Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Травмы головы.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
780 Кб
Скачать
☆

Рак щитоподібної залози

Загальні дані

Рак ЩЗ – це збірна група злоякісних новоутворень людини, що складається з 4 основних типів пухлин, які різняться за походженням, морфологічними характеристиками, клінічним перебігом, ступенем біологічної агресивності й відповідно різними діагностично-лікувальними підходами. Виділяють папілярний та фолікулярний рак, що розвивається з фолікулярних клітин ЩЗ. Вони належать до диференційованих пухлин і мають сприятливий прогноз. Проміжне місце за прогнозом займає медулярний рак із парафолікулярних С-клітин. Найбільш злоякісною й агресивною формою є недиференційований анапластичний рак із фолікулярних клітин.

Цікаво!!! Співвідношення основних форм раку ЩЗ приблизно таке:

  • папілярний – 60-80%,

  • фолікулярний – 15-30%,

  • медулярний – 7-10%,

  • анапластичний – 2-5%.

У структурі онкологічної патології людини частка раку ЩЗ дорівнює 1 - 1,5% і на неї припадає 0,5% усіх смертей від злоякісних пухлин. У розвинутих країнах захворюваність коливається в межах 0,5 - 50 випадків на 100 тис. населення; найбільша – на Філіппінах, Гавайських островах, в Ісландії, найменша – у Великій Британії, Індії, Китаю, США. Існує певна залежність захворюваності від статі та віку. У жінок рак ЩЗ діагностують у 1,5 - 4 рази частіше, ніж у чоловіків. Найбільша кількість таких випадків спостерігається у віці 20 - 70 років. В усьому світі спостерігається тенденція до збільшення частоти захворювання на рак ЩЗ. В Україні впродовж останнього десятиріччя спостерігається зростання захворюваності – від 3,3 до 4,5 випадків на 100 тис. населення. Щороку реєструють у середньому до 2 - 2,2 тис. нових випадків. Аварія на Чорнобильській АЕС спричинила катастрофічний спалах захворюваності на рак ЩЗ з-поміж дітей і підлітків. Якщо в 1981 р. цей показник становив 0,06 випадків на 100 тис. населення, то в 1996 р. – 0,63. У шести областях, що найбільше постраждали внаслідок аварії, захворюваність досягла 1,323 випадків на 100 тис., тоді як в інших регіонах України вона дорівнювала 0,258. Нині спостерігається збільшення кількості хворих серед молодих дорослих осіб, що були дітьми і підлітками під час аварії.

Етіологія

Етіологія тиреоїдного раку остаточно не з’ясована. Є низка чинників, які за тим чи іншим ступенем вірогідності призводять до розвитку цих новоутворень. Серед них на першому місці – чинник радіаційного впливу у вигляді зовнішнього радіаційного опромінення або дії інкорпорованих ізотопів, насамперед йоду. Далі слід відмітити наявність гіперпластичних і запальних захворювань ЩЗ (дифузний та вузловий зоб, аденома, хронічний тиреоїдит), на певному етапі розвитку вони можуть перетворитися з доброякісних на злоякісні. У цьому процесі певне місце належить гормональним порушенням у вигляді надмірної секреції тиреотропіну, що викликає підвищену інтенсивну проліферацію клітин тиреоїдного епітелію з можливою трансформацією їх на злоякісні. Наявність йодного дефіциту в ендемічних регіонах і, як наслідок, підвищена частота ендемічного дифузного та вузлового зоба, гормональні порушення у таких хворих – ще один шлях розвитку раку ЩЗ за рахунок проліферативних процесів у ній. Установлено, що в регіонах йодного дефіциту частіше бувають випадки фолікулярного раку, тоді як за умов надмірного споживання йоду – папілярного. Те, що у жінок рак ЩЗ виникає частіше, пов’язують з певними порушеннями гормонального статусу в репродуктивній сфері, розвитком раку молочної залози, яєчників та ін. Надмірна маса тіла, вживання деяких продуктів харчування, гормонів, професійні шкідливості розглядаються за певних обставин як чинники ризику виникнення раку ЩЗ. Частину випадків раку ЩЗ відносять до спадкових, генетично зумовлених захворювань. Це насамперед медулярний рак, близько 25% якого належать до сімейних форм. Значна частина випадків є компонентом синдрому множинної ендокринної неоплазії (МЕН-2). Рідко спостерігаються сімейні форми папілярного і фолікулярного раку чи як складова синдромів Ковдена та Гарднера.

Патогенез

Згідно з даними досліджень останніх років механізм розвитку раку ЩЗ розглядають як наслідок порушень активності та взаємодії онкогенів і пухлинних супресорних генів, деяких ростових факторів. Онкогени, що є частиною геному, в нормальному стані перебувають у «репресованому», «неактивному» стані. Активація їх відбувається під впливом мутації, делеції чи хромосомної транслокації з наступною трансформацією клітин тиреоїдного епітелію до стану «неконтрольованого росту». Клініка:

Рак ЩЗ найчастіше виявляється пальпаторно або під час сонографічного дослідження у вигляді солітарного вогнищевого утворення в одній з її частин, інколи утворень буває декілька. «Вузол» у залозі характеризується підвищеною щільністю, обмеженою рухомістю. Нерідко спостерігається регіонарна лімфоаденопатія. При великих розмірах пухлини виникає компресійний синдром з боку трахеї, стравоходу, шийних судин (утруднення дихання, ковтання, розширення шийних вен). Хрипкість голосу може бути наслідком паралічу голосової зв’язки. Біль виникає у разі компресії чи проростання нервових стовбурів. Загальний стан хворих порушується відносно рідко (зниження маси, підвищення температури тіла). Вони знаходяться в еутиреоїдному стані. Дуже рідко спостерігається гіпотиреоз. Поєднання тиреотоксикозу і раку спостерігається частіше в дифузному зобі у вигляді вогнищ мікрокарциноми, які виявляють при остаточному патогістологічному дослідженні видалених залоз. При клінічному обстеженні слід брати до уваги анамнестичні дані, що можуть свідчити на користь малігнізації (чинник радіаційного впливу, онкологічні захворювання та рак ЩЗ у родичів, наявність «вузла» в залозі, що почав збільшуватися, став болючим, жіноча стать, вік до 14-ти і понад 65 років). Класифікація

Для визначення поширеності патологічного процесу застосовують міжнародну клінічну класифікацію TNM, де T – це характеристика первинної пухлини, N – регіонарних метастазів, M – віддалених метастазів. Схема дає можливість визначити стан хворого, обрати оптимальні схеми лікування, оцінити їх результати.