4. Наш край у часи "отаманівщини"

Після падіння гетьманату на теренах краю запанував цілковитий хаос і безладдя. З'явилися сотні отаманів з їх-іми партизанськими загонами, пройнятими неокозацьким анархізмом. Одні з них схилялися на бік націоналістів,інші - підтримували більшовиків, ще інші - перекидалися на той чи інший бік. Усіх їх найбільше турбувало, як оборонити інтереси своїх сіл та околиць. Тим часом селяни грабували поміщицькі маєтки, розбирали реманент та інше майно. Влада УНР намагалася припинити анархічні дії населення. Усім комісарам та комендантам було дано розпорядження вживати енергійних заходів до охорони "культурних господарств від розгромів". Проте за браком збройних сил приборкати анархію не вдавалося.

Українська армія, яка складалася переважно з селян­ських загонів, швидко анархізовувалася, втрачала боє­здатність. У цій ситуації активізуються комуністичні прорадянські сили. 10 лютого 1919 року Подільський губком КП(б)У, виконуючи вказівки більшовицького уряду в Москві, прийняв рішення підняти збройне повстання проти Директорії. Особливе місце відводилося Проскурову як важливому залізничному вузлу, який забезпечував зв'язок Директорії з Галичиною.

13 лютого 1919 року до Проскурова прибула "трійка" губкому і губревкому для практичного керівництва боротьбою. Наступного дня відбулася таємна політична нарада, в якій взяли участь представники КП(б)У, Бунду, Поалей Ціону. Секретар Подільського губкому КП(б)У О.В. Снегов повідомив присутніх про рішення підняти у місті повстання проти Директорії. Йому заперечив керівник місцевої організації об'єднаних соціалістів Крупник, який наголосив, що подібні повстання в інших містах України призвели до великих жертв серед єврейської бідноти. Проте керівники єврейських ліворадикальних організацій (Геліп-терман, Шварцман, Глузман) висловились за збройний виступ проти української влади.

Повстання почалося під ранок 15 лютого. Спочатку план втілювався в життя: було захоплено центр міста, заареш­товано представників влади. Несподівано для повсталих вірні Директорії війська розпочали наступ. Повстанці засіли на дахах будинків, обстрілювали наступаючих, завдаючи їм втрат. Тоді військовики застосували гармати. З цього часу повстання пішло на спад. Ревком, усвідомлюючи поразку, покинув місто. Поразка повстання спричинила жахливий єврейський погром. Ота­ман Семесенко повів ко­заків у єврейські квар­тали. Гинули мирні лю­ди - жінки, діти, стари­ки. Погром приніс знач­ні жертви. За одними даними, було вбито 600, за іншими - 1000 осіб. Згодом за наказом Пет­люри отамана Семесенка було заарештовано і страчено. Хоча повстання було придушено, проте більшо­вицьким підпільним організаціям при підтримці частин Червоної армії вдалося 5-6 квітня 1919 року встановити радянську владу у Проскурові, а 16 квітня - у Кам'янці-Подільському. У краї розпочинається створення радгоспів, комун, продзагонів. Проте 31 травня військам Директорії вдалося прорвати фронт на Проскурівському напрямі. Ціною великих втрат на початку червня українські війська вийшли на лінію Старокостянтинів - Проскурів - Кам'янець-Подільський. Розпочалася Проскурівсько-Старокостян-тинівська операція - одна з найбільших за весь час боїв в Україні у першій половині 1919 року.

Таким чином, з кінця 1918 р. до середини 1919 р. пере­біг подій у краї свідчив про нестабільність ситуації, яку Володимир Винниченко охрестив як "отаманівщина".