2.3.1. Ретроспектива та концепція побудови

Інтернет (Internet) стала явищем світового масштабу, яке має безліч визначень та епітетів — «мережа мереж», «Всесвітня павутина», «глобальна комп’ютерна мережа», «найбільша у світі мережа» або просто «Мережа».

Можна назвати дві причини, які зумовлюють існування Інтернет та об’єднання мереж загалом — одна мережа не може обслужити всіх користувачів, а користувачі потребують універсальної взаємодії. У 1960-х роках уряд США прийшов

до розуміння величезної ролі комп’ютерів в освіті, дослідженнях і розробках у військовій галузі, а тому почав фінансування проекту створення експериментальної комп’ютерної мережі через Агентство перспективних досліджень (US Advanced Research Project Agency, ARPA) . Відповідно, створену мережу, яка наприкінці 1969 року об’єднувала чотири комп’ютери, було названо ARPAnet (Advanced Research Projects Agency Network).

ARPAnet об’єднувала локальні мережі американських університетів, наукових лабораторій і військових баз . У 1983 році ARPAnet було поділено на дві частини: MILnet — військову мережу, яка залишилась у віданні Міністерства оборони, та ARPAnet, яку віддали для громадянських досліджень (вона припинила своє існування 1990 року).

Однією з головних цілей досліджень, що проводились в ARPAnet, було створення мережі, яка може зберігати роботоздат­ність у разі порушення зв’язку між її окремими частинами (зокрема, у разі ядерного нападу).

Інтернет-хребет — backbone

Як і система автошляхів, Інтернет не є однорідною — у ній є свої магістралі та путівці. Магістраль Інтернет — backbone (хребет, опорна мережа) — високошвидкісна мережа, що об’єднує кілька потужних комп’ютерів. Першою backbone була NSFnet, створена у 1980-ті роки з ініціативи Національного наукового фонду (National Science Foundation, NSF, http://www.nsf.gov). NSFnet об’єднувала п’ять суперкомп’ютерних центрів, з’єднаних спеціальними телефонними лініями. В основу NSFnet було покладено IP-технологію ARPAnet (див. п. 2.3.2) і регіональний принцип побудови — зацікавлені заклади з’єднувались між собою, а одержана таким чином мережа в одній із своїх точок — із суперкомп’ютером. Зауважимо, що саме такий підхід зробив Інтернет доступною всім бажаючим.

Це стало однією з головних характеристик Інтернет як наступниці ARPAnet — відсутність центрального вузла, який керує роботою мережі, унеможливлює її катастрофу. Інтернет справді є мережею мереж, які працюють за різними протоколами, пов’язують різні типи комп’ютерів, фізично передають дані по всіх доступних типах ліній. Кожна така мережа функціонує автономно і фінансується з окремих джерел. Не існує організації «Інтернет Inc.», яка збирає плату з усіх мереж або користувачів. Представники мереж збираються разом і вирішують, як їхні мережі будуть зв’язуватись і як підтримувати такі взаємозв’язки. Користувачі платять за доступ провайдерові послуг Інтернет (ISP, Internet Service Provider) — організації, яка надає доступ до Інтернет і може платити за свій доступ мережному власнику державного масштабу.

Нині кількість комп’ютерів і мереж у складі Інтернет точно невідома. Мережа перебуває у стані постійної перебудови і розвитку. Існують і різноманітні перспективні проекти. Триває розробка 2-го покоління Інтернет — «Інтернет-2» — проекту, започаткованого в 1996 році університетами США. Інтернет-2 буде повністю закритою мережею, яку реалізовуватимуть спеціальні консорціуми на основі високошвидкісної базової мережі Національного наукового фонду vBNS (Very high-speed Backbone Network Service). Головним призначенням Інтернет-2 є тестування нових технологій, які згодом переноситимуться на Інтернет.

У США Інтернет-2 розглядається як складова глобального державного проекту NGI (Next Generation Internet, Інтернет наступного покоління, http://www.ngi.gov/), для реалізації якого створено спеціальний Центр — глобальну безприбуткову промислову організацію, яка супроводжує, структурує та аналізує широкий діапазон Інтернет-додатків, забезпечує технічну, ринкову, промислову, освітню й користувацьку підтримку для широкої та ефективної взаємодії з урядовими колами на базі Інтернет, вживає заходів з прискорення її розвитку.

Інтернет — міжнародна взаємодія

і розробка політики розвитку

Найвища влада в Інтернет належить ISOC (Internet SOCiety, Всесвітнє співтовариство Інтернет, http://www.isoc.org/) — міжнародній організаціїз добровільним членством, метою якої є сприяння глобальному обміну інформацією через Інтернет та розвитку всебічного

використання Мережі — від комерції та освіти до соціальних питань.

ISOC призначає раду старійшин, яка відповідає за технічну політику, підтримку та управління Інтернет, — IAB (InternetArchitectureBoard, Рада з архітектури Інтернет, http://www.iab.org/). Вирішення поточних експлуатаційних і технічних проблем покладається на іншу добровільну організацію — IETF (InternetEngineeringTaskForce, Цільова група з інжинірингу в Інтернет, http://www.ietf.org/), а зокрема — на її робочі групи. Останні мають різні функції: випуск документації, вироблення стратегії дій при виникненні проблем, стратегічні дослідження, розробка нових і доопрацювання вже існуючих стандартів і протоколів.

Також ISOC проводить міжнародні конференції INET (International NETworking conference) та інші форуми, навчальні курси, статистичні і маркетингові дослідження, здійснює публікації і торговельні операції, бере участь в ініціативах соціального, економічного, політичного, етичного і правового характеру.

Інтернет-етикет — netiquette

За відсутності регламентації та багатьох формальних правил, якими люди користуються в особистому спілкуванні, особливого значення в Інтернет набула етика — було вироблено правила хорошого тону, дотримання яких є обов’язком кожного цивілізованого користувача. З-поміж них можна виокремити такі:

не думайте, що коли Ви можете щось зробити, то Ви маєте це робити;

поважайте право інших користувачів на конфіденційність;

розсилаючи електронне повідомлення, спитайте себе, чи бажаєте Ви, щоб його прочитав користувач-новачок, ваші батьки, діти, Ви самі 10 років потому;

несіть відповідальність за свої слова та дії, тоді інші почуватимуться зобов’язаними нести таку саму відповідальність;

пам’ятайте, що в Інтернет працюють люди різних соціальних прошарків і різних поглядів; не вважайте, що інші користувачі мають ті самі права і ті самі обов’язки, що й Ви;

не перевантажуйте ресурсів Інтернет; перш ніж звертатись до її можливостей, зробіть все можливе на локальному комп’ютері.

Узагальнено можна назвати два постулати, які визначають усі правила: по-перше, вияви індивідуальності поважаються і заохочуються, а по-друге, Мережа — річ гарна, яку слід захищати.

В Європі ініціатива належить двом впливовим організаціям. Перша з них — TERENA (Trans-European Research and Education Networking Association, Транс’європейська мережна асоціація в галузі досліджень та освіти, http://www.terena.org) була заснована 1994 року злиттям RARE (Reseaux Associees pour la Recherche Europeene, Європейське об’єднання дослідників) та EARN (European Academic and Research Network, Європейська академічна та дослідницька мережа). Місією TERENA є сприяння та участь у розробці високотехнологічної комп’ю-

терної мережної інфраструктури. Другою організацією є найбільша у світі асоціація Інтернет-провайдерів — EuroISPA (http://www.euroispa.org).

Перспективи Інтернет — IPN

У 1997 році Вінтон Серф (один із творців протоколу TCP/IP, «батько» Інтернет) висунув ідею міжпланетарного розширення Інтер-

нет. Сьогодні IPN (InterPlaNetary Internet) — це проект, який фінансується NASA і реалізується спільними зусиллями урядових організацій та промислових груп. Метою проекту є підтримка космічних систем зв’язку, проектування роботів, створення в Сонячній системі аванпостів як із присутністю, так і з відсутністю людини. IPN стане «мережею об’єднань Інтернет» — звичайні глобальні мережі підмикатимуться до мережі верхнього рівня. Передавання даних здійснюва­тиметься за допомогою нового транспортного протоколу, зорієнтованого на великі відстані. Таким чином стане можливим передавання даних між Землею і, приміром, Марсом.