- •1.1. Концепція інформатизації в Україні
- •1.2. Розвиток інформаційних технологій
- •1.3. Поняття та етапи
- •1.4. Структура інформаційних систем
- •1.6. Правова інформація
- •2.1. Основні поняття комп’ютерних мереж
- •2.2. Класифікація комп’ютерних мереж
- •2.3.1. Ретроспектива та концепція побудови
- •2.3.2. Адресація в Інтернет
- •2.3.3. Адміністрування доменних імен Інтернет
- •Icq (від англ. «I seek you» — «я шукаю тебе») — комунікаційна програма, головною функцією якої є «миттєве доставляння повідомлень» між користувачами, кожний з яких має свій унікальний номер.
- •2.6. Організація корпоративних
- •3.1. Проблеми захисту інформації в сучасних іс
- •3.2. Основні види комп’ютерних злочинів
- •3.3. Комп’ютерні віруси як загроза
- •3.4.1. Класифікація засобів захисту інформації
- •3.4.2. Захист від комп’ютерних вірусів
- •3.4.3. Методи криптографічного захисту
- •3.4.4. Біометричний захист інформації
- •4.1. Системи автоматизації
- •4.2. Системи автоматизації ділових процесів
- •4.3.2. Класифікація систем електронної комерції
- •4.3.3. Платежі через Інтернет
- •4.4. Держава як учасник електронної комерції
- •5.1. Концепція організації
- •5.5. Закони та підзаконні акти України в Інтернет
- •5.7. Пошук документації з Європейського
- •6.1. Основні напрями реалізації
- •6.2. Інформаційно-технічний комплекс «рада»
- •6.3. Іс «Законопроект»
- •6.4. Електронний інформаційний бюлетень
- •6.5. Бази даних правової інформації
- •6.6. Інформаційно-аналітична система «Вибори»
- •6.7. Проблеми і перспективи Інтернет-виборів
- •7.1. Концепція створення єдиної
- •7.2. Єдині та Державні реєстри
- •7.2.1. Єдиний державний реєстр
- •7.2.2. Єдиний реєстр заборон
- •7.2.3. Єдиний реєстр захисних знаків
- •7.2.4. Єдиний реєстр нотаріусів України
- •7.2.5. Єдиний реєстр доручень
- •7.2.6. Державний реєстр застав рухомого майна
- •7.2.7. Єдиний державний реєстр
- •7.2.8. Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ
- •7.2.9. Державний реєстр
- •7.3. Багаторівнева ієрархічна іс «рагс»
- •8.1.2. Інформаційні технології в діяльності
- •8.1.3. Типові автоматизовані
- •8.1.4. Автоматизація
- •8.1.5. Автоматизоване робоче місце
- •8.1.6. Функціональні підсистеми іс державної
- •8.2.2. Автоматизовані системи
- •8.3.2. Судові комп’ютерно-технічні експертизи
- •9.1. Проблеми і концепція
- •9.2. Рівні та склад інформаційних обліків
- •9.3.1. Іс «Інтегрований банк даних»
- •9.3.2. Іс «Розшук»
- •9.3.3. Іс «Пізнання»
- •9.3.4. Іс «Арсенал»
- •9.3.5. Іпс за прізвищами та дактилоскопічним
- •9.3.6. Іс «оазис»
- •9.4. Іс Державної автомобільної інспекції
- •9.5.1. Мета створення і структура єдапс
- •9.5.2. Інформаційне забезпечення єдапс
- •9.6. Географічні інформаційні
4.4. Держава як учасник електронної комерції
Можна визначити три взаємозв’язані напрями використання ЕК у роботі державних органів — участь в електронній торгівлі (B2G), електронна взаємодія з громадянами (G2C, C2G) і впровадження нових форм організації своєї діяльності (G2G, створення віртуальних підприємств, див. підрозд. 4.5).
Системи «бізнес—уряд» (Business-Government, B2G) створюються у першу чергу для укладання договорів і оформлення поставок матеріалів та обладнання. При цьому держава користується тими самими перевагами ЕК, що й решта замовників: глобальний вибір, персоналізація та підвищення якості послуг, швидке одержання товарів за потенційно нижчими цінами. Останнє можна вважати вирішальним фактором, оскільки йдеться про економію коштів платників податків на утримання і фінансування діяльності держапарату. Істотним фактором є і те, що електронна комерція може стати інструментом подолання бюрократії та хабарництва — будь-який претендент на одержання контракту може ознайомитись на відповідному cайті з вимогами, які він має задовольнити, і подати свої пропозиції у відповідь.
Державний сектор
електронної комерції — досвід США
Обсяг ринку урядових інформаційних і товарних операцій у США оцінюється експертами на суму від 3 до 50 трильйонів доларів. Тільки на закупівлі необхідних товарів уряд витрачає більше 225 млрд дол. щорічно, з яких 40 млрд припадає на продукцію дрібного і середнього бізнесу — від скріпок до продуктів харчування.
За даними дослідження аналітичної компанії GartnerGroup витрати федеральних служб, служб штатів і місцевих органів влади через систему електронної комерції до 2005 року зростуть до 6,2 млрд дол. щорічно, а витрати на розвиток ринкового сегменту G2C — до 2,2 млрд дол.
У системі ЕК держава може виступати не тільки покупцем, а й постачальником. Із цього погляду головним завданням є забезпечення вільного доступу громадян до всієї необхідної державної інформації у рамках системи «уряд—громадяни» (Government-to-Citizens, G2C). Її доповнює система «громадяни—уряд» (Citizens-to-Government, С2G), в якій ініціатива проведення тієї чи іншої операції відходить від громадянина.
Держава в ролі постачальника.
Цікавий приклад — компанія Unicor
Unicor — це ринкова марка американської державної Федеральної тюремної промислової корпорації, заснованої 1934 року. Її основною задачею є навчання та працевлаштування ув’язнених. Побічний продукт діяльності компанії — товари і послуги, вироблені в’язнями: офісні меблі, військова форма, електронне устаткування, захисні окуляри, послуги з уведення даних та оброблення пошти. Unicor перебуває на самозабезпеченні і щорічно здійснює до 250 000 операцій. У середньому одна операція обходилась компанії в 77 доларів. Сайт Unicor.gov — це електронний магазин, через який ця державна організація реалізує свої товари і послуги. Результатом його впровадження стало зниження собівартості кожної операції вдвічі. Отже, можна підрахувати сумарну щорічну економію: 250 000 ? 77/2. Результат — 9,625 млн дол.!
Поділ на зазначені системи є абсолютно умовним, оскільки всі операції здійснюються через єдиний Web-портал. Для громадян такий портал дає можливість цілодобово сім днів на тиждень у режимі реального часу:
замовляти комунальні та інші послуги. Запити автоматично передаються до відповідних департаментів (відділів). І керівники служб, і громадяни можуть відстежувати стан виконання замовлення, а перші — й впливати на процес його розгляду і виконання;
переглядати рахунки за комунальні та інші послуги, перевіряти та оплачувати їх, оплачені квитанції автоматично нагромаджуються і зберігаються на сервері;
сплачувати податки, збори, штрафи;
робити внески;
купувати квитки;
переглядати плани роботи та протоколи нарад державних органів, ознайомлюватись з проектами та ініціативами (можливо, представленими у вигляді презентацій) і брати участь в їх обговоренні;
переглядати персональну інформацію про державних службовців (відомості, що не є приватними, — біографія, особисті або офіційні заяви, контактна інформація тощо);
ознайомлюватися з новинами життя міста, регіону або держави, з календарем майбутніх подій;
переглядати закони, законопроекти, нормативні акти, муніципальні постанови;
ознайомлюватись із результатами проведення виборів, референдумів тощо;
вивчати звіти про роботу органів державної влади та про реалізацію окремих проектів;
реєструвати скарги та ставити запитання. Такі можливості є додатковим засобом боротьби з корупцією. Скажімо, уряд Пакистану закликає громадян повідомляти анонімно про ви-
падки хабарництва політиків, чиновників і бізнесменів через Web-сайт Національного бюро звітності (National Accountability Bureau);
переглядати доступні робочі вакансії;
ознайомлюватись зі звітами щодо дорожніх і транспортних пригод;
реєструвати об’єкти, що підлягають обліку, наприклад засоби автотранспорту;
робити запити на одержання або продовження терміну дії дозволів і ліцензій, виконувати відповідні платежі й одержувати необхідні документи;
перевіряти списки виданих ліцензій;
підписуватись до списків розсилки та одержувати електронною поштою рахунки, строк оплати яких настав або пройшов, з гіперпосиланнями до процедур їх оплати; попередження про тимчасову недоступність окремих послуг; анонси нових послуг на сайті; інші повідомлення згідно з вибраними користувачем настроюваннями.
У правоохоронних органах усього світу добре зарекомендувала себе практика прийому повідомлень від громадян через електронну пошту та оголошення розшуку через спеціалізовані Web-сайти, на яких розміщуються записи та фотороботи злочинців, описи невпізнаних трупів, осіб, які пропали безвісти, а також орієнтировки щодо злочинів, фотографії та описи предметів антикваріату, що розшукуються, тощо. Користувач може подивитись архів фотографій, заповнити форму заяви, якщо він упізнав злочинця, повідомити про злочин, який готується, одержати рекомендації щодо забезпечення безпеки («56 способів захистити дитину від злочину», «Be e-wise» — «Будь е-досвідченим» та ін.). Існують і міжнародні проекти такого роду (див., наприклад, сайт Інтерполу http://www.interpol.int/ або сайт з розшуку педофілів http://www.pedowatch.org/).
Адміністрування будь-якого Web-сайту дає змогу державним службовцям аналізувати звернення громадян і дії, що вони їх виконують, відвідуючи сайт.
Фахівці прогнозують, що незабаром цей список продовжить дистанційне навчання з предметів загальноосвітнього курсу, реєстрація шлюбів, голосування. Останнє може змінити саму природу державної влади. Наприклад, можна уявити прийняття важливих законів шляхом загального таємного волевиявлення в режимі реального часу на урядовому сайті або автоматичне подання законопроекту на розгляд законотворців (включення розгляду певної проблеми до порядку денного) після того, як за це проголосувала певна кількість виборців. Поява таких процедур може призвести до переростання концепції електронного уряду (е-уряду) в концепцію електронної демократії
(е-демократії).
Е-уряд — реальність чи метафора?
Донедавна словосполучення «електронний уряд» сприймалось як метафора, що позначає інформаційну взаємодію органів державної влади і суспільства з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Однак, розвиток технологій у галузі штучного інтелекту дає підстави думати, що фантастичні романи не такі вже й нереальні. Так, у 2000 році в США з’явився перший у світі віртуальний кандидат у президенти країни — 55-річна випускниця Оксфорда Джекі Страйк (http://www.jakie-strike.com/). У деякому сенсі це ідеальний кандидат — завжди здоровий і доступний для виборців, непідкупний і з бездоганною репутацією. Той факт, що Джекі Страйк є колективним твором програмістів, публіцистів і відвідувачів сайту, підтверджує не тільки те, що реальним кандидатам можна не побоюватись суперництва, а й можливість зміни форм державного управління в майбутньому.
А поки можна говорити про такі переваги від упровадження систем ЕК у роботу державних органів:
зменшення витрат на операції і підвищення ефективності їх проведення та обліку;
більша відкритість і прозорість органів державної влади;
своєчасний та зручний доступ громадян до послуг державних установ і необхідної інформації;
розширення і підвищення ефективності внутрішніх та зовнішніх комунікацій;
прискорення та поліпшення реагування на запити громадян;
виключення необхідності для громадян проходити кілька адміністративних рівнів під час розв’язання своїх питань;
зменшення штатів і спрямування їх до більш творчих задач;
перехід до модернізованого безпаперового документообігу;
своєчасне одержання платежів від населення.
Такі можливості особливо корисні для осіб, яким важко з тих чи інших причин звернутись до державних установ у приймальний час (зокрема, таких, що працюють) і громадян, які тимчасово виїхали з місця постійного проживання.
Найбільш суттєвою хибою подібних проектів (і реалізованих, і тих, що тільки розробляються) є те, що їх втілення у життя збільшить уже існуючий інформаційний розрив у суспільстві — вони торкаються лише тих громадян, які мають доступ до комп’ютера, підімкненого до Інтернет. Тому системи ЕК мають упроваджуватись із забезпеченням рівних можливостей з доступу до інформаційних ресурсів, що передбачає ліквідацію комп’ютерної неграмотності, роз’яснювальну роботу, надання пільгового доступу до Мережі. Останнє можна забезпечити організацією муніципальних Інтернет-центрів, які надаватимуть безкоштовний доступ до регламентованих ресурсів. Подібні центри можуть створюватись на базі шкіл або публічних бібліотек. Безумовно, подібні заходи повинні бути складовими продуманої державної політики, в якій передбачатимуться підходи до розв’язання фінансових, соціальних, юридичних та інших питань.
Цілий ряд проблем виникає і при організації державного Web-порталу на основі ASP (Application Service Providing) — перспективної технології спільного використання багатьма користувачами програмного забезпечення, встановленого на віддаленому Web-сервері. Сутність ASP полягає у розробці програмної заготовки (програмного додатка, який користується попитом) і здавання її в оренду. На основі цієї заготовки орендатор легко може створити власний проект. Будь-яке ASP-рішення складається з франт-офісу — частини, яку бачать і з якою працюють відвідувачі, та бек-офісу — системи адміністрування, доступної тільки користувачеві ASP-рішення (орендатору).
На ринок ASP-рішень виходять як спеціалізовані компанії, так і диверсифіковані корпорації. Вони мають пропозиції і для державних установ. Основною перевагою ASP-рішень є їхня низька вартість — плата за користування ASP-рішенням і за послуги підімкнення до Інтернет замінює інвестиції в технічне забезпечення, а також витрати на розробку, адміністрування, підтримку і модернізацію програмного забезпечення. Водночас при виборі ASP-провайдера особливої уваги потребують юридичні документи, які регулюватимуть відносини між розробником і орендатором, зокрема функціональні можливості ASP-рішення та супутніх послуг, його характеристики, відповідальність сторін, ситуації, які можуть виникнути у процесі користування ASP-рішенням. Так, серйозні ASP-розробники, коли йдеться про разовий платіж за користування ASP-рішенням, передають право власності на нього з можливістю перенесення на інший сервер. У разі надання посередницьких послуг при комунікаціях між урядом і громадянами виникають також політичні та етичні питання — забезпечення секретності інформації, що передається, регулювання доступу провайдерів до приватної інформації громадян, залежність держави від приватних компаній, деякі з яких цілком можуть перейти у власність іноземних інвесторів.
Насправді цифрові «монети» потрібного номіналу формуються за допомогою спеціального програмного забезпечення — електронного гаманця — самим платником, вони захищаються його закритим ключем і відкритим ключем банку, а далі передаються до банку. Після виконання необхідних перевірок і зменшення залишку на рахунку клієнта банк завіряє «монету» і надсилає її до електронного гаманця клієнта. Процес оплати здійснюється автоматично після того, як покупець вибрав потрібний товар і дав згоду на його оплату. 4.5. Віртуальне підприємство і віртуальний офіс
Сьогодні Інтернет не тільки надає будь-якому індивіду можливість обмінюватись інформацією з будь-якою людиною у будь-якому куточку світу, що робить неістотною відстань (а на цьому, зокрема і базується електронна комерція). Новітні інформаційні технології дають змогу розширити бізнес-процеси за межі компаній і з’єднати їх через Мережу.
Необхідність співпраці економічних суб’єктів диктується сучасними реаліями:
нові продукти стають дедалі складнішими і містять все більше високотехнологічних компонентів, тому компанії не можуть розробляти їх поодинці;
у процесі спільного виробництва нових продуктів компанія може дістати доступ до новітніх технологій і знань;
нові ринки можуть досліджуватись колективно;
співпраця зменшує ризик кожного окремого учасника.
У відповідь на вимогу часу поряд із традиційними формами міжорганізаційного співробітництва (спільні підприємства, стратегічні об’єднання тощо) з’являються нові, зокрема — віртуальні підприємства.
Віртуальність — різні виміри
Слово «віртуальний» вживається часто і з різними значеннями. Віртуальним називають об’єкт, який не існує в реальному фізичному просторі, але виявляє себе як справжній. В ідеалі, віртуальну реальність (образи і звуки), що породжується комп’ютером,
не можливо відрізнити від дійсності, оскільки відповідні технології впливають безпосередньо на наші відчуття. Користувач взаємодіє зі штучним світом за допомогою різних сенсорів, таких як шолом і рукавички. Створення віртуальних світів може стати юридичною проблемою — наприклад, чи можна вважати злочином
(і карати як злочин) вбивство, скоєне у віртуальності, і чи можна засуджувати людину, що скоїла реальний злочин, якщо вона була впевнена, що перебуває у віртуальному середовищі?
Водночас прикметник «віртуальний» може і не пов’язуватись з іншою реальністю, а означати певне штучне утворення. «Віртуальний світ» — це явища і процеси, що моделюються на екрані комп’ютера, — будинки і комунікаційні лінії, наукові й освітянські проекти тощо. Віртуальність економіки означає проведення економічних операцій в електронному просторі. «Віртуальне співтовариство» — об’єднання в Інтернет користувачів зі спільними інтересами. Аналогічно віртуальність підприємства слід сприймати як метафору — підприємство, яке не має базових структур у фізичному просторі, не може існувати. Тут віртуальність передбачає взаємодію реальних фахівців та організаційних структур за допомогою новітніх інформаційних і комунікаційних технологій.
Віртуальне підприємство являє собою сукупність незалежних економічних суб’єктів, що об’єднуються для досягнення певної мети (виконання певного завдання), і має такі характеристики:
тимчасовість;
гнучкість, можливість швидкого утворення, переструктурування і розформування у потрібний час;
невелика інфраструктура або її відсутність;
сильна залежність від телекомунікацій — організація групової взаємодії фахівців у середовищі комп’ютерних мереж і програмного забезпечення колективної роботи різних класів;
розподіленість центрів відповідальності, прийняття рішень на всіх рівнях управління;
здатність реагувати в режимі реального часу на зміни в середовищі, умовах конкуренції або в потребах споживачів.
Варто зазначити, що віртуалізації підлягають не лише комерційні підприємства, а й державні організації та установи.
Законодавчі та політичні питання, економічний розвиток, охорона здоров’я, соціальний захист громадян, забезпечення законності і правопорядку, розбудова ринкової інфраструктури — усі ці та багато інших проблем потребують взаємодії різних гілок влади, міністерств і окремих органів державного управління. Вони узгоджують між собою окремі заходи, спільно приймають рішення, разом реалізують проекти і програми, обмінюються досвідом. Водночас можна спостерігати потоки управляючої інформації від центральних органів влади до місцевих і передавання звітів та даних спостережень у зворотному напрямку.
У цілому можна констатувати, що концентрація на обробці
різного роду інформації у процесі державного управління створює передумови для впровадження нових технологій. У свою чергу, автоматизація бізнес-процесів та інтеграція даних і спільне їх використання набувають все більшого значення для адміністрування, прийняття рішень і надання послуг і стають критичними для організації зв’язків між урядовими та іншими організаціями з одного боку, між державою та громадянами — з іншого. Глобалізація зумовлює справедливість вищесказаного і для міждержавного рівня хоча б у сфері боротьби зі злочинністю і тероризмом.
Із цього погляду створення «віртуального уряду» («електронного уряду», «е-уряду», системи G2G) є адекватним технологічним рішенням, яке доповнює інші види участі держави в електронній комерції.
Очевидно, що створення віртуального підприємства розпочинається з автоматизації бізнес-процесів окремої структури або кількох рівнів управління. При цьому наголос робиться на інтеграції даних з різних баз. Інтегровані дані стають доступними не тільки для співробітників, а й для зовнішніх користувачів, які одержують доступ до них через Web. Відповідні додатки надають доступ до інформації згідно зі встановленими бізнес-правилами і подають її у вигляді, прийнятному для користувачів. Бізнес-правила і визначають тип взаємодії. Так, центри електронної торгівлі для державних установ, які дають змогу постачальникам і покупцям збиратись в он-лайновому режимі і купувати/продавати необхідні товари, можна вважати і прикладом системи B2G, і прикладом створення простих віртуальних підприємств.
Головними перевагами віртуальних підприємств як форми міжорганізаційного співробітництва є їх динамічність, незалежність від галузевих або відомчих бар’єрів, поєднання географічно віддалених суб’єктів. Завдяки своїй здатності створювати та експлуатувати більш новаторські та цілеспрямовані служби за менших капіталовкладень, в більш стислі строки і зі значно мен-
шим фінансовим ризиком, вони мають величезні перспективи поширення. Одним із наслідків цього процесу стане нестабільність економічних суб’єктів — передбачаються часті випадки створення і ліквідації підприємств зі швидким переміщенням працівників з одного підприємства на інше. Затребуваність і підприємств, і окремих працівників на ринку буде прямо пов’язана зі здатністю ефективно надавати і просувати спеціалізовані послуги з постійним їх удосконаленням. Очевидною стає неминучість зміни психології і діяльності персоналу. Уже сьогодні ця тенденція чітко виявляється під час створення віртуальних офісів.
Віртуалізація офісу, тобто залучення «віддалених» співробітників, які взаємодіють через Інтернет, є наступним кроком після створення інтранет із внутрішньофірмовими чатами, дошками оголошень, внутрішніми дискусійними форумами тощо. На спеціальному сервері, який надає послугу «віртуальний офіс», створюється модель фірми — розміщуються певні ресурси і встановлюються правила доступу до них співробітників і, можливо, сторонніх осіб (клієнтів, замовників, постачальників і т. ін.). Таким чином простір офісу поділяється на «кімнати», в яких співробітники спілкуються, обговорюють проблеми, консультуються один з одним, користуються службовою інформацією з бази даних. У всіх «кімнатах» створюються спеціальні форми, які полегшують процес діловодства — заповнюючи їх, співробітники можуть надавати стислий опис документа, вказувати строки виконання, визначати область його дії і статус. Для кожної «кімнати» призначається менеджер, який має координувати роботу інших і контролювати документообіг в цілому.
Для створення віртуального офісу існують серйозні передумови:
економічна вигода — віртуалізація передбачає зменшення деяких накладних витрат — на орендну плату за приміщення, оргтехніку, відрядні, міжміські переговори тощо;
підвищення ефективності роботи — співробітники не витрачають час на переїзди, скорочуються невиробничі витрати часу, прискорюється вирішення проблем (консультації, наради, переговори відбуваються в он-лайновому режимі).
У свою чергу, працівники можуть раціонально планувати свій час і працювати за сумісництвом, не виходячи з дому, при кращих можливостях працевлаштування (географічна віддаленість роботодавця вже не має значення).
Така модель організації праці у першу чергу приваблива для компаній і фахівців, професійна діяльність яких пов’язана з комп’ютерами і телекомунікаціями: програмістів і Web-дизайнерів, рекламних контор і дизайн-бюро, маркетингових агентств і мережних мас-медіа.
Водночас масове поширення такої практики гальмується певними проблемами. По-перше, далеко не всі потенційні вітчизняні «віддалені» працівники забезпечені комп’ютерною технікою, а недосконалість і дорожнеча зв’язку ставить під сумнів економічну ефективність подібних проектів. По-друге, перехід до віртуального офісу вимагає зміни всієї політики фірми — дистанційна форма трудового процесу вимагає або повної довіри до співробітників (якщо вони зарекомендували себе як висококваліфіковані і дисципліновані фахівці), або жорстко регламентованої системи управління. По-третє, віртуалізація вимагає продуманої системи комунікацій — керівник має чітко і повно формулювати завдання, перевіряти його виконання своїми підлеглими, вказувати на помилки і недоробки в «письмовій» формі. Вчетверте, віддалена взаємодія висуває виключні вимоги до розвитку колективної мотивації, самоконтролю, ініціативності, відповідальності, спроможності самостійно виробляти і приймати рішення. По-п’яте, відсутність безпосередніх контактів, спілкування, обміну інформацією (навіть якщо вона не стосується безпосередньо службових обов’язків) негативно вливає на мотивацію людини, її ставлення до роботи, а можливо, і на якість результатів.
Очевидно, кожен підприємець і працівник має сам вибирати варіант своєї зайнятості — або вдома, або в офісі, або проміжний варіант, наприклад 30—40 % часу на роботу вдома, а решта часу — в офісі.
Контрольні запитання і завдання
Назвіть класи систем автоматизації роботи з документами залежно від задач та технологій, що застосовуються.
Порівняйте концепції організації автоматизованих систем контролю виконання документів та електронних архівів.
Назвіть завдання, що їх автоматизують системи керування електронними документами.
Чим відрізняються системи groupware від workflow-систем?
Що таке модель ділового процесу і як вона використовується у workflow-системах?
Як розвиток електронної комерції впливає на економіку, управління, повсякденне життя пересічного громадянина?
Назвіть учасників електронної комерції і визначте роль кожного з них.
Як у системах електронної комерції використовуються методи криптографії?
Визначте напрямки участі держави в електронній комерції.
Визначте підходи до організації роботи юристів у режимі віртуального офісу.
Визначте проблеми і перспективи розвитку електронної комерції в Україні.
Література
Береза А. М. та ін. Електронна комерція: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 236 с.
Діденко А. Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1998. — 256 с.
Ефимова О. Средства workflow в рамках общей концепции управления предприятия. — www.cbit.kiev.ua/Docs/wf_line.html.
Козье Д. Электронная коммерция: Пер. с англ. — М.: Русская редакция, 1999. — 272 с.
Матеріали сайтів http://www.aspbusiness.ru/, http://www.emoney.ru/, http://www.enterworks.com/.
Рогач І. Ф., Сендзюк М. А., Антонюк В. А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 239 с. ПРАВОВІ
ІНФОРМАЦІЙНО-ПОШУКОВІ
СИСТЕМИ
