Запитання для самоконтролю:

1. Як Ви вирізняєте поняття лексика та лексикологія?

2. Які основні типи лексичних значень слова знаєте?

3. Чим зумовлене запозичення слів з інших мов? Чи завжди воно доцільне?

4. Що таке синонімічний ряд?

5. Чим відрізняються омоніми і пароніми?

6. Які слова не вступають в антонімічні відношення?

7. В яких функціональних стилях сучасної української літературної мови використовують історизми та архаїзми?

8. Чим зумовлена поява неологізмів?

9. Пояснити поняття «термін», «термінологія», «терміносистема», «термінознавство».

10. Які сучасні медичні словники Ви знаєте?

1.1.4 Морфологічний аспект фахового мовлення

Обґрунтування теми: Культура фахового мовлення медика безпосередньо залежить від уміння доречно вибирати ті чи ті граматичні форми іменника, прикметника, дієслова тощо в кожній конкретній мовленнєвій ситуації. Відтак важливість знання морфологічних особливостей і граматичних категорій різних частин мови для студента-медика не підлягає сумніву.

Мета заняття: Сформувати у студентів вміння та навички вільного володіння виражальними мовними засобами на морфологічному рівні.

Питання для обговорення:

1. Морфологія як розділ граматики.

2. Іменник як частина мови, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

3. Прикметник, його граматичні категорії. Розряди за значенням. Ступені порівняння прикметників.

4. Числівник, його значення і морфологічні ознаки. Особливості відмінювання числівників. Зв’язок числівників з іменниками.

5. Дієслово, його значення і морфологічні ознаки. Поділ на дієвідміни. Особливості вживання форм дієслів у діловому мовленні.

6. Особливості використання службових частин мови у ділових документах. Проблеми перекладу прийменникових конструкцій у текстах офіційно-ділового стилю.

Найдавнішою традиційною мовознавчою галуззю є граматика, яка вивчає частиномовну диференціацію мови, закономірності словозміни й формотворення, способи зв’язку слів у реченні й синтаксичну природу висловлювань. Найдавнішими граматиками світу є давньоіндійська «Аштадхьяйя» (V або ІV ст. до н.е.), граматика індійського лінгвіста Яска, якого вважають творцем першої класифікації частин мови, і давньогрецька граматика Аристотеля «Про іменування» (ІV ст. до н.е.).

Першою українською граматикою називають граматику О.Павловського (1818 р.). Завершується впорядкування граматичної термінології, закладаються основи різних підходів до вивчення морфологічної системи у граматиках ХVІІІ-ХІХ ст. (І. Могильницького 1823–1824 рр.; І. Вагилевича 1845 р.; Я. Головацького 1849 р. та ін.). ХХ-ХХІ ст. характеризується системно-структурним, функціональним, комунікативним, когнітивним підходами до граматичного опису мови та комп’ютерним моделюванням граматичної системи (Вихованець І. Р., Дудик П. С., Жовтобрюх М. А., Кононенко В.І., Грищенко А.П., Мацько Л.І. та ін.).

Одним із розділів граматики є морфологія, що вивчає лексико-граматичні класи слів, кожен з яких характеризується лексичними, морфологічними і синтаксичними особливостями.

Серед завдань сучасної морфології визначаємо:

1. побудова частиномовної класифікації;

2. опис граматичних категорій мови;

3. опис морфологічних парадигм;

4. дослідження сполучуваності морфологічних засобів;

5. опис синтаксичної організації тексту.

Традиційним є поділ частин мови на повнозначні (іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник) та службові (частка, сполучник, прийменник, вигук). Перші мають семантичне значення, характеризуються наявністю морфологічних парадигм, виконують синтаксичну роль у реченні; другі не співвідносяться з поняттями, не мають словозміни і самостійних синтаксичних функцій.

Добір морфологічних засобів мови з певною комунікативно-стилістичною метою за П. С. Дудиком визначається:

– належністю/ неналежністю слова до певного стилю й жанру мови;

– формою вияву – усною чи писемною;

– семантикою слова, передусім позитивною чи негативною;

– морфологічними ознаками слова, його морфемною структурою, змінністю чи незмінністю, належністю слова до певної частини мови;

– емоційною нейтральністю чи певним емоційним забарвленням.

З-поміж морфологічних особливостей офіційно-ділового стилю вирізняємо сувору нормативність граматичних форм. Порушення цих норм призводить до розбіжностей морфологічних форм даного стилю із нормами чинного правопису української мови.

Суттєвими морфологічними ознаками офіційно-ділового стилю є:

– переважання іменників над дієсловами;

– активне використання віддієслівних іменників;

– узгодження назв місяців у формі родового відмінка;

– використання дієслів у наказовому способі;

– вживання дієслів у активному стані та безособових невідмінюваних дієслівних форм на -но, -то;

– обмежене використання прислівників, особових займенників, вигуків, часток;

– використання усталених, характерних мовних форм, стандартних висловів;

– побудова речень за шаблонною структурою.

Однією з важливих ознак культури фахового мовлення є морфологічна правильність, яка полягає у дотриманні унормованих та регламентованих правописом правил змінювання слів, їх творення.