Тема 1. Виконавче провадження в україні

1.1. Поняття і значення інституту примусового виконання рішень

За класичним визначенням, держава – це особлива організація публічної, політичної влади пануючого класу (соціальної групи, блоку класових сил, народу), що володіє спеціальним апаратом управління і примусу. Саме наявність можливості примусу в інтересах суспільства робить державу виправданим досягненням справжньої демократії.

Інститут примусового виконання судових та інших рішень існує стільки, скільки існує інститут держави та державності. Однак лише у новітні історичні часи юридична практика реалізується шляхом формування в Україні спеціалізованої структури, яка здійснює виключно виконавче провадження.

При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів, як юридична, так і фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, звертаючись до суду, розраховує на те, що держава захистить її від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права і законні інтереси.

Так згідно із статею 8 основного закону України «… звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується». Стаття 13 Основного Закону послідовно закріплює цю гарантію, стверджуючи що «… Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом».

Захист прав, свобод та інтересів не завершується прийняттям рішення. Після цього юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення. При цьому, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії і владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також імідж держави в цілому.

Тому кожна влада, яка опікується авторитетом держави і цінує довіру власних громадян і народу країни, мусить дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних та інших рішень, які визначені законодавством.

Виконавче провадження – це сукупність дій і правовідносин, що виникають між учасниками процедури примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Історія української державності свідчить про те, що у різні часи виконанню судових та інших рішень надавалось велике значення і воно здійснювалось по-різному залежно від багатьох історичних, культурних та соціологічних факторів.

1.2. Поняття і правова основа виконавчого провадження

На державну виконавчу службу Міністерства юстиції України покладається примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Останнє здійснюється за допомогою такого правового інструменту, як виконавче провадження.

Виконавче провадження, як зазначено у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», який прийнято 21.04.1999 р. (далі Закон) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню (далі – рішення).

Порядок і умови ініціювання, здійснення і оскарження виконавчого провадження встановлюються і регулюються Законом та іншими нормативними актами, що стосуються цієї галузі виконавчої влади. Відповідно до Закону, примусове виконання рішень здійснюють виключно державні виконавці.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені Законом для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної служби.

Принципова значущість виконавчих груп проявляється при здійсненні виконавчого провадження державними виконавцями республіканського та регіонального рівнів, коли для оперативного здійснення виконавчих дій щодо майна боржника у виконавчому провадженні мають також брати участь державні виконавці територіального рівня.

Про важливість цього питання свідчить той факт, що Наказом Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 р. № 37/5 затверджено новий Порядок утворення та функціонування виконавчих груп при органах державної виконавчої служби.

Виконавчі групи наділяються досить високими повноваженнями відповідно до їх статусу. Повноваження виконавчої групи, утвореної за рішенням керівника центрального органу ДВС або керівника відділу примусового виконання рішень, розповсюджуються на територію, на яку поширюється юрисдикція України.

Відповідно, повноваження виконавчої групи, утвореної за рішенням керівника регіонального органу ДВС або керівника відділу примусового виконання рішень, розповсюджуються на територію Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Повноваження виконавчої групи, створеної за рішенням керівника територіального органу ДВС, розповсюджуються на територію відповідного району, міста (міст обласного значення), району в місті.

Державні виконавці виконавчої групи, створеної за рішенням керівника регіонального органу ДВС, керівника відділу примусового виконання рішень або керівника територіального органу ДВС, мають право проводити виконавчі дії і на території інших адміністративно-територіальних одиниць у порядку, визначеному ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідні територіальні та регіональні органи ДВС сприяють роботі виконавчої групи, яка вчиняє виконавчі дії на їх території. Сприяння у роботі виконавчої групи може виражатися шляхом надання необхідних відомостей, надання змоги користуватися оргтехнікою, надання службового транспорту та ін.

Процесуальні документи видаються державними виконавцями, що входять до виконавчої групи, за погодженням або на виконання розпоряджень та доручень керівника виконавчої групи. Відповідні документи, у разі необхідності, затверджуються печатками органів ДВС, державні виконавці яких входять до складу виконавчої групи.

Податкові органи, установи банків, кредитно-фінансові установи, інші органи, установи, організації та посадові особи здійснюють виконавчі дії лише у випадках, передбачених законом, у тому числі на вимогу чи за дорученням державного виконавця. На сьогодні законом передбачено лише одну процедуру примусового виконання рішень, що провадиться не органами ДВС. Це виконання рішень про стягнення коштів із рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ. Виконання рішень здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, не зважаючи на те, що державна виконавча служба – це фактично єдиний орган державної виконавчої влади, який має право примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), чинне законодавство України все ще передбачає можливість виконання судових рішень іншими органами. Але останнє здійснюється не в процедурі примусового виконання рішень у виконавчому провадженні, а з урахуванням статусу та компетенції нижчевказаних органів.

Зокрема, органи опіки та піклування сприяють ДВС при виконанні рішень судів про визнання недієздатним або обмежено дієздатним.

Органи реєстрації актів цивільного стану (які входять до складу міністерства юстиції) сприяють ДВС при виконанні рішень судів, що потребують реєстрації у цих органах.

Органи внутрішніх справ сприяють ДВС при виконанні рішень судів про оголошення розшуку фізичної особи та ін.

Головну роль у остаточному визначенні правового статусу органів юстиції має відігравати закон, зокрема, Закон України «Про органи юстиції». Проектом цього Закону України розширюється компетенція Міністерства юстиції України, як єдиного джерела правової експертизи законів, визначаються правові та організаційні засади діяльності органів юстиції, їх система, завдання, компетенція, повноваження і функції, порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення, а також правовий статус та особливості державної служби в органах юстиції.

Крім того, з метою забезпечення виконання завдань, покладених на органи юстиції, в їх системі планується створити судову міліцію, з покладенням на останню обов’язку забезпечення безпеки встановленого законом порядку діяльності судів та державної виконавчої служби.

У передбачених законом випадках на державну виконавчу службу покладається виконання рішень іноземних судів і арбітражів, а також рішень Європейського Суду з прав людини. Особливості виконання рішень Європейського суду з прав людини мають бути передбачені Законом України «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини», однак проект цього закону все ще перебуває на доопрацюванні в комітетах Верховної Ради України.

Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами, Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів».

При виконанні рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, чи майно яким володіють спільно з іншими особами, застосовуються загальні положення Закону України «Про виконавче провадження».