9.2. Виконання рішення про поновлення на роботі

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Державний виконавець на підставі заяви стягувача та виконавчого документа відкриває виконавче провадження та надсилає адміністрації підприємства, установи або організації (боржника) пропозицію про негайне виконання рішення.

Виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов’язків на підставі відповідного акта органу (наказу або розпорядження керівника підприємства-боржника), що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, державний виконавець застосовує до них штрафні санкції та інші заходи, передбачені Законом, у тому числі ставить питання про порушення кримінальної справи за ст. 382 КК України (невиконання посадовою особою рішення суду) та ст. 172 КК України (грубе порушення законодавства про працю) перед органами, що вправі приймати рішення відповідно до ст. 97 КПК України про порушення кримінальної справи (у даному випадку це суд або органи прокуратури).

У разі, якщо на момент примусового виконання рішення про поновлення на роботі юридичну особу-боржника ліквідовано, державний виконавець або стягувач вправі звернутися до суду за заміною порядку виконання рішення, тобто суд може визнати працівника звільненим за ст. 40 п. 1 КЗпП України – у зв’язку з ліквідацією підприємства.

9.3. Виконання рішення про відібрання дитини

Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов’язковою участю особи, якій дитина передається на виховання (стягувача), та із залученням представників органів опіки і піклування. Сторонами виконавчого провадження при виконанні рішень цієї категорії можуть бути батьки дитини, родичі дитини, треті особи та навіть організації.

Участь органів опіки та піклування при виконанні рішення про відібрання дитини є не менш важливою, ніж процесуальна діяльність органів ДВС, оскільки на вищезазначені органи покладено обов’язок захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх дітей.

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо розв’язання питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.

У разі, якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом.

Крім того, державний виконавець, у разі відсутності дитини, зобов’я­заний поставити перед судом питання про оголошення розшуку цієї дитини.

Статтею 160 Сімейного кодексу України визначено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Тому якщо рішення суду про відібрання дитини було постановлено до того моменту, як дитині виповнилося 10 років, а виконавче провадження з відібрання дитини здійснюється після досягнення дитиною 10 років, державний виконавець має право звернутися до суду з клопотанням про визначення способу та порядку виконання рішення (у випадку, якщо дитина категорично відмовляється проживати зі стягувачем).