86. Структура операційної системи

Операційна система

Операційна функція

Дії, в результаті яких виробляються товари і надаються послуги, мають загальну назву – “операційна функція”.

Підприємства (організації) розрізняються за видами діяльності, які входять в операційну функцію:

• Організації, які виробляють товар (такі організації є крупними споживачами сировини). Продукція розрахована на масового споживача.

• Організації, які надають послуги (витрачають незначну кількість вхідних матеріалів). Але послуги, як правило, індивідуальні та розраховані на вимогу споживача.

Використовуючи методологію системного підходу встановлено, що будь-яке підприємство (організація) являє собою відкриту систему, яка перетворює вхідні величини, тобто сировину, напівфабрикати, працю та інше на вихідні в продукцію, послуги тощо.

Повна система виробничої діяльності підприємства називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства по випуску продукції та наданню послуг.

В цій системі, яка створена на основі раціонального розподілу праці та поєднання в часі і просторі предметів, засобів та самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці сировини та отримання продукту.

Принципова схема операційної системи має вигляд:

Операційна система складається з трьох підсистем:

• Переробна (виконує виробничу роботу з перетворенням вхідних величин на вихідні параметри).

• Забезпечення (безпосередньо не пов’язана із виробництвом товару, виконує функцію забезпечення переробної підсистеми).

• Планування і контролю (отримує інформацію із зовнішнього середовища про стан систем і видає рішення про те, як повинна працювати вся система).

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу й типу процесу переробки ресурсів, який використовується. Наприклад:

Операційна функція в організації

Структура більшості організацій базується на розподілі за функціями.

Функції операційного менеджменту

На будь-якому підприємстві існують спеціальні та управлінські проблеми.

• Спеціальні проблеми – безпосередньо пов’язані із технологічною стороною діяльності і не мають прямого відношення до управлінських функцій.

• Управлінські проблеми включають використання матеріальних, фінансових та людських ресурсів.

1.Планування - функція менеджменту №1, включає перспективи розвитку системи, темпи, джерела, методи та форми розвитку. Складовою частиною цієї функції є прогнозування.

2.Організація – реалізація розроблених планів шляхом кооперації людей та засобів праці. Забезпечує взаємозв’язок людей та підвищує ефективність їх праці.

3.Мотивація – не стимулювання людей до праці, а мотивація праці включає, оплату праці, стиль управління, поведінку менеджера.

4.Контроль – визначення небезпеки для підприємства, яка насувається, контроль якості виконаних функцій.

Перелічені функції не просто взаємопов’язані, вони вливаються одна в одну і інколи їх важко розділити.

Методи і принципи операційного менеджменту

Розроблені чотири групи методів управління операційними системами:

1. організаційні

2. адміністративні

3. економічні

4. соціально-психологічні

Організаційні методи. Сутність в тому, що перед тим, як будь-яка діяльність буде здійснюватись, вона повинна бути оптимально організована. Необхідно спочатку створити цех, дільницю підприємства, розробити правила їх діяльності, підібрати людей, дати їм завдання, потім керувати їх діяльністю.

Адміністративні методи або методи керівної мотивації – відкрите примушення людей до тієї чи іншої діяльності. Ці методи широко застосовувались на промислових підприємствах і в сфері послуг при командно-адміністративній системі.

Економічні методи: витісняють адміністративні, виражають непрямий вплив на об’єкт, та економічну зацікавленість людей.

Соціально-психологічні методи застосовуються для творчих людей (інтелектуальних професій), для яких гроші – важливий, але не головний стимул до праці.

Концептуально вони зводяться до двох основних напрямків:

1. Формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

2. Виявлення і розвиток індивідуальних здібностей людини.

Цілеспрямованість управління – будь-який процес має бути спрямований на досягнення конкретних цілей.

Функціональна спеціалізація в поєднанні з універсальністю – до кожного об’єкта управління повинен бути свій підхід, який враховує його специфіку.

Послідовність управлінських процесів – будь-який управлінський процес будується у відповідності з принципом послідовності, тобто елементи або стадії повинні прямувати один за одним у визначеній послідовності.

Регулювання і саморегулювання систем – поведінку об’єкта необхідно постійно контролювати і у випадку виходу параметрів із завданих норм, відрегулювати систему.

Забезпечення відповідності прав, обов’язків і відповідальності – перевищення прав призводить до управлінського свавілля, недостатність паралізує ділову ініціативу, тому необхідно дотримуватись раціонального співвідношення.

Забезпечення загальної зацікавленості всіх учасників управління – кожний учасник управління повинен мати зацікавленість у кінцевій меті (гроші, стан і т.д.).

Забезпечення конкурування учасників управління – завжди необхідна здорова конкуренція при заміщенні посад у сфері управління.