Структура світових валютних резервів за 2000-2011 рр.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
USD	70,9%	70,5%	70,7%	66,5%	65,8%	65,9%	66,4%	65,7%	64,1%	64,1%	62,1%	61,5%
EUR	17,9%	18,8%	19,8%	24,2%	25,3%	24,9%	24,3%	25,2%	26,3%	26,4%	27,6%	26,3%
GBP	2,9%	2,8%	2,7%	2,9%	2,6%	3,3%	3,6%	4,2%	4,7%	4,0%	4,2%	4,0%
YEN	6,4%	6,3%	5,2%	4,5%	4,1%	3,9%	3,7%	3,2%	2,9%	3,1%	3,0%	3,8%
CHF	0,2%	0,3%	0,3%	0,4%	0,2%	0,2%	0,1%	0,2%	0,2%	0,1%	0,1%	0,1%
Інші	1,6%	1,4%	1,2%	1,4%	1,9%	1,8%	1,9%	1,5%	1,8%	2,2%	3,1%	4,4%

Китай, як один з світових економічних лідерів, поступово відмовляється від використання доларової валюти. У 2012 Китай, що володіє золотовалютними резервами в розмірі 3,2 трлн доларів, почав диверсифікувати свої вкладення, скоротивши внески в американські активи.[4]

З наведених даних можемо зробити висновки, що євро посилює позиції світової резервної валюти, в той час як долар поступова їх втрачає.

Рис. 1. Динаміка часток долара та євро у структурі світових резервів

Висновок: Отже, незважаючи на проблемність розвитку економіки Єврозони, можемо стверджувати, що у довгостроковій перспективі євро може займати позиції основної світової резервної валюти, оскільки більшість країн світу з розвинутою економікою та ті, які розвиваються, збільшують питому вагу у своїх резервах на користь євро та золота. Крім того, євро є більш перспективнішою валютою, на відміну від долара, оскільки економіка Єврозони є значно регулюваною, більш гнучкою та ліберальнішою по відношенню до економіки США.

Формування належної структури золотовалютних резервів центральним банком забезпечує належним чином виконувати власні функції з регулювання валютних відносин передусім у плані підтримання зовнішньої стабільності національних грошей і рівноваги платіжного балансу. Крім того, валютні резерви є важливою складовою емісійного механізму, виступаючи одним із видів забезпечення національних грошей у складі активів центрального банку. А тому оптимальна структура валютних резервів є також одним із факторів гарантії стабільності внутрішнього грошового обігу в країні.

Література

1. Офіційний сайт ДВНЗ Українська академія банківської справи Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academy.sumy.ua/images/stories/docs/K_BOA/Zhuravka_6.pdf

2. U.S. National debt clock [Електрониий ресурс]. – Режим доступу: http://www.brillig.com/debt_clock/

3. The international role of the euro, July 2012 - European Central Bank [Електрониий ресурс]. – Режим доступу: www.ecb.int/pub/pdf/other/euro-international-role201207en.pdf

4. Finance UA, Есперти: КНР диверсифікує золотовалютні резерви, знижуючи внески в активи США [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2012/03/02/271487

ВЕРАНОВСЬКА ЮЛІЯ

факультет банківського бізнесу

група БСм-51

Науковий керівник:

д.е.н., проф. Дзюблюк О. В.

ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Ефективність реалізації валютної політики визначається адекватним реагуванням ринку на здійснювані центральним банком заходи впливу на нього. Зміст цього впливу, що полягає у діяльності центрального банку як головного органу реалізації валютної політики, передбачає використання ним певної сукупності інструментів [2, с. 106].

Усі інструменти реалізації валютної політики ЦБ поділяються на загальні і спеціальні. До загальних інструментів валютної політики належать: дисконтна політика, політика обов’язкових резервів та політика відкритого ринку [2, с. 109]. Усі спеціальні інструменти залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на дві основні групи: економічні та адміністративні [2, с. 138].

Економічні інструменти валютного регулювання передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До числа основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать: девізна політика, диверсифікація валютних резервів, регулювання режиму валютного курсу, політика девальвації і ревальвації валют [3, с. 283].

Адміністративні інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень.

Відмітимо, що протягом періоду незалежності в Україні як базові інструменти валютного регулювання використовувались саме адміністративні. В той же час тенденції, що склались останніми роками, свідчать, що акцент починає зміщуватись на користь економічних інструментів.

Оцінювання ефективності застосування інструментів валютної політики здійснюється шляхом порівняння задекларованих в «Основних засадах грошово-кредитної політики» цілей щодо валютного курсу та інших аспектів валютних відносин із фактично досягнутими результатами [6, с. 162].

Аналізуючи зміст Основних засад у 2005–2012 рр. в аспекті визначення цільових орієнтирів розвитку валютного ринку України встановлено, що основним орієнтиром протягом цього періоду виступало значення обмінного курсу гривні до долара США. Як допоміжний орієнтир використовувались золотовалютні резерви НБУ. Динаміка останнього показника жорстко не фіксувалась, однак визначався бажаний напрямок змін та обсяг резервів порівняно з фінансуванням імпорту .

Протягом перших чотирьох місяців 2005 р. відбулось різке зміцнення національної валюти на 5%, що призвело до відхилення середньорічного значення від нижньої межі планового коридору на 2,3%. Фактичний обмінний курс був у межах планових значень лише протягом 2006–2007 років. Причому він знаходився біля нижньої межі коридору. Протягом 2008 р. гривня щодо долара США девальвувала на 58,4%, однак тенденція до несуттєвої ревальвації національної валюти протягом трьох перших кварталів 2008 р. відхилення середньорічного значення від верхньої межі планового коридору склало лише 0,3%. За результатами 2009 р. відхилення фактичного середньорічного значення від верхньої межі планового коридору становило вже 53% [6, с. 162]. В наступні роки планові показники обмінного курсу не встановлювалися.

У досліджуваному періоді збільшення офіційних резервних активів відбувався у 2005–2007 рр. та за результатами 2010-2011 років . За перше півріччя 2012 року спостерігалося зменшення золотовалютних резервів України.

За результатами вивчення Основних засад можна зробити висновок, що головним орієнтиром грошово-кредитної політики протягом 2005–2012 рр. Національний банк України вважає індекс споживчих цін. Регулювання обмінного курсу спрямовувалось на підтримання цінової і фінансової стабільності. Вплив НБУ на динаміку обмінного курсу підпорядковувався завданням підтримки цінової і фінансової стабільності. Крім того, у кожному з досліджуваних періодів Національний банк України декларував необхідність подальшої лібералізації валютних відносин, зокрема, збільшення гнучкості режиму валютного курсу .

Девальвація як інструмент валютного регулювання майже не застосовується в Україні. Фактичні тренди щодо девальвації гривні формуються з урахуванням об'єктивних тенденцій, що складаються у сфері зовнішньоекономічної діяльності резидентів України та зовнішніх шоків. У свою чергу , НБУ переважно намагається згладжувати вплив зазначених тенденцій для забезпечення поступальної та прогнозованої девальвації валютних курсів.

Ревальвація як інструмент валютного регулювання застосовувалась НБУ навесні 2005 р. та 2008 року. Дані процеси переважно обумовлювались впливом зовнішніх чинників, які визначали структуру та динаміку платіжного балансу країни. Таким чином, девальвація або ревальвація не є повноцінними інструментами валютного регулювання в Україні. Національний банк не має достатніх ресурсів для практичної реалізації ринковими методами (незалежно від дії зовнішніх чинників) стратегічної політики щодо девальвації чи ревальвації національної валюти.

Диверсифікація валютних резервів як інструмент валютної політики НБУ спрямована на захист від валютного ризику офіційних резервів держави. Дані резерви необхідні для здійснення міжнародних розрахунків і проведення валютних інтервенцій. Таким чином, даний інструмент відіграє пасивну роль, а переважно використовується як допоміжний інструмент, що забезпечує ефективність інших інструментів валютного регулювання (насамперед валютних інтервенцій) [6, с. 164] .

Останнім економічним інструментом валютного регулювання, який розглядається нами у межах даного дослідження, є девізна політика. Основною формою девізної політики в Україні є валютні інтервенції НБУ. Здійснюючи валютні інтервенції, Національний банк України намагається збалансовувати попит і пропозицію іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, що, у свою чергу , забезпечує прогнозований та економічно обґрунтований рівень валютного курсу .

Протягом останніх років валютні інтервенції є основними економічним інструментом валютного регулювання в Україні. Валютні інтервенції використовувались також для продажу іноземної валюти резидентам для підтримки зовнішніх платежів за борговими зобов'язаннями і розрахунками за критично важливими імпортними контрактами [5].

Протягом вересня 2009 р. – лютого 2010 р. валютні інтервенції НБУ сприяли зміцненню національної валюти на 1,3% – до рівня 790 грн. за 100 дол. США. Зміна офіційного курсу гривні до долара США відображала динаміку коливань її котирувань на міжбанківському валютному ринку. Подальше зміцнення національної валюти могло послабити позиції експортерів, що призвело б до погіршення поточного рахунку платіжного балансу держави та послаблення пропозиції іноземної валюти на міжбанківському ринку України. Тому починаючи з березня 2010 р. НБУ почав активно викуповувати валюту на міжбанківському ринку , стримуючи, з одного боку , подальшу ревальвацію гривні, а з іншого – поповнюючи валютні резерви, обсяг яких суттєво зменшився в умовах фінансової кризи. Крім інтервенцій, на позитивну динаміку міжнародних резервів вплинуло надходження зовнішньої позики від російського банку ВТБ на рахунки уряду України, а також кредити, отримані від МВФ [1].

Другою групою інструментів прямого впливу є адміністративні методи, найбільш розповсюдженим з яких є валютні обмеження. Останні реалізуються за допомогою встановлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування й регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою та валютними цінностями. Основними валютними обмеженнями, що діють в Україні є:

— Законодавчі обмеження щодо розрахунків в іноземній валюті;

— Ліцензування валютних операцій;

— Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі;

— Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

— Здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або в спадщину;

— Обмеження щодо здійснення валютно-обмінних операцій;

— Обмеження щодо торгівлі іноземною валютою;

— Обмеження щодо розрахунків у національній валюті;

— Зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна;

— Звітність про валютні операції. Валютний контроль;

— Відповідальність за порушення валютного законодавства [4].