51.Пряме оподаткування підприємства – податок на прибуток.

Система оподаткування України включає в себе як прямі, так і непрямі податки.Пряме оподаткування в Україні базується на чотирьох основних видах податків:-податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, -земельний податок -податок транспортних засобів

Податк на прибуток в доходах бюджету втричі перевищує долю податку з доходів фізичних осіб, а в країнах з ринковою економікою навпаки. Вагомою причиною такого становища є низький рівень життя більшої частини населення країни, особливо рівень заробітної плати.

Под на приб п-тв є одним із видів прямого оподаткування – прибуткового, і оподатковує доходи юридичних осіб, на відміну від прибуткового податку, який стягується з громадян. Под на прибк п-тв в Україні має дуже значне фіск значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. В централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. В нинішніх умовах поступово вирівнюється співвідношення між фондом споживання і нагромадження, наслідком чого є поступове зменшення бюджетного значення податку на прибуток п-тв і збільшення – прибуткового податку з громадян.

П на п п-тв крім значного фіско значення має й широкі можливості для регулювання і стимулювання п-ої діяльності. За доп цього податку держава може здійснювати стимулюючий вплив на розвиток окремих галузей або регіонів, на в-во пріоритетних товарів, робіт, послуг, на пожвавлення інвест-ої та інноваційної д-ті та розвиток конкурентних відносин тощо. Цей вплив може здійснюватись за рах диференціації ставок оп-ня і надання пільг, амортизаційної політики, податкового кредиту та податкових знижок.

Т ч, до переваг податку на прибуток підприємств можна віднести значні можливості для регулюючого впливу на виробничу сферу. Крім того, пряма залежність суми податку від отриманого прибутку забезпечує соціальну справедливість цієї форми оподаткування.

До недоліків цього податку слід віднести досить складний порядок його визначення, що створює проблеми як для платників, так і для контролюючих органів, значні можливості щодо ухилення від сплати. Крім того, прибуток у ринковій економіці – це величина нестабільна, його розмір постійно коливається на різних фазах економічного циклу, а тому, оподаткування прибутку. Розвиток податку на прибуток в У-ні хар-ся не лише частою зміною об”єкта оп-ня, але й зміною складу платників, пільг, ставок, строків сплати, механізму стягнення.

39. Фінансове забезпечення оборотних фондів

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва на підприємстві, крім основних виробничих фондів, потрібні предмети праці, які виступають у вигляді оборотних фондів.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню.

Оборотні фонди перебувають у постійному русі (обороті), починаючи від надходження предметів праці на склад підприємства до отримання готової продукції та переходу її у сферу обігу (реалізації). У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяють на:

а)виробничі зап;б)незав вир\во і напівфабрикати власного виготовлення;

в)витрати майб періодів.Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони становлять до 70%. До складу виробничих запасів входять: • сировина;• осн та доп матеріали;• куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;• паливо;• тара І тарні матеріали;• запасні частини для ремонту;• інші матеріали.

У складі запасів окремою групою виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує одного року. В основному це засоби праці.

Незавершене виробництво — це ті предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях оброблення безпосередньо на робочих місцях у цехах, на дільницях, або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Витрати майб пер не є речовим елементом оборотних фондів. Вони являють собою грош витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені частинами в наступних періодах. Це витрати на проектування та освоєння нових видів продукції, раціоналізацію та винахідництво, проектування різних удосконалень в-ва, придбання наук-техн, ек, комерційної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до загального їх обсягу характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру, яка формується під впливом цілого ряду факторів (характеру виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства сировиною та матеріалами тощо). Ця структура з часом змінюється. Так, за останні роки в структурі оборотних фондів спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги виробничих запасів і відповідно до збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів.

Дослідно-виробничий метод грунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

40.Значення, цілі та методи прогнозування фінансових показників.

Фінансові показники - це абсолютні величини, які характеризують створення й використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів. Вони визначають кількісну й якісну характеристику господарських явищ і процесів при функціонуванні фінансів як складової частини економічної системи.

Прогнозування фінансової діяльності підприємства на сучасному етапі розвитку економіки є складним етапом фінансового планування. Досвід країн із розвиненою ринковою економікою свідчить про неухильне підвищення ролі фінансового планування на підприємствах, у фірмах і корпораціях. І це дає їм можливість уникати значних прорахунків і пов’язаних із ними втрат. Безсумнівний інтерес викликає питання про напрями і специфіку застосування прогнозної моделі на рівні підприємства. Нині прогнозування фінансової діяльності суб’єкта господарювання відіграє важливу роль.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що без прогнозу показників фінансового стану підприємство не має змоги планувати розвиток своєї матеріально-технічної бази, робити витрати, віддача від яких віддалена в часі від їх проведення (наприклад на науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи, на вдосконалення технології виробництва, на купівлю цінних паперів, капітальні витрати в соціальну сферу тощо), розумно будувати свої господарські відносини з покупцями й постачальниками, банками, іншими партнерами. Так, жоден комерційний банк не надасть позичку підприємству, яке не може дати чіткого прогнозу свого фінансового стану на період до повернення заборгованості.

Метою статті є практичне застосування методу прогнозування статей та аналіз прогнозованого звіту про фінансові результати для визначення доцільності, ефективності прийнятих майбутніх управлінських рішень.

З погляду побудови тактики діяльності підприємства прогнозування є «відправним пунктом», з якого розпочинається процес взаємодії всіх підрозділів підприємства, та саме на основі розробленої тактики відбувається їх співпраця. Під час прогнозування розглядаються всі можливі варіанти подальшого розвитку діяльності підприємства на основі прийняття того чи іншого напрямку роботи.

Проектована фінансова звітність включає: звіт про фінансові результати, баланс, звіт про рух грошових коштів. Для стратегічного аналізу найважливішими є дві перші форми проектованої звітності, оскільки на їх основі можна попередньо оцінити прогнозований фінансовий результат і визначити потреби в зовнішньому фінансуванні бізнесу на наступні часові періоди.

Процес підготовки проектованих фінансових звітів, складених на основі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні, починається з оцінювання відповідних звітів за минулий рік (або декілька років) і поділяється на декілька загальних етапів: першим етапом є прогнозування такого показника, як доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); другим етапом є підготовка звіту про фінансові результати, що обумовлюється необхідністю розрахунку суми нерозподіленого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства і може бути направлений у виробництво; третім етапом є коригування власного капіталу (у проектованому балансі) на величину „доповнення до нерозподіленого прибутку”; четвертим етапом є розрахунок показника „додатково необхідні фонди” та розподіл його величини за статтями балансу.

53.Міжнародна фінансова діяльність суб’єктів господарювання.

Існування міжнар фінансів тісно пов'язане із д-тю міжнар ек-ки, яку формують ті складові наці економік держав, що зумовлені міжнародними ек зв'язками. Серед найбільш важливих сфер міжнародної економіки є: міжнародна торгівля, міжнародна інвестиційна діяльність, діяльність імміграційних людських ресурсів, міждержавний обмін сучасними технологіями тощо. Всі ці сфери економічної діяльності будуть життєздатними за умови, що буде налагоджено відповідне їх фінансове забезпечення, тобто будуть функціонувати міжнародні фінанси. Навіть найпростіша операція експорту товарів із одної країни в іншу може бути здійснена після ланцюжка транс акцій - обміну валюти країни-імпортера на валюту країни-експортера, переведення коштів на рахунок підприємства у країні-експортері, сплати відповідних митних та податкових платежів у обох країнах тощо. Більш широко зв'язок національної економіки з міжнародною забезпечуються через потоки платежів за імпортовані з інших країн товари, послуги та ресурси; потоки виручки від експорту в інші країни вітчизняних товарів, ресурсів і послуг; потоки позикових ресурсів у вигляді кредитів від вітчизняних ек суб'єктів, що надаються через міжн фін ринки; потоки позикових ресурсів у вигляді кредитів від іноземних економічних суб'єктів, що надаються через вітчизняний фінансовий ринок тощо. Зрозуміло, що здійснення всіх цих процесів повинно регламентуватись певними цивілізованими правилами, що погоджені з світовим співтовариством: повинні бути встановлені певні співвідношення валютних курсів, митних ставок, тарифів, визначено податкові процедури і багато інших складових, що забезпечують безперешкодне протікання коштів при здійсненні міжнародної економічної діяльності. Все зазначене і формує сферу діяльності міжнародних фінансів.

Міжні фінанси з інституційного погляду - це сук банків, вал та фонд бірж, міжн фін інститутів, регіональних фін-кр уст, міжнародних та регіональних ек організацій і об'єднань, через які здійснюється рух міжна фінх потоків.

Всі суб'єкти міжнародної фінансової діяльності умовно поділяються на публічні та приватні.Публічне формування міжнародної фінансової діяльності здійснюють такі суб'єкти:

1. Національні держави в особі центральних державних органів влади (уряд і його міністерства - міністерство закордонних справ, міністерство фінансів тощо) та офіційних посадових осіб (президент, прем'єр-міністр, глава верховного законодавчого органу) мають право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов'язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу.

2. Центральні банки держав, які виконують в міжнародних фінансових відносинах функції, спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи національної держави, забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних і іноземних фінансово-кредитних інститутів.

3. Міжнародні фінансові організації, які регулюють міжнародні валютно-кредитні відносини та діяльність світового фінансового ринку, регламентують статус суб'єктів світового та регіональних фінансових ринків тощо.

В свою чергу, приватними суб'єктами міжнародних фінансових відносин є:

1. Національні та іноземні юридичні особи - фінансово-кредитні інститути, комерційні банки, транснаціональні корпорації, фондові біржі, які забезпечують діяльність міжнародної економіки, виконують операції з фінансовими активами на світовому фінансовому ринку.

2. Домогосподарства, окремі фіз особи - індивідуальні учасники, що беруть участь в міжн фін оп від імені своєї країни.