2. Музична культура і театральне мистецтво

У XIV – першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв’язку зі змінами, що відбувалися у народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи об’єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні на честь бойових подвигів князів і дружинників. Таким чином, народний героїчний епос України відроджувався у формі історичних пісень і дум.

Виникнення дум пов’язане з появою українського козацтва та його боротьбою проти турецько-татарських загарбників. Виконували думи народні співці – кобзарі. Далеко не всі думи дійшли до нашого часу. Одна з найвідоміших і найдавніших – „Дума про козака Голоту“.

Думи та історичні пісні мали велике виховне значення: вони прославляли народних героїв, закликали до боротьби проти поневолювачів, оспівували подвиги, мужність, відвагу козаків та їх ватажків, таких як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін.

Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. Поряд з календарними, розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень. В них, як і у піснях землеробського календарного циклу, проявлялися риси, притаманні українській музиці.

Довготривало церковний хор був одноголосним, а нотний спів безлінійним і позначався спеціальними знаками, поставленими над складами і словами тексту богослужбових книг. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосним або партесним. Відомо, що у Луцьку братська школа підняла партесний спів до такої висоти, що їй заздрили місцеві єзуїти і намагалися знищити цей православний хор. Уславилися також братські хори у Львові, згодом – у Києві.

У письмовій фіксації музичних творів поступово усталюється звична нам лінійна нотація, найдавнішою пам’яткою якої є „Супральський ірмолой“ 1593 р. У XVI – першій половині XVII ст. виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосного ансамблю або хору (кант); сольна пісня із супроводом; цехова інструментальна музика тощо. Канти створювалися у руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні та жартівливо-гумористичні.

Розвиток інструментальної музики привів до появи у містах музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у Львові, Кам’янці-Подільську, на Волині. Музичні цехи сприяли розвиткові народної професійної інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів. Найпоширенішими народними інструментами були бандура, кобза, цимбали, скрипка, сопілка, дудка, на Прикарпатті – трембіта. Найпопулярніші танці – „козачок“, „метелиця“, „веснянка“.

Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Витоки українського театру беруть початок від народних ігор Київської Русі, де часто використовувалися фольклорні твори, простежувалися елементи народної драми, пантоміми, балету. Від 1570-х рр. формується ляльковий театр – вертеп.

Лялькові театральні вистави відбувалися у двоповерховій дерев’яній скринці, де на верхньому поверсі демонструвалися релігійні, насамперед, різдвяні сюжети, а на нижньому – різноманітні сцени з народного життя. Часто вертепні вистави обходилися без ляльок і скриньки: ролі виконувалися вживу, але актори неодмінно носили з собою макети вертепу (для відтворення печери, у якій народився Ісус) і зірки, яка показувала шлях волхвам.

З появою братських шкіл сформувався шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-виховне значення, а наприкінці XVI – на початку XVII ст. почав використовуватися у міжконфесійній боротьбі проти католицизму. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики.

У першому десятилітті XVII ст. в Україні започаткована побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої „Трагедії руської“ невідомого автора. Зміст твору дуже близький до зразків української народно–поетичної творчості.

Отже, здобутки духовної культури українського народу зазначеного періоду дозволяють говорити про її самобутні риси та тісний зв’язок з ренесансними і гуманістичними ідеями. У добу т. зв. першого національного відродження (остання чверть XVI – перша третина ХVІІ ст.) в Україні „так сильно, хоч і не надовго заблисло блиском і політичної мислі, і національного усвідомлення, і розвоєм артистичної творчості, приготувавши ту цікаву своєрідну культуру, яка розвинулася особливо там, де на грунті народнім витворилися певні інтелігентські верстви і, сполучивши у своїм обіході народні елементи життя з певними вимогами вищої культурності, дали і в сфері артистичної творчості цікаві взірці сеї сполуки старої традиції з новими впливами“ (М.Грушевський).

Джерела і література:

Боплан Г.Л. Опис України. – К., 1990

Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. – К., 1997

Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства. – Л., 2000

Іларіон, митрополит. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. – Б. о., 1992

Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – К., 1983

Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. – К., 1972

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVІ–ХVІІІ ст. – К., 1966

Кралюк П. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. – К., 1997

Кралюк П. Луцьке Хрестовоздвиженське братство. – Луцьк, 1996

Матковська О. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст. – Л., 1996

Мицько І. Іван Федоров: життя в еміграції. – Острог, 2008

Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576–1636). – К., 1990

Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. – К., 1990

Овсійчук В.А. Українське мистецтво ХІV – першої половини ХVІІ століття. – К., 1985

Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї). – К., 1985

Огієнко І. (Митроп. Іларіон). Історія українського друкарства. – К., 2007

Острозька академія XVІ–XVIІ ст.: Енциклопедія. – Острог, 2011

Ричков П. Non omnis moriar. Архітектура в культурній праці князів Острозьких. – Рівне, 2011

Ричков П., Луц В. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. – К., 2002

Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). – К., 1998

Саух П.Ю. Князь Василь-Костянтин Острозький. – Рівне, 2002

Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія: У 2-х ч. – К., 1995

Халебський П. Україна – земля козаків. – К., 2008