51. Охарактеризувати моделі інформаційного суспільства та основні риси ліберальної, соціальної, інтегрованої та формальної моделей.

Ліберальна модель – характеризується переважанням приватного сектору над державним в розвитку ІКТ, тобто приватний сектор зацікавлений у вкладанні грошей в розвиток технологій; неінституціалізованою саморегуляцією – роль держави полягає лише у виробленні національної стратегії інформаційної політики, законодавчої бази; лібералізацією комунікацій; розвиток і диференціація інформаційного ринку відбувається за законами ринку без втручання держави; соціальна політика теж лежить на плечах приватного сектору. Така модель характерна для: США, Данії, Швеції, Ірландії, Норвегії, Фінляндії, Японії, Таїланду, Малайзії.

Соціальна модель – в розвитку інформаційного суспільства провідна роль належить державі. Держава виробляє стратегії інформаційного суспільства своєї країни і є головним їх виконавцем. Повинна створювати сприятливі умови, заохочувати та керувати процесом переходу до інформаційного суспільства. Ця модель характерна для країн, в яких у всіх сферах роль державного сектора переважає над приватним. До представників моделі належать: Італія, Греція, Канада, Угорщина, Австрія, Польща, Нова Зеландія...

Інтегрована модель – в побудові інформаційного суспільства та розвитку ІКТ беруть участь багато суб'єктів, тобто і приватні установи, і держава, і ТНК. Роль держави полягає у розробці стратегії інформаційної політики, контролі і спрямуванні діяльності інших суб’єктів, підтриманні макроекономічних показників, здійсненні соціальної політики. При цьому відбувається лібералізація комунікацій, ТНК і приватний сектор розробляють проекти з побудови інформаційного суспільства, вкладають кошти у соціальні проекти (оцифровування культурних надбань, гранти, впровадження ІКТ у сферу охорони здоров'я), громадський сектор бере участь у прийнятті рішень, реалізації державних проектів. Модель характерна для країн Зх.Європи з розвиненою інфраструктурою та інформаційним ринком - Франція, Німеччина, Британія. Цю модель в основу інформаційного розвитку взяли також Україна, РФ, Сінгапур, Південна Корея.

Формальна – інформаційне суспільство лише на декларативному рівні, є стратегія, а конкретні програми не реалізуються через низку більш нагальних проблем (економічних, політичних, соціальних, гуманітарних). Ця модель характерна для країн, що розвиваються (3-ого світу), Латинської Америки, більшості країн Африки та Близького Сходу.

52. Охарактеризувати основні принципи тпр в міжнародних відносинах

Прикладна дисципліна під назвою «Теорія прийняття рішень» в західній політологічній науці найчастіше називається як «Методи підтримки прийняття рішень» (Decіsіon Scіence or Dіcіsіon makіng), що підкреслює спрямованість на забезпечення осіб, що приймають політичні рішення (або бізнес-рішення), відповідною методологічною базою та інформаційним продуктом на етапі підготовки та прийняття політичного рішення. Переваги рішень, прийнятих на основі математичного моделювання: упорядковують ментальні моделі, якими ми користуємося; позбавлені неточності та неоднозначності; високий рівень дедуктивної складності; знаходження загальних рішень для різнорідних проблем.

Теорія прийняття політичних рішень – це сфера прескриптивних моделей (вирішити, які міри слід прийняти), а не дескриптивне моделювання (що будуть робити люди насправді). Сьогодні теорія прийняття рішень застосовується переважно для аналізу тих проблем, які можна легко й однозначно формалізувати, а результати дослідження адекватно інтерпретувати.

Прийняття політичного рішення – це по суті вибір одного найкращого рішення з деякої множини варіантів або декількох найкращих варіантів. Політичні рішення приймаються за допомогою: інтуїції (відчуття, що це правильно); суджень (вибір, обумовлений знанням чи досвідом); методом раціонального вирішення проблеми (процес, що складається з взаємозалежних етапів). Основні категорії методів прийняття рішень: альтернатива - можлива дія або позиція особи, яка приймає рішення; критерій - певний параметр або атрибут, який характеризує альтернативу, і за яким проводитися порівняння альтернатив; вага критерію - порівняльна важливість параметру або атрибуту з точки зору особи, яка проводить оцінку; ціна альтернативи - кількісне або якісне значення, яке привласнюється альтернативі за певним критерієм; корисність - очікуваний прибуток від використання певної альтернативи за певними критеріями.

Першим етапом прийняття політичного рішення є – етап постановки задачі прийняття політичного рішення. Другим етапом можна вважати - «формування множини альтернатив», оскільки спочатку можемо не мати навіть альтернатив, серед яких потрібно зробити вибір. На цьому етапі множина альтернатив як правило є аморфною, тобто не має структури, оскільки ми не можемо сказати, яка альтернатива краще, яка гірше. Таким чином, наявні альтернативи потрібно структурувати, тобто класифікувати, стратифікувати чи ранжувати.

Прийняття політичних рішень – це складний динамічний процес, гіперкомплексна структура якого створює масштабну проблему для побудови адекватних теоретичних моделей. Цілісної концепції процесів прийняття політичних рішень досі не існує. Два основних метапідходи до прийняття політичних рішень: нормативно-прескриптивний; дескриптивно-експлікативний.

Нормативно-прескриптивний. Політичні дії оптимізуються за допомогою формальних правил, норм і процедур, задачі вибору на рівні формального алгоритму. Переваги підходу: дозволяє раціоналізувати та оптимізувати процес прийняття політичних рішень (ППР); чітко визначити оціночні критерії; зробити математично чіткі розрахунки вигід та витрат альтернативних варіантів рішень. Недоліки підходу – абстрагування від неідеальної політичної практики з її екстрараціональними факторами соціально-гуманітарного плану (індивідуальні та групові інтереси, цінності, емоції, традиції тощо).

Дескриптивно-експлікативний підхід. Увага фіксується не тільки на формалізованих нормах і процедурах, але й на тіньових механізмах і неформальних правилах гри. Враховуються різні фактори - соціальні мережі, індивідуальні мотивації, макроекономічні умови, організаційні ієрархії, соціокультурні стереотипи. Переваги підходу – орієнтація на детальний емпіричний аналіз, комплексність теоретичних моделей ППР. Недолік – відсутність практичних висновків та рекомендацій.

У реальності на практиці дослідники використовують поєднання сильних сторін обох метапідходів.