11.3. Процедура розгляду господарським судом скарги на дії державного виконавця

Скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів із дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.

Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.

Ухвалу може бути оскаржено у встановленому ГПК України порядку – апеляції, касації та повторної касації.

Відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі. У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу в розмірі від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. Законом України «Про виконавче провадження» також передбачено накладення штрафу за невиконання рішення зобов’язального характеру і на боржника – юридичну особу (від 20 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), однак ця норма права не може знайти свого застосування на практиці, оскільки адміністративна відповідальність юридичної особи суперечитиме загальному принципу персональності юридичної відповідальності та не відповідатиме ст. 61 Конституції України.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону (ст. 382 КК України).

11.4. Відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця

За порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місцезнаходження, якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби накладається штраф від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому законом.

У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

За вчинення злочинних діянь у процедурі примусового виконання рішень судів посадова особа несе відповідальність за такими складами злочинів:

1) опір представникові влади (у тому числі державному виконавцеві) під час виконання ним службових обов’язків – ст. 342 КК України;

2) самоправство – самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією – ст. 356 КК України;

3) умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або вчинення перешкод щодо їх виконання – ст. 382 КК України;

4) приховування (у тому числі розтрата, переховування, відчуження) майна, що підлягає конфіскації, на яке накладено арешт чи яке описано – ст. 388 КК України.