6.3. Розшук у виконавчому провадженні

Конституцією України, зокрема статтею 33, усім, хто на законних підставах перебуває на території України гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Закон водночас не надає право державному виконавцю обмежувати право пересування боржників, які не виконали цивільно-правові зобов’язання, тому у виконавчому провадженні можливі випадки, коли державний виконавець, не зважаючи на всі заходи, спрямовані на виявлення майна боржника, встановлення місця знаходження боржника або дитини, яку слід передати (відібрати), не в змозі самостійно встановити місцезнаходження означених осіб та предметів.

Якщо попередні заходи не дали державному виконавцю бажаного результату, останній вправі оголосити розшук майна боржника або ініціювати перед судом питання про оголошення розшуку боржника або дитини. Підстави для оголошення розшуку поділяються на обов’язкові та факультативні.

За будь-якими категоріями виконавчих документів державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності (факультативна підстава) письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до Закону. У цьому випадку стягувач має право в судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних із проведенням розшуку.

Не звернення державного виконавця до суду із поданням про оголошення розшуку боржника або дитини у випадках, коли державний виконавець за законом зобов’язаний це зробити, а також постанова державного виконавця про відмову в розшуку майна боржника та постанова про стягнення витрат, пов’язаних із розшуком, можуть бути оскаржені до відповідного суду у 10-денний строк.

Водночас, процедура виконавчого провадження взагалі не передбачає можливості здійснення державним виконавцем розшуку стягувача, що створює певні ускладнення при здійсненні окремих виконавчих дій, наприклад, неможливість встановлення місця знаходження стягувача, через що неможливо ознайомити останнього з експертною оцінкою майна боржника, призводить до затягування на невизначений термін процедури реалізації арештованого майна.

За відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника, державний виконавець самостійно виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Розшук оголошується державний виконавцем або судом (за поданням державного виконавця) за певними правилами територіальності:

– за місцем виконання рішення;

– за останнім відомим місцем знаходження боржника;

– за місцезнаходженням майна боржника;

– за місцезнаходженням стягувача.

Широке тлумачення законом територіальності оголошення розшуку призводить до того, що подеколи на практиці є наявними випадки, коли державні виконавці, не встановивши місця знаходження боржника, пересилають виконавчі документи у інші відділи ДВС (частіше за місцем проживання стягувача), немовбито «… для оголошення розшуку …». Така позиція, яка в цілому не суперечить чинному законодавству, все ж таки не повинна застосовуватись державними виконавцями, оскільки подібний алгоритм виконавчих дій не передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а процедура виконавчого провадження істотно уповільнюється. Підставою для вчинення подібних дій є бажання несумлінного державного виконавця позбутися безперспективного виконавчого документу та перекласти його виконання на плечі іншого державного виконавця.

Розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника – юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює державна виконавча служба.

Наразі, органи державної виконавчої служби також можуть вживати певних заходів до розшуку автотранспортних засобів (які, до речі, є високоліквідним товаром досить істотної вартості). Цей вид майнового активу боржника є досить специфічним майном через його високу мобільність та можливість його передачі іншій особі за дорученням.

Після накладення арешту на автотранспорт та заборону його відчуження, державний виконавець, у разі, якщо сам боржник не переховується, має право письмово зобов’язати останнього надати відомості про місце знаходження автотранспорту. У випадку ігнорування вимоги державного виконавця, відносно посадової особи підприємства-боржника може бути порушено кримінальну справу за створення умисних перешкод виконанню судового рішення.

У разі, якщо боржник також відсутній, перевірку наявності автотранспорту можна провадити за місцем стоянки (яка позначається у облікових картках ДАІ або за свідченнями сусідів та родичів боржника), у гаражі, що належить боржнику тощо. Встановлення ж органами ДАІ та затримання автотранспорту можливе при проходженні чергового технічного огляду, потраплянні автотранспорту в дорожньо-транспортну пригоду, спробі зняття автотранспорту з обліку тощо.

Постанова державного виконавця про розшук майна боржника (транспортних засобів) обов’язкова до виконання, у тому числі й органами внутрішніх справ.

Витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком громадянина-боржника, транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов’язані з розшуком боржника – юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Оголошення розшуку боржника, його майна, надає державному виконавцю право зупинити виконавче провадження до закінчення існування цієї обставини.