5. Народний дім

На початку ХХ ст. виникає новий тип закладу культури - Народний дім, призначений для організацій дозвілля різнях прошарків населення в яких були, як правило, зали для виставок, лекцій і зборів, бібліотека книжкова крамниця, приміщення для гуртків, а також великий глядацький зал iз театральною сценою. Нові установи організовувались та підпорядковувались комітетами “Попечительства про народну тверезiсть” які були створені у 1894р. у зв’язку з реформою шинкової справи й мали на меті захист населення вiд пияцтва та створення умов для Культурного дозвілля народу.

В Кам’янці-Подільському Народний дім носив назву Пушкінського, та вперше відчинив свої двері 3 січня 1901 р. для святкування новорічної ялинки. Його проста будівля з першого дня існування стала осередком культури губернського центру - тут читалися лекції, організовувалися урочистості та свiтськi вечори, відбувалися театральні вистави, працювала бiблiотека. На початку ХХ ст. саме в Пушкінському домі був найкращий у Кам’янці-Подільському глядацький зал, й тому доволі часто, гастролюючи, трупи виступали саме на його сцені, а не в міському театрі. Коли у травні 1918 р. згорів театр у Старому мiстi, і всі театральні виступи почали проводитися у Пушкінському домі, він гюступово втратив свою назву й став іменуватися театром.

Народний дім у Вінниці був відкритий у 1902 р. й так само мав простору будівлю, в якій розмастилися чайна, бiблiотека, зал зi сценою, школа грамоти, книжкова лавка. На вiдмiну вiд Кам’янецького дому, Вінницький не зміг задовільно налагодити свою роботу. По-перше, незручним виявилося його розташування - майже на околиці міста, на Замості поруч із тюрмою та складами. Все це відвертало як вiдвiдувачiв, так й потенційних орендарів сцени та інших приміщень, що могло би приносити прибуток. Як наслідок, місцевий комітет “Попечительства про народну тверезiсть”, який не мав регулярних державних субсидій, не міг утримувати Народний дім та організовувати активну його дiяльнiсть. За таких обставин комітет вимушений був закрити чайну, а 1907 р. запропонувати мiськiй управі взяти на утримання школу й бiблiотеку. 3 1 січня 1908 р. постановою Вінницької думи Народний дім перейшов у розпорядження міста. Проте перехід у ведення міста збиткової установи не набагато покращив його дiяльностi. З початком першої світової війни будинок був переданий у розпорядження комітету Червоного Хреста під збірний пункт ратників та лазарет.

Є відомості про існування у першому десятилітті ХХ ст.. Народних домів інших подільських містах – Брацлаві, Літині, Новій Ушиці.

6. Народне ужиткове мистецтво

Наш край здавна славився різноманітними ремеслами. Численні ковальські, ткацькі, гончарні, вовняні ікушнірські майстерні були в більшості міст і містечок. У 1912 році у Подільській губернії було зареєстровано 90 561 кустар та 71 027 дворів, які займались різноманітними домашніми промислами. Перше місце за результатами тогочасних обсте­жень належало ткацькому про­мислу. Ним займалось понад 40 тис. подолян, найбільше у Проскурівському повіті. За ним ідуть деревообробний, шевський, гончарний, кушнірський, кили­марський, чинбарський та інші промисли. У процентному відношенні виглядало так: ткаць­кий промисел - 46,3 від загальної кількості, деревообробний -19,1, шевський - 13,5, гончарний - 3,5. Ярмарки того часу вражали багатством ремісничих виробів , виготовлених для продажу.

Найбільшими центрами художньої кераміки були гон­чарні промисли у Смотричі, Меджибожі, Адамівці. У Смот-ричі талановиті майстри М. Небесний К. Білоокий, 3. Червоняк та інші створили окрему школу української народної кераміки другої половини XIX - першої половини XX ст. В Адамівці знаним майстром гончарства був Яків Бацуца.

Майстри Кам'янця-Подільського, Старої Ушиці, Дунаів-ців славилися настінними розписами.

У селах і містах краю великого поширення набуло ху­дожнє вишивання. Особливою популярністю користувалися роботи майстрів Клембівської художньої вишивки П.О. Бе-резовської та М.Т. Коржук.

Художні традиції розвивало подільське ковальство. У 1916 році у Подільській губернії ковальсько-слюсарним промислом займалося 1 366 осіб. Ковалі не лише виго­товляли підкови, оковували й ремонтували вози, а й ство­рювали художні композиції віконних ґрат, балконних огорож, хрестів тощо. Ковальство було світом працелюбних творчих людей.

Значного поширення набуло килимарство. На початку XX століття у Немирові існувала «килимарська майстерня» княгині М.Г. Щербатової. Це була школа, яка давала можливість сільським дівчатам оволодівати ткацьким ремеслом і вишивкою. По її закінченні кожна дівчина одержувала від княгині ткацький верстат. Майстерня демонструвала свої вироби на Всеросійській кустарній виставці у Петрограді й отримала високу оцінку та визнання. Найскладніша технологія застосовувалась при виготов­ленні кожухів. Цим видом промислів у Подільській губернії займалось 2 111 дворів у 577 селах. їх вироби користувалися великим попитом не лише в місцевого населення, але й вивозилися на ярмарки у Харків, Нижній Новгород, Ростов-на-Дону.