не підписала Договору про колективну безпеку, Статуту СНД та цілу низку інших документів, які могли б якимось чином обмежити її суверенітет (юридично Україна сьогодні не по­вноправний член СНД, а лише «країна-учасниця» з асоційованим статусом), і розглядає співдружність на нинішньому етапі як інстру­мент економічного співробітництва.

У відстоюванні своєї позиції щодо СНД Україна спирається пе­редусім на підтримку Грузії, Узбекистану, Азербайджану, Молдо­ви, разом з якими вона створила міждержавне об’єднання під на­звою ГУУАМ, іТуркменістану, котрі також насторожено ставлять­ся до спроб Росії перетворити співдружність на наддержавне утво­рення . Спільні економічні та політичні інтереси зближують У краї­ну і з іншими державами СНД.

Завданням особливого значення є для України налагодження збалансованого і дійсно партнерського співробітництва з Росією при одночасній ефективній протидії будь-яким посяганням на свою незалежність. Однак досі значна частина представників московської

політичної еліти не змогла позбавитися від імперського мислення і демонструє неготовність сприймати нові незалежні держави, в т. ч. і Україну, як рівноправних партнерів. Так, вже через два дні після проголошення української незалежності російський президент Г».Єльцин заявив, що Росія залишає за собою право переглянути ь< рдопи тих республік, які виходять зі складу СРСР. З того часу, незважаючи на деклароване стратегічне партнерство між Україною і Росією, серед російських політиків та в російських засобах масо­вої інформації тривалий період практично не зникали теми «росій­ського статусу» Криму та Чорноморського флоту, досі тривають спекуляції так званою проблемою порушення прав «русскоязычно­го населения» за кордоном. Російський парламент неодноразово приймав постанови, які були не лише відкритим втручанням у внут­рішні справи нашої держави, а й містили територіальні претензії до неї. Таке грубе порушення міжнародного права засудила Рада Безпеки ООН.

Прагнучи примусити Україну до поступок, Росія щонайменше сім разів протягом трьох років переносила процедуру укладання російсько-українського Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, який був парафований у 1995 р., а підписаний лише ЗО травня 1997 р.

Тривалий час вона безпідставно зволікала з делімітацією кор­дону між нашими країнами. Тільки в січні 2003 р., під час приїзду президента В.Путіна в Київ, було нарешті підписано Договір про суходільний кордон між Росією та Україною. Але статус Азовсько­го моря та Керченської протоки досі не визначено. Сторони ніяк не можуть дійти згоди у зв ’язку із завищеними претензіями Росії. Досі з вини російської сторони не розв’язано проблеми, пов’язані з пере­дачею Україні частини закордонної власності колишнього СРСР.

Значною проблемою України у відносинах з Росією залишаєть­ся залежність від поставок російських газу і нафти. Заборгованість за енергоносії, яка становить понад 1 млрд дол. СІЛА, стає дедалі вагомішим важелем тиску Кремля на зовнішню та внутрішню полі­тику України, загрожує її державному суверенітету. Вже зараз, реа- лізуючи свої інтереси та вплив в Україні, Росія скуповує контрольні пакети акцій ліквідних українських підприємств, як правило, в стратегічних галузях виробництва, бере під свій контроль енерго- розподільні мережі. Москва докладає значних зусиль, у тому числі спираючись на проросійське лобі в уряді та Верховній Раді, щоб віддалити Україну від процесів європейської інтеграції. Тривож­ним чинником на тлі російсько-американського зближення та слаб­кості нинішньої української влади є зростання економічного і полі­тичного домінування Росії на пострадянському просторі. Від успіш­

ного вирішення складного комплексу окреслених проблем багато в чому залежать не лише подальші україно-російські відносини, а й майбутнє самої України.

Отже, основним підсумком 12-річного незалежного існування Української держави має стати усвідомлення нею того, що зайняти гідне місце у світовому співтоваристві можна лише за умов якісно­го реформування економіки, забезпеченням своїм громадянам на­лежних соціальних стандартів, реальної демократизації суспіль­ства, його політичної стабільності, дотримання прав людини, від­критості та послідовності зовнішньої політики. Водночас слід па­м’ятати, що поза світовими глобальними і регіональними процеса­ми становлення політично стабі льної, демократичної, економічно процвітаючої України просто неможливе. Тому поступове повне входження в європейські та світові міжнародні політичні, еконо­мічні, гуманітарні та інші процеси, розвиток України як надійної ланки в будівництві нової всесвітньої системи міжнародних відно­син, нової європейської архітектури безпеки мають стати одними з першочергових завдань зовнішньополітичного курсу нашої моло­дої держави. Перебуваючи в Європі географічно й історично, Укра­їна зобов’язана стати європейською країною фактично.

НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ, ПОДІЇ

Близько 1 млн років тому — Поява найдавнішої людини на те­риторії У країни.

I млн — 9 тис. рр. до н.е. — Палеоліт.

IX— VI тис. до н.е. — Мезоліт.

VI—П^тис. до н.е. — Неоліт.

IV—III тис. до н.е. — Енеоліт.

IV—III тис. до н.е. — Трипільська культура.

2500—1800 рр. до н.е. — Мідний вік.

II тис. — 800 рр. до н.е. — Бронзовий вік.

Кінець II — початок І тис. до н.е. — Розселення кіммерійців у степах Північного Причорномор'я.

VUI ст. до н.е. — Початок залізного віку.

VII ст. до н.е. — Поява скіфів у південноукраїнських степах.

VI—II ст. до н.е. — Розквіт скіфської дерл*ави.

VII ст. до н.е. — Початок грецької колонізації Причорномор’я. V ст. до н.е. — Боспорське царство.

III ст. до н.е. — Поява у Північному Причорномор’ї сарматських племен, які панували там шість століть.

Бл. 77 р. н.е. — Згадка про слов’ян-венедів римського історика Плінія Молодшого.

II—VII ст. — Розселення слов’ян. Утворення слов’янських родо­племінних союзів, перших державних утворень.

VIII—IX ст. — Формування держави Київська Русь.

860-ті рр. — Просвітницька діяльність Кирила і Мефодія.

882—912 рр. — Князювання Олега в Києві після вбивства Ас- кольда.

912—945 рр. — Князювання Ігоря.

941, 944 рр. — Походи князя Ігоря на Візантію.

945—964 рр. — Правління дружини Ігоря княгині Ольги.

964—972 pp. — Князювання Святослава Ігоровича.

980—1015 рр. — Князювання Володимира Святославича.

988—989 рр. — Прийняття християнства в Київській Русі. 1019—1054 рр. — Князювання Ярослава Мудрого.

1037 р. — Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі першу бібліотеку на Русі.

1051 р. — Заснування Києво-Печерської лаври.

1037—1039 рр. — Митрополит Іларіон написав і проголосив перший літописний руський звід «Слово про закон і благодать». 1097 р.— Зібрання князів у Любечі.

1113—1125 рр.—Князювання Володимира Мономаха.

1113 р. — Літописний звід Нестора «Повість временних літ». 1185 р. —Створення «Слова о полку Ігоревім».

1187 р. — Вперше в літописі згадується назва «Україна».

1199 р.— Волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Га лицьку і Волинську землі; утворення Галицько-Волинського кня зівства.

1199—1205 рр. — Князювання Романа Мстиславича.

Бл. 1201 —1.264 рр. — Роки життя князя Данила Галицького. 1238 р. — Військо Данила Галицького розгромило хрестоносців під Дорогочипом.

1240 р., листопад — 6 грудня 1241 р. — Київ захопили татаро- монголи.

1241 р. — Вторгнення монгольської орди на територію Галиць- ко-Волинського князівства.

1323 р. —Литва захопила Берестейську та Дорогочинську землі. 1323—1340 рр. — Князюван ня Юрія U (Болеслава Тройденовича

— останнього Галицько-Волинського князя).

1340—1377 рр. — Князювання Любарта Гедиміновича на Во­лині.

1345—1377 рр. — Князювання великого князя Ольгердав Литві. 1349 р. — Польща захопила більшу частину Галичини.

1362 р. — Перемога військ Литви над Золотою Ордою в урочищ: Ситті Води (Поділля). Входження до складу Литви Київщини і По­ділля.

1375 р. — Створення Галицької митрополії.

1377—1434 рр. — Князювання Ягайла Ольгердовича (з 1386 р.

— польський король).

1.385 р. — Кревська унія.

1387 р.— Польща остаточно загарбала Галичину.

1.410,15 липня — Грюнвальдська битва.

1413 р.— Городельськаунія між Литвою і Польщею.

1392—1430 рр. — Князювання великого князя ВітовтауЛитві.

1490-ті pp. — Перші згадки в документальних джерелах про українських козаків.

1.490—1492 рр. — Повстання проти шляхти під керівництвом Мухи в Галичині.

1526—1.608 рр.— Роки життя Костянтина Острозького — зас­новника Острозької академії.

1550— 1563 рр. — Г етьм шування Дмитра Вишневецького.

1552—1554 рр. —Заснування Запорізької Січі нао. Мала Хор­тиця. Похід Д.Вишневецького (Байди) в Крим.

1556—1561 рр. — Переклад українською мовою Пересопниць- кого Євангелія.

1569 р. — Люблінська унія. Утворення Речі Посполитої.

1596—1647 рр. — Роки життя Петра Могили — митрополита Київського, засновника Києво-Могилянської колегії (1632р.).

1591—1593 рр. — Козацько-селянське повстання під проводом К.Косинського.

1594— 1.596 рр. — Козацько-селянське повстання на чолі з С. На­ливайком.

1595—1657 рр. — Роки життя Богдана Зиновія Хмельницько­го — гетьмана України (1648—1657 рр.).

1596 р. — Берестейська церковна унія.

1616—1622 рр. — Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдач­ного.

1621р. — Битва під Хотином.

1625—1638 рр. — Козацько-селянські повстання під керівниц­твом М.Жмайла, Т.Трясила. І.Сулими, Я.Острянина, Д.Гуиі.

1648—1676 рр. — Національно-визвольна революція україн­ського народу проти шляхетської Польщі.

1648, травень, вересень — Перемога козацького війська над поляками під Жовтими Водами, Корсунем та Пилявцями.

1649 р. —Розгром польського війська під Зборовом. Зборівська мирна угода.

1651 р. — Поразка козацького війська в битві під Берестечком. Білоцерківський договір.

1652 р. — Військо Б.Хмельницького розгромило під Батогом польську армію.

1653 р. — Битва під Жванцем.

1654, 8 (18) січня — Переяславсько-московська угода.

1654, березень — Березневі статті. Політичний та правовий ста­тус України в складі Московської держави.

1657, 27 липня (6 серпня н. ст.) — Смерть Богдана Хмельниць­кого. Обрання гетьманом Юрія Хмельницького.

1657, жовтень— 1659 рр. — Гетьманування Івана Виговського.

1658 р. — Галицький договір.

1659 р. — Розгром московських військ під Конотопом.

1659—1663 рр. — Друге гетьманування Ю.Хмельницького.

1659 р. — Переяславські статті Ю.Хмельницького.

1660р. — Слободищенський трактат — угода Ю.Хмельницькогг з Польщею.

1661 р. — Відкриття університету у Львові .

1663—1668 рр. — Гетьманування І.Брюховецького в Лівобе­режній Україні.

1663—1665 рр. — Гетьманування П.Тетері у Правобережній Україні.

1665 р. — Московські статті. Обмеження автономії України.

1665—1676 рр. — Гетьманування П. Дорошенка.

1667 р. — Андрусівське перемир’я між Московщиною і Поль­щею. Поділ України на Лівобережну (у складі Московщини) і Право­бережну (у складі Польщі).

1668—1672 рр. —Гетьманування Д.Многогрішного.

1669, березень — Глухівські статті.

1672—1687 рр. —Гетьманування І.Самойловичав Лівобережній Україні.

1677—1681 рр. — Російсько-турецька війна за Лівобережну Україну. Третє гетьманування Ю.Хмельницького.

1681 р. — Бахчисарайський договір між Московщиною, Туреч­чиною і Кримським ханством.

1685 р. — Підпорядкування Київської митрополії московсько­му патріарху.

1686 р. — «Трактат про вічний мир» між Московщиною і Польщею.

1687—1709 рр. —Гетьманування І.Мазепи. Коломацькістатті.

1708, жовтень — Перехід І.Мазепи на бік Карла XII.

1708, 2 листопада — Московські війська розгромили гетьман­ську столицю м. Батурин.

1708—1722 рр. — Гетьманування І.Скоропадського.

1709 р. — Московська армія зруйнувала Чортомлицьку Січ. Полтавська битва.

1710, квітень — Обрання гетьманом України П.Орлика в Бен­дерах.

1710 р. — Конституція П.Орлика.

1711р. — Заснування Олешківської Січі

1722 р. — Заснування першої Малоросійської колегії

1722—1724 рр. — Гетьманування П.Полуботка.

1727—1734 рр. — Гетьманування Д.Апостола.

1734—1750 рр. — Правління гетьманського уряду.

1734 р. — Повернення запорожців в Україну. Заснування Нової Січі на р. Підпільній.

1745 р. — Загибель ватажка карпатських опришків Олекси Дов­бу ша.

1750—1764 рр. — Г етьманування К. Розумовського.

Бл. 1690—1803 рр. — Петро Калнишевський — останній кошо­вий отаман Запорізької Січі (1762,1765—1775рр.).

1764 р. — Ліквідація Гетьманства і створення другої Малоро­сійської колегії.

1768 р. — Початок Коліївщини в Правобережній Україні.

1772 р. — Перший поділ Польщі. Приєднання Східної Білорусі до Росії, а Галичини до Австрії.

1775 р. — Росія ліквідувала Запорізьку Січ. Австрія загарбала Буковину.

1775— 1828 рр.—Задунайська Січ.

1781 р. — Ліквідація полкового територіально-адміністратив­ного поділу на Лівобережжі.

1783 р. — Приєднання Кримського ханства до Росії. Царський указ про закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні.

1783 р. — Заснування Севастополя.

1788 р. — Формування Чорноморського козацького війська.

1793 р.— Другий поділ Польщі. Росія захопила Правобережну Україну.

1795 р. — Третій поділ Польщі. Росія захопила Західну Волинь, Західну Білорусь, Литву і Курляндію.

1805 р. — Відкриття Харківського університету.

1813—1835 рр. —Антикріпосницький рух під проводом Усти- ма Кармалюка.

1825, 25 грудня — Повстання Чернігівського полку. Взяття Василькова.

1828 р. — Повернення запорізьких козаків з Туреччини. Утво­рення Азовського війська.

1834,15 липня — Відкриття Київського університету ім. Св. Во­лодимира.

1837 р. — «Руська трійця» видала в Будапешті літературний альманах «РусалкаДністровая».

1846 р., січень — 1847 р., початок — Діяльність Кирило-Мефо- діївського братства.

1846 р. — Видання в Москві «Історії русів».

1848 р. — Створення першої укра нської політичної організації

— Головної Руської Ради у Львові. Ліквідація панщини в Східній Галичині і Буковині.

1851 р. — Розпуск Головної Руської Ради.

1861, січень — 1862 p. — Видання в Петербурзі щомісячного громадсько-політичного і літературного журналу українською мо­вою «Основа».

1863, 18 липня — Валуєвський указ про обмеження видання книг і заборону навчання у школах українською мовою.

1865 р. — Відкриття Новоросійського університету в Одесі

1866—1934 pp. — Роки життя Михайла Грушевського.

1868 р., 8 грудня — Заснування товариства «Просвіта» уЛьвові.

1873 р. — Заснування Літературного товариства ім. Т.Шевченка уЛьвові.

1875 р.— Заснування Чернівецького університету.

1876 р. — Олександр II підписав Емський указ, що забороняв видавати та ввозити з-за кордону літературу українською мовою.

1885 р.— Заснування Народної ради у Львові.

1890 р. — Утворення Русько-української радикальної партії в Східній Г аличині.

1891—1898 — Діяльність << Братства тарасівців» —першої укра­їнської політичної організації, що стояла на засадах самостійності України.

1899 р. — Утворення Української національно-демократичної та Української соціал-демократичної партій у Галичині.

1900 р. — Утворення в Харкові Революційної української партії.

1900 р. — Заснування в Східній Галичині перших військово-

патріотичних організацій «Січ» з ініціативи К.Трильовського.

1903 р. — Видання у Відні Біблії українською мовою.

1904 р. — Утворення Української радикальної та Української демократичної партій.

1905.14 червня — Повстання на броненосці «Потьомкін».

1905.14 листопада — Повстання на крейсері «Очаків» на чолі з лейтенантом П.Шмідтом.

1906, 27 квітня — 8 липня — Діяльність І Державної думи та Української думської громади.

1906, 9 листопада — Указ про вільний вихід селян з общини.

1907, 20 лютого — 8 червня — Діяльність II Державної думи та Української громади в ній.

1908 р. — Утворення Товариства українських поступовців.

1914 p., 19 липня (1 серпня н. ст.) — Початок Першої світової війни. Створення Головної української ради.

1914 p., 10 серпня — 12 вересня — Галицька битва армій Роси і Австро-Угорщини. Вступ російських військ на теритопію Східної Галичини.

1914 p., серпень — вересень — Утвобєння легіону Українських

січових стрільців.

1914, кінець —Росія утворила Галицько Буковинське генерал- губернаторство (ліквідовано в серпні 1917 р.).

1917 р.

Лютий — Початок революції в Російській імперії.

4(17) березня — Утворення Української Центральної Ради.

6(19)квітня — Початок роботи Всеукраїнського національного конгресу в Києві.

10 (23) червня — І Універсал Центральної Ради.

15 червня — Створення Генерального Секретаріату Централь­ної Ради.

3(16) липня — II Універсал Центральної Ради.

25 жовтня — Центральна Рада утворила Комітет з охорони ре­волюції в Україні.

7 (20) листопада — III Універсал Центральної Ради. Проголо­шення Української Народної Республіки (УНР).

4(17) грудня — Ультиматум Раднаркому РСФРР Центральній Раді.

11—12 грудня — Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові. Проголо­шення України радянською республікою.

27 грудня — Вибори до Українських установчих зборів.

1918 р.

22 січня — IV Універсал Центральної Ради.

29 січня — Бій під Крутами.

9 лютого — Підписання мирного договору УНР з країнами авст- ро-німецького блоку.

9 лютого — Війська М.Муравйова захопили Київ. Більшовицькі погроми та масові розстріли. Переїзд Центральної Ради до Жито­мира.

18—19 лютого — Вступ німецьких військ в Україну.

1 березня — Прийняття законів про державний герб УНР, про грошову систему, про громадянство.

2 березня — Вступ німецьких і українських військ до Києва.

29 квітня — УЦР ухвалила Конституцію УНР, обрання М.Гру-

шевського Президентом УНР. Гетьманський переворот, проголо­шення П.Скоропадського гетьманом України.

18 жовтня — Створення Української Національної Ради у Львові.

13 листопада — Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

14 листопада — Утворення Директорії УНР. Заснування Все­української академії наук у Києві.

14 грудня — Гетьман П.Скоропадський зрікся влади на користь Директорії.

18 грудня — Десант країн Антанти в Одесі.

1919 р.

22 січня — Акт злуки УНР і ЗУНР.

11 лютого — С.Петлюра став головою Директорії УНР (після відставки В.Винниченка).

6—10 березня — III Всеукраїнський з’їзд Рад у Києві. Утворен­ня УСРР. Схвалення Конституції УСРР.

Травень — червень — Східну і Південну У країну окуп у вали вій­ська Денікіна.

Жовтень — Армія Денікіна зайняла Правобережну Україну.

7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Украї­ну.

11 грудня — Створення Всеукраїнського революційного комі­тету на чолі з Г.Петровським, який 19 січня 1920р. перетворено на Раднарком УСРР на чолі з Х.Раковським.

16 грудня — Більшовики втретє захоплюють Київ.

1920 р.

22 квітня — Варшавський договір між УНР і Польщею.

25 квітня — Початок польсько-радянської війни.

6 травня — Польські та українські війська зайняли Київ.

26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну.

12 червня — Більшовики зайняли Київ,

28 жовтня — 17 листопада — Більшовицький наступ проти Врангеля в Криму.

Грудень — Союзний договір між УСРР і РСФРР про військову і господарську співпрацю.

1921 р.

Березень — Введення нової економічної політики (НЕП).

18 березня — Ризький мирний договір між Польщею І РСФРР та УСРР.

Серпень — Б льшовики розгромили загони Н.Махна.

4—29 листопада — Другий Зимовий похід армії УНР під прово­дом Ю.Тютюнника. 23 листопада під Базаром розстріляно 359 його учасників.

1922 р.

Осінь 1921 — весна 1922 р. — Голод на півдні України.

2 січня — У годи між УСРР і Туреччиною про дружбу і співрооїт ництво.

26 жовтня — Рінігчі ця про утворення у Львові нелегального (та­ємного) українського університету.

ЗО грудня — Утворення СРСР.

1923 р.

1 серпня — Постанова ВУЦВК і РНК УСРР про українізацію.

1924 р.

Березень — Повернення М.Грушевського з еміграції до Києва.

12 жовтня — Утворення Молдавської АСРР у складі УСРР.

1925 р.

5 квітня — Обрання Л.Кагановича генеральним секретарем ЦК КП(б)У.

1926 р.

Травень — Звинувачення О.Шумського в націоналістичному ухилі.

10 листопада — Відкриття Українського наукового інституту в Берліні.

1927 р.

7 червня — Засудження Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) за націоналістичний ухил («шумськізм»).

1928 р.

Березень—травень— «Шахтинська справа». Безпідставні зви­нувачення групи інженерно-технічних працівників Донбасу в шкід­ництві.

14 липня — Обрання на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора.

1929 р.

27 січня — 3 лютого — Створення Організації українських на­ціоналістів (ОУН) на конгресі у Відні.

Липень — вересень — Арешти визначних діячів української на­уки і культури за належність до Спілки визволення України (СВУ).

1930 р.

1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації і «розкуркулен- ня» в Україні.

9 березня — 19 квітня — Процес Спілки визволення України (СВУ) в Харкові.

1931 р.

Лютий — Арешти колишніх діячів УНР — В.Голубовича, П.Хри- стюка, М.Шрага та ін. Депортація М.Грушевського до Москви.

1932 р.

Весна — Початок голодомору в Україні.

9 лютого — Постанова ВУЦВК про утворення областей.

7 серпня — Постанова ВЦВК і РНК СРСР, написана Сталіним, «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і коопера­тивів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» (« За­кон про п’ять колосків»).

Жовтень — Пуск першої лінії Дніпрогесу.

1 листопада — Початок «роботи» надзвичайної хлібозаготівель­ної комісії на чолі з В.Молотовим.

1933 р.

Січень — жовтень — Масовий голод в Україні.

14 січня — Призначення П.Постишева секретарем ЦК КП(б)У.

13 травня — Самогубством.Хвильового.

7 липня — Самогубство М-Скрипника.

1934 р.

21 січня — Ухвала про перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва.

Кінець року — Арешт діячів літератури України Г.Косинки, Д.Вальківського,К.Буревія, О.Влизька, В.Підмогильного, Є.Плуж- ника та ін.

1935 р.

Квітень — вересень — Арешт групи неокласиків — М.Зерова, П.Филиповича, А. Лебедя, М.Драй-Хмари, М. Рильського та ін.

1936 р.

Весна — Підірвано Михайлівський Золотоверхий собор XII ст. у Києві. (До 1939 р. понад 70 % церков в Україні були закриті або зруйновані.)

Квітень — Арешт і розстріл у 1937 р. Ю.Коцюбинського нібито як керівника українського троцькістського центру.

Жовтень — Початок масових репресій і терору в Україні (так звана єжовщина), що тривали до кінця 1938 р.

1937 р.

25—ЗО січня — Надзвичайний XIV Всеукраїнський з’їзд Рад схвалив нову Конституцію УРСР.

1938 р.

27 січня — Призначення М.Хрущова першим секретарем ЦК КП(б)У.

24 квітня — Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах УРСР.

1939 р.

15 березня — Проголошення самостійності Карпатської Украї­ни, президентом якої було обрано А.Волошина.

15—18 березня — угорські війська окупували Карпатську Україну.

23 серпня — Німецько-радянський пакт про ненапад і таємна угода про розподіл сфер впливу у Східній Європі.

28 вересня — Договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччи­ною.

26—27 жовтня — Народні Збори Західної України прийняли Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.

1 —2 листопада — Верховна Рада СРСР прийняла рішення про прийняття до СРСР Західної України і Західної Білорусі.

1940 р.

28 червня — Червона армія зайняла Північну Буковину й Бес- сарабію; включення їх до УРСР.

2 серпня — Закон Верховної Ради СРСР про включення Пів­нічної Буковини і північної та південної частини Бессарабії до скла­ду УРСР.

1941р.

22 червня — Напад Німеччини на СРСР.

26 червня — Подвиг М.Гастелло, в екіпажі якого були українці

О.Бурденюк, Г.Скоробагатий.

30 червня — Проголошення у Львові ОУН(Б) відновлення укра­їнської державності та утворення Українського державного прав­ління на чолі з Я.Стецьком.

5 липня — 19 вересня — Оборона Києва.

Літо — Партизанські дії «Поліської Січі» на чолі з Т.Бульбою- Боровцем проти німців і радянських військових частин.

20 серпня — Створення рейхскомісаріату «Україна» на чолі Е.Кохом.

Вересень — Німці заарештували багатьох членів ОУН на чолі з С.Бандерою.

Осінь, зима — Німецькі спеціальні частини «СС» знищили по­над 150 тис. євреїв у Бабиному Яру, понад ЗО тис. — уДробицькому Яру, всього близько 900 тис. євреїв.

ЗО жовтня 1941—4 липня 1942 р. — Героїчна оборона Севасто­поля, тцо тривала 250 днів і ночей.

Осінь — Евакуація з України в тил понад 550 великих підпри­ємств.

1942 р.

Лютий — Початок примусового вивезення українців до Німеч­чини.

Травень — Поразка Червоної армії під Харковом та в Криму.

22 липня — Фашисти окупували всю територію України.

Жовтень — Створення Української повстанської армії (УПА).

1943 р.

19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. — Контрнаступ Черво­ної армії під Сталінградом.

Травень — жовтень — Рейд партизанського загону С.Ковпака з Путивля у Карпати.

5 липня — 23 серпня — Битва на Курській дузі. Вигнання ні­мецьких військ із Харкова (23 серпня).

Вересень — листопад — Битва за Дніпро. Вигнання німецьких військ із Києва (6 листопада).

1944 р.

28 жовтня — Визволення всієї території України від фашистів.

18—22 липня — Бій під Бродами. Червона армія розбила диві­зію «Галичина».

Травень — липень — Початок боротьби УПА з частинами Чер­воної армії.

1945 р.

29 червня — Чехословацький договір у Москві. Повернення Закарпатської України Радянській Україні.

26 квітня — Входження УРСР на конференції в Сан-Франциско як члена-засновника до ООН.

16 серпня — Договір між СРСР і Польщею про кордон уздовж Бугу і на схід від Сяну.

1946 р.

8—10 березня — Собор греко-католицької церкви у Львові ска­сував унію греко-католицької церкви з Римом і підпорядкував її Російській православній церкві.

1946—1947 рр. — Голод в Україні.

1947 р.

З березня — Л.Каганович призначений першим секретарем ЦК КП(б)У і почав «чистку» серед української інтелігенції, звинува­чуючи її в «буржуазному націоналізмі».

1948 р.

Січень — М.Хрущов призначений першим секретарем ЦК КП(б)У.

1949 р.

Квітень — Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Мюнхені по­чало видавати «Енциклопедіюукраїнознавства».

Грудень — Обрання Л. Мельникова першим секретарем ЦК КП(б)У.

1950 р.

Березень — Початок збирання підписів під Стокгольмською відозвою до народів світу про заборону атомної зброї. Протягом 1950—1951 рр. її підписали в Україні понад 20 млн чоловік.

1951 р.

Червень — Друга декада української літератури і мистецтва в Москві. Розгромна критика вірша В.Сосюри «Любіть Україну».

1953 р.

5 березня — Помер Й.Сталін.

24 червня — Пленум ЦК КПУ увільнив Л.Мельникова від обо­в’язків першого секретаря ЦК і призначив на його місце О.Кири- ченка.

1954 р.

19 лютого — Введення Кримської області до УРСР на основі рішення Президії Верховної Ради СРСР і з нагоди святкування 300-річчя «возз’єднання» України з Росією.

12 травня — УРСР стає членом ЮНЕСКО і Міжнародної органі­зації праці.

1956 р.

14—25 лютого — XX з’їзд КПРС, що пакреслив заходи щодо десталінізації.

Серпень — вересень — Початок реабілітації незаконно репресо­ваних українських громадян.

1959 р.

15 жовтня — Агент КДБ Б. Сташинський вбив С.Бандеру.

Грудень — Початок видання « У країнської Радянської Енцикло­педії».

1960 р.

Лютий — Введення в дію першого атомного реактора в Україні.

Жовтень — Створення у Києві Товариства культурних зв’язків

з українцями за кордоном.

1961р.

Січень — Суд у Львові над членами Української робітничо-се­лянської спілки (Л.Лук’яненком, І.Кандибою таін.).

22 травня — Початок вшанування пам’яті Т.Шевченка у день перенесення його праху в Україну.

Жовтень — XXII з’їзд КПРС схвалив нову програму «побудови комунізму» й проголосив політику «злиття націй».

1962 р.

11—15 серпня — Політ навколо землі українського космонавта П. Поповича.

1963 р.

Липень — Увільнення М.Підгорного й обрання П.Шелеста пер­шим секретарем ЦК КПУ.

1964 р.

14 жовтня — Усунення М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС і призначення на його місце Л.Брежнєва.

1965 р.

Літо — осінь — Перша хвиля арештів серед передової україн­ської інтелігенції.

26 серпня — Арешт братів М. іБ.Горинів, О.Заливахи, С.Кара- ванського, М.Масютка та інших правозахисників в Україні.

1966 р.

Листопад — Серійне виробництво найбільшого у світі літака «Антей».

16—19 листопада — V з’їзд Спілки письменників України ви­ступив на захист української мови.

1968 р.

Квітень — Протест 139 діячів української інтелігенції керівниц­тву СРСР проти арештів в Україні й обмежень національної куль­тури.

1971р.

Січень — травень — Друга смуга репресій в Україні, жертвою яких стали В.Чорновіл, С.Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба,В.Стус та ін.

1972 р.

25 травня — Увільнення П.Шелеста від обов’язків першого сек­ретаря ЦК КПУ і обрання на цю посаду В.ІЦербицького.

1972—1973 рр. —Судові політичні процеси в Україні.

1973 р.

Травень — Початок наступу компартійних структур проти укра­їнської культури. Критика на адресу Р.Іваничука, С.Плачинди,

І.Білика та інших діячів культури України.

1976 р.

Листопад — У Києві створено Українську групу сприяння вико­нанню Гельсінкських угод на чолі з М.Руденком.

1978 р.

20 квітня — Верховна Рада УРСР ухвалила нову Конституцію УРСР.

1980 р.

Січень — Початок видання за кордоном «Вісника репресій в Україні».

1982 р.

Травень — Відзначення в Україні 1500-річчя заснування Києва -

1985 р.

11 березня — М.Горбачова обрано генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок процесу лібералізації.

1986 р.

26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській АЕС.

1988 р.

Літо — Відзначення 1000-річчя хрещення Київської Русі.

1989 р.

Лютий — Установчий з’їзд Товариства української мови ім. Т.Шевченка.

Вересень — Установчий з’їзд Народного руху України за пере­будову.

28 жовтня — Верховна Рада УРСР ухвалила закон про держав­ний статус української мови.

Жовтень — Установчі збори відновленого Наукового товариства і м.Т. Шевченка уЛьвові.

1990 р.

Квітень — Створення Української республіканської партії.

16 липня — Верховна Рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України».

18 березня — Вибори до Верховної Ради У країни та місцевих Рад.

1991 р.

24 серпня — Верховна Рада України проголосила Акт про дер­жавну незалежність України.

1 грудня — Всенародний референдум на підтвердження Акта про державну незалежність України. Л .Кравчука обрано Президентом України.

8 грудня — Зустріч керівників України, Росії, Білорусі у Біло- везькій пущі. Біловезькі угоди про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1992 р.

28 січня — Сесія Верховної Ради України прийняла постанову про Державний прапор України — синьо-жовтий стяг.

Листопад — Відставка уряду В.Фокіна та формування нового уряду Л.Кучми.

1993 р.

17 червня — Угода між Російською Федерацією і Україною про невідкладні заходи щодо формування Чорноморського флоту Росії і Військово-Морських Сил України на базі Чорноморського флоту.

16 липня — Постанова Верховної Ради України «Про Постано­ву Верховної Ради Російської Федерації « Про статус міста Севасто­поля».

24 вересня — Президент України дав згоду на входження дер­жави до економічного союзу незалелсних держав як «асоційовано­го члена».

9—10 вересня — Проведення в Києві Міжнародної наукової кон­ференції «Голодомор 1932—1933 років в Україні: причини і на­слідки».

1994 р.

14 січня — Президенти України, Росії та СІЛА підписали в Москві договір, що передбачав ліквідацію на території України 176 міжконтинентальних ракеті 1500 ядерних боєголовок.

Березень — Вибори до Верховної Ради України та місцевих рад.

Літо — осінь — У Криму сформувалася найбільша організація, яка об’єднує українство на півострові, — У країнський громадський конгрес.

10 липня — Президентом України обрано Л.Кучму.

27—28 жовтня — Проведення в Києві Міжнародної наукової конференції «Україна у Другій світовій війні: уроки історії та су­часність».

1995 р.

8 червня — Президент України Леонід Кучма і Голова Верхов­ної Ради Олександр Мороз підписали Конституційну угоду.

1996 р.

28 червня — Прийняття нової Конституції України.

25 серпня — Указ Президента України Л.Кучми «Про грошову реформу в Україні».

2—16 вересня — Введення в Україні національної грошової оди­ниці — гривні. Проведення грошової реформи.

1997 р.

9 липня — Підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО.

16 липня — Призначення Прем’єр-міністром України Валерія Пустовойтенка.

28 серпня — Урочисте представлення нового складу Кабінету Міністрів України.

1998 р.

29 березня — Вибори до Верховної Ради України.

1999 р.

Листопад — Вибори Президента України.

22 грудня — Призначення Прем’єр-міністром України Віктора Ющенка.

2000 р.

13 січня — Одинадцять парламентських фракцій заявили про створення правоцентристської більшості у Верховній Раді.

16 квітня — Всеукраїнський референдум.

28 листопада — Початок політичної кризи, яка охопила Украї­ну наприкінці 2000 — у першій половині 2001 р.

2001 р.

26 квітня — Відставка уряду Віктора Ющенка.

29 травня — Призначення Прем’єр-міністром України Анато­лія Кінаха.

23—27 червня — Візит в Україну Папи Римського Івана Павла II.

4 серпня — Святкування десятої річниці проголошення держав­ної незалежності України.

Серпень — III Всесвітній форум українців у Києві.

2002 р.

31 березня — Вибори до Верховної Ради України.

23 травня — Рада національної безпеки і оборони України прий­няла рішення, введене в дію указом Президента, про розробку і уз­годження нової стратегії відносин України з НАТО, зорієнтованої на поступове набуття в майбутньому повноправного членства в альянсі.

7 липня — Трагедія на Скнилівському військовому летовищі у Львові, коли під час авіашоу літак Су-27 упав на глядачів. 77 осіб, серед них — 27 дітей, загинуло, майже дві сотні — поранено. Зага­лом постраждалими від трагедії вважаються 405 людей, серед яких 134дитини.

16 вересня — Початок Всеукраїнської акції громадянського про­тесту «Повстань Україно!», яка тривала протягом всієї осені.

14 жовтня — Святкування 60-річчя Української повстанської армії.

16 листопада — Відставка уряду Анатолія Кінаха.

21 листопада — Призначення Прем’єр-міністром України Вікто­ра Януковича.

2003 р.

Січень — Підписання Договору про суходільний кордон між Україною та Росією.

19 червня — Мету вступу У країни в НАТО було зафіксовано Вер­ховною Радою у Законі « Про основи національної безпеки України ».

2004 р.

6 грудня — Новим Президентом України було обрано Віктора Ющенка.

2005 р.

4 лютого — Верховна Рада рекордною кількістю голосів (375) затвердила Прем’єр-міністром України Юлію Тимошенко, пешиу жінку на цій посаді.

З—7 квітня — візит Президента України Віктора Ющенка до СІЛА.

ТЕМАТИКА ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ