4.7. Економічні методи стимулювання експортного виробництва

1)Пряме фінансування експорту. Здійснюється у вигляді доплат фірмам і компаніям дотацій із бюджету для знищення різниці між собівартістю продукції й експортними цінами для одержання прибутків. Більш усього (до 30% коштів) виділяє держава для проведення наукових, дослідницьких, конструкторських робіт з метою дослідження і введення нових товарів в експортному виробництві. Державне фінансування направлено на підтримку не тільки крупних компаній в країнах з ринковою економікою, але також середніх і малих фірм, здатних в короткі терміни модернізувати і перестроїти експортне виробництво в відповідності з вимогами світового ринку.

2) Побічне фінансування експортерів. Виконується через мережу приватних банків, яким держава видає спеціальні дотації на зменшення кредитних ставок експортерам. Побічним фінансуванням слід враховувати повернення експортерам мита, сплаченого при ввозі сировини, а також передачу експортерам урядових, в тому числі і військових, замовлень по стабільним і, як правило, високим цінам.

3) Зниження податків з експортерів. Найбільш розповсюджене пряме зниження податків з фірм, компаній у залежності від частки експорту в їхньому виробництві. Часто застосовується дозвіл фірмам-експортерам здійснювати відрахування в резервні фонди розвитку експортного виробництва з неоподаткованої податком частки прибутку.

4)Кредитування експортера. Кредитування може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнє кредитування здійснюється через державні банки наданням кредитів середньострокових (до 5 років) і довгострокових (до 20-30 років) на розвиток експортного виробництва в національній і вільно конвертованій валюті. При цьому надання кредитів здійснюється на сприятливих умовах по стабільним ставкам. Зовнішнє кредитування націлене на виділення кредитів імпортерам у формі фінансових і товарних кредитів постачальників експортної продукції. Держава виконує субсидіювання з бюджету як фірмових, так і банківських кредитів, які являються цільовими, і, отже, повинні бути використані для закупівлі товару у фірми або країни-кредитора.

5)Страхування експорту. Воно має два напрямку – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє страхування здійснюється державами, які допомагають за рахунок бюджетних коштів перекривати частину ризиків при крупному капіталовкладенні в експортне виробництво.

При зовнішньому страхуванні держава бере на себе частину політичних і комерційних ризиків по експорту. До політичних ризиків відносяться війни, урядові перевороти, різкі зміни політичної обстановки, страйки. До комерційних ризиків відносяться коливання валютних курсів, банкрутства, зміни у митній і податковій системах. Завдяки страхуванню експортер відшкодовує майже всі втрати від ризиків.

Страхування експортних операцій у країнах з ринковою економікою здійснюють державні організації, а також фірми і корпорації, що одержують дотації з бюджету. Страхові державні організації, як правило, забезпечують 80-90% суми угоди по ставкам значно більш низьким, ніж приватні страхові фірми. Вони складають в США 1-2% суми контракту, в Японії – 0,3%.