Тема 10. Напрямки вдосконалення соціального страхування в україні

Лекція 1. Вдосконалення соціального страхування

План

1. Проблеми соціального страхування в Україні

2. Нетрадиційні джерела фінансування соціальної сфери

Мета:

окреслити проблеми системи соціального страхування; визначити особливості фінансування соціальної сфери; розглянути шляхи покращення функціонування системи соціального захисту в Україні

Література:

[1], c. 291-296; [20], c.436-439

1. Проблеми соціального страхування в Україні

Вирішення проблем соціального страхування в Україні відбу­вається значно складніше й повільніше порівняно з розвинути­ми країнами. Ринкові трансформації, які розпочалися у 1991 р., на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера відчуває знач­ний вплив економічної ситуації. Темпи економічного зростан­ня протягом багатьох років були від'ємними і, хоча на сьогодні відзначається певна стабільність виробничих показників, не можна вважати ріст ВВП надійною основою для збільшення роз­міру соціальних виплат.

Великі розміри внесків до державних соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» еконо­міки. Саме через це розміри обов'язкових внесків до Пенсійно­го фонду були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 р. до 31,82%, а починаючи з 1997 р., вони становлять 32%. Частка відрахувань до Пенсійного фонду у ВВП поступово змен­шувалась з 9,2% у 1992 р. до 8,2% у 1995 р. У 1997 р. вона зросла до 11,2% , а нині має стійку тенденцію до зменшення.

В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і відповідає загальній тенденції старіння населення, характерній для розвинутих країн. Протягом 1996-2000 рр. частка осіб, що досягли пенсійного віку, зросла з 22,7% до 23,4%. Ця проблема ускладнюється найнижчим рівнем пенсійного віку (для жінок — 55 років і для чоловіків — 60 років). Старіння населення і не­обхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення при­зводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто пра­цює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реє­страції.

Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер. Вона не завжди ув'язується із соціальною політикою, у зв'язку з чим немає очікуваного ефекту від певних змін. Дії органів законо­давчої та виконавчої влади бувають некоординованими та не­послідовними. Рішення парламенту можуть бути направлені на забезпечення соціальних гарантій, однак без визначення достатніх джерел фінансування прийнятих програм. Кабінет Міністрів України у своїх постановах звужує дію закону шляхом зменшення розмірів страхових виплат. На практиці мають місце диспропорції у формуванні відповідних джерел доходів, незбалансованість загальної величини страхових платежів та розпо­ділу фінансових ресурсів між окремими фондами соціального призначення. Не на високому рівні поставлена правова та еко­номічна відповідальність фондів перед страхувальниками та за­страхованими особами за несвоєчасність страхових виплат, низьку якість медичних послуг тощо. Виявились недоліки при фінансуванні витрат, пов'язаних з виплатами компенсацій у разі страхового випадку.

Доходи страхових фондів на сьогодні формуються в основ­ному за рахунок обов'язкових внесків роботодавців. Поки що незначна участь працюючих громадян у їх формуванні. Підви­щення частки громадян у структурі платників повинно стиму­лювати їх зацікавленість у зниженні ризиків, турботі про здоро­в'я, дозволить включити в коло застрахованих непрацюючих членів сімей.

Наповнення бюджетів страхових фондів залежить як від низь­кого рівня заробітної плати більшості працюючих, так і від хронічної затримки з її виплатою, що відповідно відображається на страхових виплатах.

Уряд досить широко залучає досвід розвинутих держав при вирішенні ряду проблем соціального страхування, що не завж­ди є виправданим. В Україні поки що недостатні власний досвід управління і належні механізми суспільного контролю за діяль­ністю органів, які розпоряджаються коштами соціального стра­хування. Наслідками запровадження зарубіжного досвіду в даній сфері є неефективне адміністрування при невиправданому зро­станні адміністративних витрат. Тому використання апробова­них в інших державах систем соціального страхування необхід­но здійснювати з урахуванням національних особливостей шля­хом проведення серйозних експериментів з ґрунтовним аналізом їх результатів.

Існують проблеми організаційного характеру: відсутні єдині принципи визначення критеріїв надання соціальних пільг, дуб­люються окремі соціальні виплати, відсутня чітка спрямованість соціальних виплат на допомогу сім'ям з низьким рівнем доходів, недостатня узгодженість соціальних виплат з іншими державни­ми витратами тощо. Не вирішено питання узгодженого форму­вання бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів.

Пенсійне страхування охоплює значну кількість громадян (близько 14,5 млн. чол.), а пенсійна система переобтяжена різни­ми пільгами й виплатами. Через Пенсійний фонд відбувається фінансування, крім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних пенсій. Частина коштів на фінансування зазначених виплат поступає несвоєчасно, що призводить до затримки у виплаті пенсій.

Збільшується кількість громадян, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Кількість дострокових пенсій за віком збільши­лася удвічі і становить 28% від загальної кількості осіб, що отри­мують таку пенсію.

Соціальне напруження посилює значне число привілейова­них державних пенсіонерів. Виникає невідповідність між роз­мірами страхових внесків службовців середньої ланки, народ­них депутатів та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Якщо у світовій практиці допускається розрив між розмірами пенсій у 3-4 рази, то в Україні цей показник досить великий (у 10 і більше разів).

Таким чином, система соціального страхування в України має недоліки і не повною мірою відповідає новим реаліям риті економіки. Вона потребує глибокої трансформації, кардинальної зміни відносин у цій сфері.