Правила роботи

З закритими радіонуклідними джерелами і пристроями,

Що генерують іонізуюче випромінювання:

• пристрій, в якому розміщено радіонуклідне джерело, має бути герметичним та стійким до дії механічних, хімічних та температурних чинників;

• забороняється використовувати закриті джерела у випадку порушення їх герметичності або по закінченню терміну експлуатації;

• у неробочому положенні всі радіонуклідні джерела повинні знаходитись у спеціальних захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання знеструмлені;

• для взяття радіонуклідного джерела з контейнера необхідно користуватись дистанційним інструментом або спеціальними пристроями;

• забороняється доторкатись до радіонуклідного джерела руками;

• при роботі з радіонуклідними джерелами, які вийняті з захисного контейнеру необхідно користуватись відповідними захисними екранами і маніпуляторами;

• радіонуклідні джерела, непридатні для подальшого використання розглядаються, як радіоактивні відходи і своєчасно списуються.

Відкриті джерела іонізуючого випромінювання – це рідкі, газоподібні або у вигляді порошків чи суспензій радіоактивні речовини, при використанні яких можливе забруднення оточуючого середовища, потрапляння на одяг хворих та персоналу, на шкіру та в організм. До цієї групи передусім відносяться радіофармацевтичні препарати (РФП) – діагностичні та терапевтичні препарати, які містять радіоактивні радіонукліди.

Правила роботи з відкритими радіонуклідними джерелами:

• комплекс заходів при роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання має забезпечувати захист людини від зовнішнього та внутрішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, шкіри та спецодягу персоналу, а також об’єктів навколишнього середовища;

• кількість радіоактивної речовини на робочому місці повинна бути мінімально необхідною для роботи і не перевищувати встановлених значень сумарної активності радіонуклідів відповідного класу;

• для роботи використовувати розчини, а не порошки радіоактивних речовин;

• кількість робочих операцій, під час виконання яких можливі втрати радіоактивної речовини (пересипання порошків, сублімація тощо) необхідно зводити до мінімуму;

• роботи слід проводити на лотках і піддонах, зроблених зі слабкосорбуючих матеріалів;

• необхідно користуватись разовими підсобними матеріалами (пластиковими плівками, фільтрувальним папером) для обмеження забруднення робочих поверхонь, обладнання та приміщень;

• у фасувальній та процедурній, де проводиться робота з високоактивними препаратами, поверх спецодягу персонал одягає пластикові напівхалати, гумові рукавички, бахіли та маски;

• працюють з радіоактивними препаратами на кюветах, покритих фільтрованим папером або в захисних боксах;

• до роботи з радіоактивними препаратами допускаються особи старші 18 років, які не мають протипоказань.

Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.

Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми площі, кубатури відповідних приміщень, їх технічне обладнання.

Умови праці в установах, які використовують відкриті джерела іонізуючого випромінювання, за радіаційною небезпекою поділяються на 3 класи. Під час визначення класу робіт враховують два основні показники радіаційної небезпеки: групи радіаційної небезпеки та активність радіонуклідів на робочому місці.

Радіонукліди, як потенційні джерела внутрішнього опромінення, розподіляються за ступенем радіаційної небезпеки на чотири групи (ОСПУ-01):

Група А – радіонукліди з особливо високою радіаційною небезпекою.

Група Б – радіонукліди з високою радіаційною небезпекою.

Група В – радіонукліди з помірною радіаційною небезпекою.

Група Г – радіонукліди малою радіаційною небезпекою.

Необхідно відзначити, що відповідно до НРБУ–97 встановлюються наступні категорії осіб, які зазнають опромінення:

Категорія А (персонал) ― особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) ― особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але, у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об’єктами, що пов’язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові опромінення.

Категорія В ― все населення.

Для визначених категорій осіб передбачені певні ліміти доз опромінення, які наведені в таблиці 1.

Таблиця 1