41. Зміст, завдання, принципи фінансового планування.

Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов’язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін. Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів — вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи фінансового планування:

— наукова обгрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

До основних завдань фінансового планування належать:

• визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства;• виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів;

• раціональний розподіл отримуваних прибутків і накопичень за каналами їх використання;• фінансовий контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів і коштів;• посилення ролі фінансового планування в управлінні виробництвом і підвищенні його ефективності.

52.Пенсійні збори та відрахування в фонди соціального страхування – оподаткування фонду заробітної плати.

Права працівників на матеріальне забезпечення у старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України і забезпечується широким розвитком мережі соціального страхування за рахунок держави. Всі бюджетні установи, які використовують працю найманих працівників, є платниками збору на обов’язкове соціальне страхування (у тому числі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття) і збору на обов’язкове пенсійне страхування. Тарифи обов’язкових внесків на державне соціальне страхування встановлені законами України, а розмежування відрахувань до Пенсійного фонду і фонду соціального страхування визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з чинним законодавством діють ставки зборів у таких розмірах:

до Пенсійного фонду — 32% від об’єкта оподаткування;

до фонду соціального страхування — 5,5% від об’єкта оподаткування, в тому числі збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — 1,5 % від об’єкта оподаткування.

Об’єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, премій, заохочень та інших виплат, з яких справляється прибутковий податок. До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.

Платниками збору на обов’язкове пенсійне страхування та обов’язкове соціальне страхування є також фізичні особи, які працюють у бюджетних установах на умовах трудового договору (контракту). Розмір ставок збору: до Пенсійному фонду — 1—5%, до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — 0,5 % від сукупного оподатковуваного доходу.

Страхові внески сплачуються одночасно зі сплатою прибуткового податку після закінчення календарного місяця, але не пізніше терміну отримання в установах банків коштів на виплату заробітної плати.

За рахунок коштів фонду соціального страхування через бухгалтерію установ виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, за вагітністю і пологами, на поховання. Всі інші виплати за рахунок Пенсійного фонду і фонду соціального страхування проводяться через органи соціального захисту населення.

Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю нараховується за листками непрацездатності, а виплачується разом із заробітною платою за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Розмір допомоги визначається чинним законодавством і залежить від розміру отримуваної заробітної плати і загального стажу роботи: до 5 років — 60% заробітку; до 8 років — 80% заробітку, понад 8 років — 100% заробітку. В ряді випадків при виплаті допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю встановлено пільги — допомога виплачується в розмірі 100% заробітку (робітникам, тимчасова непрацездатність яких настала внаслідок трудової травми; робітникам, які мають на утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років; ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; працівникам, віднесеним до І—IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, та ін.).

Суму допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю нараховують виходячи із середньогодинного або середньоденного заробітку, призначеного розміру допомоги та кількості днів непрацездатності. Середньоденний заробіток для розрахунку допомоги працівникам обчислюється згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані два останніх місяці роботи, що передують випадку, з яким пов’язана відповідна виплата, на число робочих днів. Для нарахування допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю середньоденний заробіток визначається із фактичної заробітної плати, що не повинна перевищувати подвійної тарифної ставки, подвійного посадового окладу. Обмеження не застосовується у разі надання допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю у випадках виробничого травматизму, професійного захворювання, травми, пов’язаної з роботою, захворювань осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та віднесені до І і ІІ категорій, наданні допомоги у зв’язку із вагітністю та пологами.

Загальна сума допомоги визначається шляхом множення суми допомоги за один день залежно від призначеного розміру допомоги у процентах до заробітку на число робочих днів, пропущених у періоді непрацездатності.

Допомога за час відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів надається жінкам на підставі медичного висновку в розмірі 100% заробітку незалежно від загального трудового стажу.