49. 50. Специфіка відповідальності в державному управлінні.

У державному управлінні виділяють такі види відповідальності: полі­тична, юридична та моральна. Крім названих видів, українська теорія права виділяє ще й конституційну відповідальність, яка застосовується до державних органів чи вищих посадових осіб держави за конституційні правопорушення, тобто порушення Основного Закону чи встановлених ним норм. Конституційне правопорушення можна визначити як протиправ­ні винні діяння органів влади або інших суб'єктів, які посягають на фор­му правління, державний устрій та порядок утворення органів держави, конституційні права громадян [62]. Наслідком такої відповідальності є від­ставка Прем'єр-міністра, Уряду, окремого міністра, імпічмент Президента, розпуск парламенту.

Аналізуючи поняття конституційно-правової відповідальності, іноді до її особливостей відносять те, що вона може мати місце за умов, коли нор­ми права взагалі не порушуються. У таких випадках відповідальність пов'язується з тими діями, котрі розцінюються як негативні в політичному плані. Що стосується державних службовців, то в чинній системі права України їх конституційна відповідальність не передбачена.

В умовах демократично організованого суспільства чільне місце у си­стемі відповідальності за здійснення державної влади посідає політична відповідальність, яка настає за неспроможність органів державної вла­ди та посадових осіб розробляти та втілювати в життя політику, яка від­ображає прогресивні напрями розвитку суспільства, максимально корисні для блага людей. Цей вид відповідальності є новим явищем у сфері вико­навчої влади, а тому - найменш розроблений у науці.

Суб'єктом політичної відповідальності є ті носії виконавчої влади, які реально визначають зміст державно-управлінської діяльності [152]. По­літична відповідальність в Україні застосовується щодо уряду та його членів, які мають статус політичного діяча. Кабінет Міністрів несе полі­тичну відповідальність, що має подвійну природу: колективну (солідар­ну) та індивідуальну.

Колективна (солідарна) політична відповідальність Кабінету Мініст­рів перед Президентом України має місце у випадку прийняття останнім рішення про припинення повноважень Прем'єр-міністра. Внаслідок цього глава уряду зобов'язаний невідкладно подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів. Вимушена або обов'язкова відставка уряду відбувається також у випадку прийняття більшістю від конституцій­ного складу Верховної Ради України резолюції недовіри Кабінету Міністрів за результатами розгляду за пропозицією не менш як однієї третини на­родних депутатів. Щоправда, згідно з\ статтею 87 Конституції, питання про політичну відповідальність Кабінету Міністрів не може розглядатися Вер­ховною Радою більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності уряду.

Кожен член уряду може бути звільнений з посади у будь-який мо­мент главою держави. Це є так звана індивідуальна політична відпові­дальність членів Кабінету Міністрів. Разом з тим кожен член уряду має право з політичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку. Заява про відставку на ім'я глави держави подається через Прем'єр-міністра, який зобов'язаний невідкладно доповісти про заяву Президентові України і повідомити свої міркування стосовно прийняття чи неприйняття відставки. Відставка Прем'єр-міністра з будь-яких при­чин тягне відставку уряду в цілому. Такий же наслідок настає і у випадку смерті глави уряду.

Політична відповідальність уряду є важливим фактором підтримки ефективності та легітимності його роботи. У першому випадку вона слугує стимулом для належної діяльності та недопущення зловживань (під за­грозою відставки), у другому - є індикатором підтримки уряду (його полі­тики) парламентською більшістю [187].

Слід зазначити, що політична відповідальність має суттєві відмінності від юридичної, адже вона є значно суб'єктивізована й відносна, оскільки немає абсолютних і формалізованих критеріїв оцінки стану державного управління на тому чи іншому етапі розвитку суспільства і в тих чи інших умовах [152].

Ще одним видом соціальної відповідальності у державному управ­лінні є моральна відповідальність державних службовців, яка настає за моральні проступки. Моральна відповідальність у сфері державного управління виходить із загальних моральних принципів та норм стосов­но специфічних особливостей професії державного службовця. Вони пов'язані з етичним аспектом праці держслужбовців, які є учасниками непростих взаємовідносин з колегами, підлеглими, керівництвом, у про­цесі яких можуть виникати конфлікти, різні проблеми. Моральний бік їх діяльності та характер зв'язків і взаємовідносин в офіційно-службових стосунках визначають моральні стандарти поведінки державних служ­бовців, закріплені нормами професійної етики, службового етикету, які проявляються через культуру ділового шикування, регулюючи і регла­ментуючи взаємовідносини між керівниками і підлеглими, між держслужбовцями різних рангів [176].

Моральна відповідальність ґрунтується як на нормах права - ст. 56 Конституції України, ст. 152 КЗпПУ, статтях 5, 11, 12, 14, ЗО, 31 Закону про державну службу, Загальних правилах поведінки державних служ­бовців - так і нормах моралі (без їх відповідного формального оформ­лення) [65, с 94]. Особливим морально-стимулюючим фактором у сфері державної служби є прийняття державними службовцями Присяги (ст. 17 Закону про державну службу). Саме інститут присяги у концент­рованому вигляді формулює засадничі вимоги до державних службов­ців, їхньої діяльності, дає чіткі підстави для спільного, єдиного розуміння цілей, завдань державного управління кожним державним службовцем та своєї конкретної ролі у складному механізмі державної влади. Запро­вадження інституту присяги в державній службі України має за мету сприяти найкращій реалізації можливостей державного службовця в за­гальному механізмі державного управління. Вона має виконувати функ­цію морального чинника, який стимулював би службовця до прагнення функціонувати хоча б у межах її текстового змісту [75].

Суб'єктом застосування заходів моральної відповідальності є колек­тив державного органу чи колектив його структурного підрозділу, в якому працює державний службовець. Тобто, це обов'язково повинен бути представник громадськості, а не адміністрації [186]. Суттю застосування моральної відповідальності є осуд з боку колективу правників органів державної влади, які порушили етику поведінки державного службовця, що не тягне за собою формального оформлення та негативних наслідків формального характеру.