2.Основи психогігієни та психопрофілактики

Психогігієна - галузь сучасної гігієни, щовивчає стан психічного здоров'я людини, досліджує динамічні зміни психічного здоров'я у

зв‘язку з дією на організм людини природних, виробничих і соціально-побутових чинників та розробляє на основі цих досліджень науково обґрунтовані заходи щодо активного впливу на людський організм та середовище його перебування з метою створенні найбільш сприятливих умов для збереження та зміцнення психічного і соматичного здоров'я.

Психічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово–психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або утруднення, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом. Отже, визначальними рисами психічного здоров’я є не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово–психічний розвиток, що відповідає вікові, та сприятливий функціональний стан організму і, передусім, центральної нервової системи.

Тому, до числа найважливіших критеріїв психічного здоров’я слід віднести:

• відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та граничних нервово-психічних розладів

• гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові

• показники стану провідних соціально та професійно-значущих психофізіологічних функцій (властивості нервових процесів, уваги, пам’яті, темпераменту і характеру, розумова працездатність тощо), які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності.

Таким чином, найбільш важливі психофізіологічні та особистісні характеристики організму людини є:

• властивості темпераменту (екстравертованість, нейротизм, ситуативна та особистісна тривожність);

• властивості характеру (невротичність, депресивність, роздратованість, спонтанна та реактивна агресивність, емоційна лабільність та ін.);

• характеристики мотиваційної структури особистості (рівень суб'єктивного контролю, ступінь розвитку внутрішнього, пізнавального, змагального мотивів та ін.);

♦ показники нервово-психічних станів організму (психічна активація, емоційний тонус, інтерес, комфортність, напруженість та ін.).

• показники функціонального стану центральної нервової системи (швидкість простої і диференційованої зорово-моторної реакції, сила, рухомість, врівноваженість і лабільність нервових процесів та ін.),

• показники функцій уваги (стійкість і переключення уваги та ін.);

• показники функціональних можливостей зорового аналізатора (критична частота злиття світлових миготінь, лінійний окомір та ін.);

• показники функціонального стану рухового аналізатора (координація рухів, точність кінестезії, м'язова сила і витривалість та ін.);

3. Гігієнічні аспекти медичної біоритмології. Основи хроногігієни.

Біоритми (від грецьк. “bios” і “rytmos” – життя і злагодженість) – це періодичні зміни інтенсивності перебігу фізіологічних і психічних процесів протягом певного часу. Біоритми властиві усьому живому на Землі і є передумовою до забезпечення нормальної життєдіяльності в унісон основним ритмам природи, зумовленим обертанням Землі навколо Сонця і зірок та пов’язаної з ним зміни сезонів року, дня і ночі, впливу фаз Місяця, морських припливів і відпливів тощо.

Порушення та зміни біологічних ритмів, які істотно впливають на психофізіологічні функції та психоемоційну сферу людини, передусім зумовлені соціальними умовами сучасного життя та факторами урбанізації (робота у різні зміни на виробництві, переїзди і перельоти на великі відстані, пов’язані зі зміною часових поясів тощо). Ці порушення можуть викликати істотні психоемоційні напруження, неврози і навіть виражені порушення з боку критеріальних показників психічного здоров’я

Існують декілька класифікацій біологічних ритмів, в основу яких покладено їх частотні характеристики, рівень організації біосистем та особливості взаємодії організму та навколишнього середовища.

Дійсно, періодичні процеси спостерігаються на всіх рівнях організації живих систем і охоплюють надзвичайно широкий діапазон частот. Проте найбільш повну класифікацію біологічних ритмів відповідно до їх частотних характеристик запропоновано Н.І.Мойсеєвою та В.М.Сисуєвим (1981), які визначили наявність 5 основних класів біоритмів:

1 клас  ритми високої частоти (період від мілісекунд до 30 хвилин; осциляції на молекулярному рівні, частота серцевих скорочень, ритми дихання, перистальтика кишок тощо);

2 клас – ритми середньої частоти (від 30 хвилин до 28 годин), в тому числі ультрадіанні (до 20 годин) та циркадіанні (від 20 до 28 годин) ритми;

3 клас – мезоритми (від 28 годин до 20 днів), в тому числі інфрадіанні (від 28 годин до 6 днів) та циркасептидальні (близько 7 днів) ритми;

4 клас – макроритми (від 20 днів до 1 року);

5 клас – мегаритми (від 1 року до десятків років).

Згідно з рівнем організації біосистем, а це ще один важливий класифікаційний критерій, біоритми розподіляють на клітинні, органні, організменні та популяційні.

Зрештою, з точки зору особливостей взаємодії організму та навколишнього середовища виділяють адаптивні біологічні ритми, тобто коливання з періодами, які близькі до основних геофізичних циклів та виконують роль синхронізаторів внутрішніх і зовнішніх ритмів, а також фізіологічні біологічні ритми, що відображають стан фізіологічних систем організму.