Література

1. Бондаренко Л. Особливості функціонування ісламського та традиційного банкінгу / Л. Бондаренко // Науковий вісник Ужгородського університету 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ekon/2011_33_sv2/SOURCE/4.pdf

2. Секрети ісламського банкінгу та його сьогодення / Україна фінансова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/drn/087.htm

3. Тагібегов М. Ісламський банкінг: відповідь кризі / М. Тагібегов // ALLS [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://alls.in.ua/3769-islamskijj-banking-vidpovid-krizi.html

ГОРДІЙ НЕЛЯ

факультет банківського бізнесу

група БСм-52

Науковий керівник:

к.е.н., доцент Балянт Г.Р.

АНАЛІЗ ЗАХОДІВ АНТИКРИЗОВОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Світова фінансова криза дестабілізувала загальний економічний розвиток країн, спричинивши поширення високих темпів інфляції, зростання безробіття, зниження темпів інвестиційних процесів. В банківських системах зарубіжних країн відбулися такі зміни: зростання обсягу проблемних кредитів, зниження показників фінансової стійкості провідних банків, дефіцит ліквідних коштів, переведення крупних банків до стану «проблемних» або їхнє банкрутство, девальвація національних валют.

Центральні банки зарубіжних країн намагалися вжити заходи, які були спрямовані на відновлення фінансової стійкості банківської системи в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Особливо гостро криза проявилася у банківському секторі багатьох країн. Вкотре підтвердився незаперечний факт, що саме стабільність банків визначає "фінансовий пульс" економіки.

Узагальнення регуляторної практики державних органів у різних країнах щодо посткризового відновлення дозволяє акцентувати увагу на певних моментах. Відповідні дії монетарної та виконавчої влади зводились до підтримки ліквідності фінансових установ, які проявились через реалізацію таких регулятивних і фінансових інструментів:

— рефінансування центробанками банків другого рівня у межах наявних резервів;

— зміни в дисконтній політиці при зменшенні облікових ставок;

— використання ресурсів міжнародних фінансових організацій (МВФ, групи Світового та інших банків);

— інші заходи (інструменти страхування та гарантування) [1, с.  30].

Наявними операційними інструментами такої політики були: зменшення і підтримка на низькому рівні базових процентних ставок; викуп на відкритих ринках державних та інших боргових зобов'язань. Як інструмент міждержавної та корпоративної конкуренції все частіше використовується політика протекціонізму.

У всіх країнах розроблялись антикризові програми і пакети (різного змістовного наповнення). Центробанки розвинених країн під час кризи вдавалися до політики монетарного стимулювання національних економік і дотримання стратегії "кількісного пом'якшення".

Після глобальної фінансової кризи, світова економіка перейшла на фазу невпевненого та нерівномірного відновлення. Для відновлення економік протягом 2008 - 2009 рр. в країнах були прийняті масштабні плани підтримки фінансового сектора, включаючи експансіоністську грошово-кредитну політику і сприяння міжбанківському ринкові. У США перший такий план був прийнятий у лютому 2008 р., у Японії - у серпні, у Німеччині - у листопаду і у Франції - у грудні 2008 р. Наприкінці 2008 р. прийняті плани були скоординовані, зокрема, у рамках Групи двадцяти (G20).

На перший погляд Західна Європа та США мали б гостріше відчути наслідки кризи, адже вони більшою мірою інтегровані до системи світового господарства. Водночас основним фактором, який дозволив максимально нівелювати небажаний вплив глобальної фінансово-економічної кризи, стало антикризове адміністративно-правове регулювання, що здійснювалося в цих країнах. На особливу увагу заслуговує досвід США, де антикризова політика цілеспрямовано проводиться з кінця 2008 року та має комплексний характер. Крім того, саме Сполучені Штати мають досвід у подоланні таких глобальних криз, як Велика депресія 30-х років та економічна криза 70-х років XX століття [2, с.  4].

Наприкінці 2008 року Федеральною резервною системою США була запущена програма кількісного зм'якшення QE1, у результаті якої економіка була профінансована на суму 2 трлн. доларів США, завдяки чому вдалося на деякий час зупинити кризові явища, відновити фондові і сировинні ринки у світі [3, с.  321]. Але коштів, виділених по цій програмі, виявилося недостатньо і ФРС США довелося запускати QE2, у рамках якої ще трильйон доларів США надійшов на ринки.

В цілому для світової економіки такі заходи з боку США призвели до таких зрушень: по-перше, прийняття грошовою владою США нової програми емісії («кількісного зм'якшення») QE2 привело не до падіння ставки реального кредитування, як це планувалося, а, навпаки, до її підвищення. Тобто оцінка негативних факторів (зростання інфляції, фінансових ризиків і так далі) стали превалювати над позитивними (активізація ділової активності), що фактично у світі змінило відношення до долара.

По-друге, багато країн у взаємних розрахунках почали відмовлятися від доларів і переходити до інших валют або форм розрахунків.

По-третє, девальвація світових розрахункових валют й процеси захисту національного виробника і національних ринків, почали скорочувати частку транснаціональних торговельних потоків у світовій економіці.

Така політика привела до знецінювання долара і запустила інфляційні процеси, державний борг США досяг майже 100% ВВП, у світі почалися «валютні війни», країни-учасники яких переслідували мету максимально девальвувати свої національні валюти [3, с.  322].

США в жовтні 2008 року почала реалізовуватися програма допомоги фінансовим установам – Troubled Assets Relief Program (TARP – програма звільнення від проблемних активів) – загальною вартістю 700 млрд. доларів США. Причому 250 млрд. доларів США Міністерство фінансів виділило на рекапіталізацію банків [4, с.  23].

В основу цієї програми було покладено такі ключові елементи:

— посилення довіри до банківської системи з метою фінансової стабілізації шляхом проведення ретельного стрес-тестування провідних банків, забезпечення прозорості балансів та належного рівня інформування, надання фінансової допомоги;

— створення державно-приватного інвестиційного фонду;

— стимулювання споживчого попиту і бізнесу;

— посилення прозорості і платоспроможності, обмеження розміру дивідендів;

— підтримка домогосподарств і запобігання втратам заставного майна;

— сприяння розвитку підприємств малого бізнесу, надання їм позик.

На сьогоднішній день є два фактори, від яких залежить стабільність світової фінансової системи. Це рішення ФРС США про продовження або припинення політики кількісного зм'якшення і боргова ситуація в Європі.

Відповідно до оцінок Адміністративно-бюджетного управління США, дефіцит федерального бюджету зріс з 8,9% ВВП у 2010 р. до 10,9% ВВП у 2011 р. Продовження фінансування бюджетного дефіциту у США було загальмовано через досягнення конституційної межі держборгу у травні 2011 року [3, с.  322].

Для світової економіки істотним фактором, що визначає перспективи цінової динаміки товарних ринків і перспективи фінансової стабільності, стало відмовлення ФРС від зупинки програм монетарного зм'якшення (QE3).

Тільки в червні Комітет з відкритих ринків Федеральної резервної системи США прийняв рішення про завершення програми кількісного зм'якшення, офіційно оголосивши про припинення викупу облігацій в обсязі 600 млрд. доларів США, установивши орієнтир кількості цінних паперів казначейства США на власному балансі в розмірі 2,65 трлн. доларів США [3, с.  322].

Це рішення говорило про зниження потоку доступної ліквідності, що надходила у фінансову систему і частково через цінні папери на товарні активи, підтримуючи стійкий тренд котирувань. Припинення викупу облігацій викликало зниження котирувань, що спостерігалося, сировинних ринків.

В американській економіці, незважаючи на завершення другої програми кількісного зм'якшення, і неминучості швидкого переходу до обмежувальних заходів, так і не вдалося досягти помітних успіхів у зниженні безробіття і відновленні зайнятості. Це ставить під загрозу відновлення внутрішнього попиту й у цілому зростання економіки.

Ключову дисконтну ставку (так звану ставку по федеральних фондах) ФРС зберегла в діапазоні 0-0,25% річних, повторивши намір утримувати ставку на винятково низькому рівні щонайменше до середини 2013р. "Економічний ріст залишається повільним. Останні індикатори вказують на слабість ринку праці, рівень безробіття залишається високим", - заявив Голова ФРС, додавши, що турбулентність на світових фінансових ринках обумовлює значні ризики у відношенні економічних перспектив США [5].

В американській економіці відсутнє відновлення довгострокових інвестицій, позначилась недостатня їхня прибутковість у порівнянні з короткостроковими інвестиціями в біржові активи. Зберігається високе безробіття, ріст випуску забезпечується інтенсифікацією продуктивності. Не видно позитивних зрушень на житловому ринку - насамперед у будівництві нових будинків - ключовому секторі для активізації попиту в американській економіці.

Серед позитивних факторів - стійке відновлення промисловості, насамперед у США і Німеччині, відновлення доходів домашніх господарств, що підтримують компоненту загального кінцевого споживання ВВП, помітне зростання прибутку корпоративного сектора, ріст інвестицій у найбільше високотехнологічні сектори економіки.

Таким чином, провівши аналіз системи заходів антикризового адміністративно-правового регулювання у США, можемо зауважити, що ця країна має значний досвід у сфері подолання кризових явищ та відповідного реформування економіки. У своїй антикризовій політиці США застосовували переважно економічні методи впливу на суспільні відносини, а також використовували кризові явища як передумови для структурної модернізації всієї системи господарювання. Найбільша увага в ході здійснення антикризового регулювання повинна бути приділена тим сферам економічної системи, які спричинили первинне виникнення та подальший розвиток кризових явищ: банківській сфері, промисловості, сільському господарству. Крім того, одним з пріоритетних напрямів антикризової політики є проведення урядом скорочення власних операційних витрат та використання податкової системи насамперед як стимулювального, а не фіскального механізму.