Історичні етапи розвитку штучного осіменіння Сканувати ст.

35-36

Метод штучного осіменіння тварин пройшов тривалий шлях розвитку, який умовно можна поділити на шість періодів.

 Перший період розвитку штучного осіменіння можна вважати від стародавніх часів до 1899 р.

Сюди належат перші спроби застосувати штучне осіменіння тварин ассірійцями ще за 800 років до нашої ери,які використовували для штучного осіменіння сперму жеребців, добуту з статевих органів спарованих кобил. Є також повідомлення про те, що араби успішно застосовували штучне осіменіння коней в ХІV ст. нашої ери.

Досить давно застосовується штучне запліднення ікри (тобто яйцеклітин) риб спермою самців, добутою за допомогою масажу. Ще в середині ХVІІІ ст. німецький рибовод С.Л.Якобі вивів мальків риб, випускаючи ікру і молочко в діжку з водою. У 1855р. російський учений В.П.Враський розробив більш досконалий “сухий” спосіб запліднення ікри, який полягає в тому, що випущену в суху посудину ікру обливають молочком самця, злегка розбавленим водою.

Перший науковий дослід штучного осіменіння ссавців було проведено в

1780 р. відомим італійським біологом Лаццаро Спалланцані. Вчений ввів у статеві органи собаки штучно добуту сперму самця, і через 62 дні після осіменіння, собака народила трьох цілком нормальних цуценят, за виглядом і забарвленням подібних як до матері, так і до батька. Цим дослідом було доведено можливість успішного осіменіння тварин.

У ХІХ ст. було проведено чимало дослідів з штучного осіменіння собак, кролів і коней. Однак у ті часи штучне осіменіння розглядали лише як суто ветеринарний метод, придатний тільки для боротьби з неплідністю самок.

 Другий період (1899 – 1927 рр.) тісно пов’язаний з ім’ям видатного російського професора Іллі Івановича Іванова, який у 1899 р. розпочав досліди з штучного осіменіння кобил.

Його дослідження привели до розбавлення практично застосовного способу штучного осіменіння коней. Деякі інструменти, запропоновані Івановим, наприклад гумовий катетер для введення сперми кобил, застосовуються досі. Він вперше використав штучно приготовлені розріджувачі для сперми, одним з перших встановив, що сперму слід зберігати поза організмом при низьких температурах, вперше дістав потомство від штучно осімінених корів і овець (у 1902 р.).

Д ослідами Іванова було доведено, що порцію сперми (еякулят), яку плідник виділяє під час однієї садки, можна поділити на кілька частин і використати для осімініння кількох самок. Ця проста, на перший погляд, думка виявилась надзвичайно плідною і визначила весь дальший розвиток штучного осіменіння. Тому проф. І.І.Іванова можна з повним правом назвати основоположником способу штучного осімініння тварин.

 Третій період (1928 – 1940 рр.).

Перед радянською зоотехнічною наукою постали нові завдання і відкрилися великі можливості для розвитку теорії і практики штучного осіменіння. Одним з таких завдань було знайдення шляхів якнайшвидшого відновлення тонкорунного вівчарства, яке цілком занепало після двох воєн – імперіалістичної і громадянської. Для вирішення цього завдання треба було схрестити кілька десятків мільйонів грубововнових овець з тонкорунними баранами. Зважаючи на те, що таких баранів у той час в нашій країні було дуже мало, наукові працівники – біологи, ветеринарні лікарі і зоотехніки – дістали в 1928 р. спеціальне завдання: розробити спосіб штучного осіменіння овець, щоб мати від наявних племінних баранів максимальну кількість потомків

Колектив молодих радянських учених під керівництвом І.І.Іванова з честю виконав поставлене завдання, завдяки штучному осіменінню тонкорунне вівчарство нашої країни було відновлено у небувало короткі строки і з мінімальними затратами на купівлю племінних баранів.

У той же період було заново розроблено або докорінно вдосконалено способи штучного осіменіння всіх основних видів сільськогосподарських тварин – великої рогатої худоби, овець, коней, свиней, кіз, а також кролів, собак і сільськогосподарської птиці.

 Четвертий період (1941 – 1954 рр.). В роки Великої Вітчизняної війни застосування штучного осіменіння в СРСР різко скоротилося. У 1945 р. в колгоспах було осіменено всього лише 3565 тис. овець і кіз, 213 тис. корів і 40 тис. кобил.

У післявоєнні роки разом з відновленням тваринництва поступово почало ширше застосовуватися штучне осіменіння. У 1951 р. кількість осіменених перевищала довоєнний рівень, а в 1952 р. в колгоспах було осіменено 19 400 тис. овець, 1198 тис. корів і 447 тис. кобил. Однак застарілі організаційні форми перешкоджали широкому впровадженню штучного осіменіння.

В одночас за кордоном інтерес до штучного осіменіння незвичайно зріс.

Така система організації штучного осіменіння стала можливою завдяки розробці надійних і зручних для практичного застосування способів зберігання сперми поза організмом. Радянськими і зарубіжними вченими було розроблено спосіб зберігання сперми при температурі 0º із попереднім розведенням середовища, що містить жовток курячого яйця. Трохи пізніше І.В.Смирновим, а потім і зарубіжними вченими (Парксом, Полджом, Соусом та ін.) було розроблено спосіб заморожування сперми, який дає можливість зберігати її протягом кількох років. Головною заслугою І.І.Іванова було наукове обґрунтування штучного осіменіння тварин як зоотехнічного методу, що дає змогу значно прискорити якісне поліпшення тваринницької галузі сільського господарства.

 П’ятий період (1955 – 1968 рр.) Характерною рисою цього періоду розвитку штучного осіменіння є перехід до нових організаційних форм. До 1955 р. кожний колгоспний або радгоспний пункт штучного осіменіння був окремою виробничою одиницею, не пов’язаною з іншими господарствами. Спермою плідників, що належали даному колгоспові або радгоспові, осіменяли, як правило, тільки маточне поголів’я однієї ферми або населеного пункту; перевезення сперми в інші господарства практикувалося дуже рідко. При такій організації дуже неповно використовувалась основна перевага штучного осіменіння – можливість мати велику кількість потомків від найцінніших плідників. Середнє навантаження на одного бугая – плідника становило всього 150 – 200 корів на рік, тобто лише трохи більше, ніж при природному спаровуванні.

Починаючи з 1955 р. спершу на Україні,

а потім і в інших республіках широко впроваджується нова форма організації штучного осіменіння. При дослідних господарствах науково – дослідних закладів, навчальних господарствах інститутів і технікумів, при племінних радгоспах, а також як самостійні заклади створено велику кількість державних станцій штучного осіменіння. Сперму висококласних бугаїв, баранів і жеребців, що є на цих станціях, транспортують на колгоспні і радгоспні пункти штучного осіменіння, які використовують в основному привізну сперму і лише в окремих випадках – сперму власних плідників.

 Шостий період з 1969 р. по наш час

характеризується початком широкого впровадження у виробництво методу тривалого зберігання сперми у рідкому азоті. Цей метод, який дає змогу зберігати чоловічі статеві клітини тварин протягом багатьох років, не тільки вносить значні зміни в технологічний процес на станціях і пунктах штучного осіменіння, але може стати основою для перебудови племінної справи. Сучасі досягнення з трансплантації та пересадки ембріонів, клонування, безстатеве розмноження та інше, все це сприятиме новим можливостям цього періоду.

Анатомія і фізіологія статевих органів самок. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ СТАТЕВІ ОРГАНИ САМОК

Статеві органи корови. Зовнішній статевий орган (вульва) складається з двох статевих губ, що утворюють статеву щілину. Верхній (дорсальний) кут статевої щілини — заокруглений, а нижній (вентральний) — загостре ний. Стійка вульви має м'яз — стискувач статевої щіли­ни. Зверху статева щілина відокремлюється від ануса промежиною.

Органи розхмноження

Переддвер'я (сечостатевий синус завдовжки 10— 14 см) є продовженням піхви. Воно розміщується під прямою кишкою в тазовій порожнині. Стінка складається з трьox оболонок: слизової, м'язової і адвентиції. В осно­ві слизової оболонки є великі і малі слизові залози. На межі сечостатевого переддвер'я і статевих губ на нижній його стінці розміщується отвір сечівника. При вході у пе­реддвер'я в нижньому кутку статевих губ розміщується клітор, який являє собою залишок чоловічого статевого члена і є органом, що сприймає подразнення під час спа­ровування.

Піхва — орган у вигляді трубки завдовжки 22—28 см. її стінка складається з трьох оболонок. Слизова, яка є внутрішньою оболонкою, вистелена багатошаровим плос­ким епітелієм. Вона це має залоз і зібрана в поздовжні складки. М'язова оболонка складається з внутрішнього (кільцевого) і зовнішнього (поздовжнього) шарів. Сероз­на оболонка покриває краніальну частину піхви, адвен­тиція — каудальну.

Матка — непарний орган, де з заплідненої яйцекліти­ни розвивається плід. Більша її частина розміщується в черевній, менша — в тазовій порожнині між прямою кишкою і над сечовим міхуром. Матка підвішена на широкій матковій зв'язці, яка складається з м'язових волокон і судин. В ній розрізняють тіло, шийку і роги.

Довжина тіла матки 2—6 см. Шийка порівняно дов­га (10—12 см), товстостінна, розміщується на межі між тілом матки і піхвою. Шийка має вузький шийковий ка­нал, всередині якого є численні поздовжні і поперечні складки. У бік піхви шийка матки виступає у вигляді «розетки» з радіальними складками. Слизова оболонка шийки вистелена призматичним епітелієм, який виділяє слиз, що заповнює її канал. Порожнина тіла поділяється на праву і ліву половини, що є продовженням порожнин обох рогів. Роги матки загострені і зігнуті подібно до баранячих рогів. Стінка складається з трьох оболонок: слизової, м'язової і серозної.

Слизова оболонка — ендометр і й вистелена призматичним миготливим епітелієм. У товщі слизової оболонки є велика кількість залоз, що виділяють секрет, який сприяє просуванню сперміїв і в перші дні живить зародок. У жуйних на слизовій оболон­ні рогів матки у чотири ряди розміщуються маткові ка­рункули, які беруть участь у створенні материнської плаценти. М'язова оболонка — м і о м є т р і й складається з двох пар гладенької м'язової тканини, між якими є су­динний шар. Серозна оболонка — периметрій вири­нає матку зовні і переходить у широку маткову зв'язку. Яйцепроводи (маткові, або фаллопієві, труби) — це тоненькі покручені трубочки завдовжки 25—30 см, розміщені в складці очеревини. Яйцепровід має два кін­ці: яєчниковий, розширений у вигляді лійки, і матковий, що відкривається в порожнину рога матки. Стінка яйцепроводу складається з трьох оболонок: слизової, м'язової і серозної, остання утворює брижу яйцепроводу. Слизо­ва оболонка вистелена миготливим епітелієм, який спри­яє просуванню яйцеклітини від лійки яйцепроводу в ріг матки.

Яєчники — парні жіночі статеві залози, в яких у статевозрілих тварин розвиваються і дозрівають жіночі ч) клітини — яйцеклітини. Яєчники округлої або овальної форми, гладенькі, щільної конструкції, за розміром 3— 5 см. Розміщені в черевній порожнині під 5—6-м попере­ковим хребцем на яєчниковій зв'язці між кінцем і осно­вою рогів матки. Вони мають паренхіматозну будову. Па­ренхімою є зовнішня — кіркова (фолікулярна) зона, де міститься значна кількість фолікулів. Внутрішня — моз­кова, або судинна, зона яєчника складається з пухкої сполучної тканини, пронизаної кровоносними, лімфатич­ними судинами і нервами.

Яєчники продукують гормони: естрогени, гестагени і андрогени. Естрогени, або стероїдні гормони (естрадіол, естрон, естріол), мають загальну і специфічну дію. За­гальна дія позначається на центральній нервовій і ендокринній системах, обміні речовин та інших процесах. Специфіка цих гормонів проявляється у збільшенні мат­ки, лопанні фолікулів і утворенні жовтого тіла. Гестаге­ни (прогестини) є гормонами жовтого тіла, що забезпечують вагітність, роди і лактацію. Найважливішим є про­гестерон, який утворюється лютеїновими клітинами жов­того тіла. Андрогени стимулюють овуляцію. Ендометрій, жовте тіло і плацента синтезують гормон релаксин. Він відіграє певну роль у підготовці самки до родів. Тісний взаємозв'язок існує між яєчниками, гіпофізом і гіпотала­мусом.

Статеві органи вівці і кози. Сечостатеве переддвер'я має вигляд короткої м'язової трубки, що тягнеться від статевої щілини до отвору сечівника. В нижньому кутку її, в ямці, розташовується клітор. Довжина піхви стано­вить 10—12 см. На слизовій оболонці багато поздовжніх складок.

Тіло матки завдовжки 2—4 см, шийка — 5 см, із зігнутим каналом. Піхвова частина шийки має вигляд двох потовщених губ з отвором. У слизовій оболонці каналу шийки матки є 6—8 поперечних виступів і складок.

Довжина рогів матки 12—15 см. На слизовій оболонці рогів матки є 88—110 карункулів з невеликими заглиб­леннями на поверхні в центрі. Яйцепроводи — довгі, тон­кі і звивисті трубочки завдовжки 9—18 см. Яйцепровід має черевний і матковий отвори. Черевний починається ворсинкою, краї якої порізані у вигляді бахроми.

Яєчники овальної форми, за розміром 1—1,5 см, роз­міщені біля основи рогів матки. В стадії збудження во­ни збільшуються до 2 см.

Статеві органи свині. Зовнішня частина статевих ор­ганів називається петлею, вона має вузьку щілину. В нижній частині щілини розміщений клітор. Слизова оболонка — блідо-рожевого кольору. Піхва — вузька тов­стостінна м'язова трубка, довжина якої разом з сечоста­тевим переддвер'ям становить 18—20 см. У стінці перед­двер'я піхви закладені залози, які в стадії тічки й охоти виділяють секрет.

Шийка матки не має різких меж. Вона поступово пе­реходить у піхву і має багато валиків, які утворюють звивистий канал завдовжки до 12,5 см. З боку піхвової та маткової частини є хрящоподібні утвори, які щільно закривають отвір каналу. Канал набуває гвинтоподібно­го вигляду після розслаблення м'язів шийки матки.

Тіло матки за розміром досягає 5—6 см. Воно є міс­цем з'єднання рогів. Роги матки петлясті, підвішені на; брижі. В них розвиваються ембріони. Лівий ріг довший за правий на кілька сантиметрів. При вагітності роги матки досягають 200—250 см, а тому в них можуть роз­виватися до 34 поросят (О. В. Квасницький).

Яйцепроводи завдовжки 25—30 см мають дрібні зги­ни. Лівий яйцепровід трохи довший за правий. Нижній кінець маткової труби і верхівка рогу матки утворюють матково-трубне з'єднання, на діяльність якого впливають гормони. Воно засмоктує спермії і регулює просування яйцеклітин у роги матки завдяки активним скороченням м'язового шару фаллопієвої труби. Верхній кінець цієї труби закінчується бахромою.

Яєчники розміщуються в задній третині черевної по­рожнини, вони горбисті, завдовжки 2—4 см. Дозрілі фо­лікули до 1 см в діаметрі.

Статеві органи кобили. Піхва завдовжки до 22 см, се­чостатеве переддвер'я становить 10—16 см. У нижньому кутку статевих губ розташовується клітор з напівкулястою або сплюснутою головкою. Шийка має прямий ка­нал завдовжки 5—7 см і виступає в піхву у вигляді сос­ка. Тіло матки добре виражене, довжина його до 15 см. Слизова оболонка матки утворює численні поздовжні складки. Роги матки завдовжки 15—20 см, спрямовані вниз і вбік, а потім піднімаються вгору. Більша частина матки міститься в черевній порожнині. Яйцепроводи по­чинаються добре вираженою бахромою. Це тонкі покру­чені трубки завдовжки до 30 см.

Яєчники бобоподібної форми, на нижньому краї є овуляційна ямка. Діаметр дозрілого фолікула 6 см і біль­ше. Мозкова зона знаходиться на периферії, а кіркову — всередині яєчника в зоні овуляційної ямки.

Підтримуючим апаратом матки, яйцепроводів і яєчни­ків з правого і лівого боків є широка зв'язка, частина якої підтримує матку. Це широка маткова зв'язка; Яєч­ник прикріплюється до переднього краю широкої зв'яз­ки, яка утворює підтримуючу зв'язку. Від яєчника до верхівки рогу матки вона поділяється на власну зв'язку яєчника і підтримуючу зв'язку яйцепроводу.

КРОВОНОСНА, ЛІМФАТИЧНА І НЕРВОВА СИСТЕМИ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ САМОК

У статеві органи самок кров надходить трьома пар­ними артеріями. Від черевної аорти на рівні четвертого поперекового хребця відходить внутрішня сім'яна арте­рія, яка поділяється на яєчникову гілку, що несе кров у яєчник, і передню маткову артерію. Вона живить роги матки і з'єднується з середньою матковою артерією.

Середня маткова артерія відходить від пупкової ар­терії, вона добре розвинена, живить тіло і роги матки. Від внутрішньої клубової артерії відходить задня матко­ва артерія, дуже розвинена в корів, вона живить задню частину матки, шийку і піхву.

Переддвер'я і каудальна частина піхви живляться Кров'ю від внутрішньої соромітної артерії, що починаєть­ся від внутрішньої клубової артерії. Венозна кров відво­диться по однойменних венах.

Лімфатична сітка статевих органів починається щіли­нами в ендометрії матки, звідки лімфа потрапляє в лім­фатичні капіляри серозної оболонки матки. З капілярів утворюється багато дрібних лімфатичних судин, які в матковій брижі утворюють великі судини, що впадають у поперекові і тазові лімфатичні вузли.

Статеві органи іннервуються вегетативною нервовою системою. Від сім'яного і тазового сплетінь відходять во­локна симпатичної нервової системи, а від тазового — парасимпатичної. В окремих ділянках статевого апарата симпатичні й парасимпатичні нерви утворюють нервові сплетіння. В стінках шийки матки корів іннервація особ­ливо складна, бо там переплітаються численні волокна вегетативної нервової системи.

ОВОГЕНЕЗ

Процес утворення і дозрівання яйцеклітин у яєчнику самки називають овогенезом. Він відбувається у такій послідовності: розмноження, ріст і дозрівання.

Молоді жіночі статеві клітини називаються овогоніями. Вони розмножуються редукційним поділом. Після розмноження овогонії ростуть, внаслідок чого відбува­ються зміни в ядрі. В цей час їх називають овоцитами І порядку. Стадія дозрівання характеризується двома по­слідовними поділами. При першому з овоцита І порядку утворюється дві клітини. Відносно велику клітину нази­вають овоцитом II порядку, а другу— першим напрям­ним тільцем. При поділі овоцита II порядку з'являються одна мала клітина — друге напрямне тільце і велика клітина — гамета (яйцеклітина), яка містить гаплоїдне число хромосом. Овоцит II порядку ділиться після ову­ляції.

Стадії розвитку фолікулів. Фолікул (граафів міху­рець) являє собою міхурець з рідиною, де розвивається яйцеклітина. В розвитку фолікула розрізняють три ста­дії. На першій фолікул має розмір 0,5—0,75 см, він покритий щільною товстою оболонкою, на другій досягає максимального розвитку, в середньому становить 1— 1,5 см, добре промацується на поверхні яєчника у формі міхурця з дуже напруженими тонкими стінками. На тре­тій стадії відбувається подальше стоншення стінок фолі­кулів і пом'якшення навколишньої строми яєчника. Taкий стан фолікула буває перед овуляцією. Його розмір у кобил досягає 4—6 см, корів—1—2, свиней—1—1,2, овець і кіз — 0,3—0,8 см. В одному яєчнику дорослої кози налічується близько 28,6 тис; свині — 120; корови — 140 тис. фолікулів. їхній розмір залежить від ступеня розвитку. Найдрібніші вважають первинними, або примордіальними, фолікулами. Вони утворюються в яєчнику постійно, тобто від утробного розвитку самки і до на­стання клімактеричного періоду. В первинному фолікулі багатьох плідних тварин буває кілька яйцеклітин.

Взагалі не всі фолікули закінчують свій розвиток. Частина з них зазнає регресивної зміни і гине. Це фізіо­логічне явище називають атрезією. Вона спостерігається у самок всіх тварин і починається перед настанням ста­тевої зрілості. Атрезія не залежить від стадії розвитку фолікула, посилюється у разі порушення нервової регу­ляції яєчника. Атрезовані фолікули виділяють гормон фолікулін.

У корів, овець та свиней дозрілі фолікули виступають на поверхню яєчника у вигляді горбиків. Розрий v стінки дозрілого фолікула і вихід з нього яйцеклітин називають овуляцією. В яєчнику кобили вона відбувається тільки в овуляційній ямці. Внаслідок підвищеного внутрішньофолікулярного тиску фолікул лопається.

Період овуляції яйцеклітини. У кобил і корів у яєчни­ку дозріває й овулює одночасно лише один, дуже рідко два фолікули. В овець, залежно від породи, одночасно дозріває 3—4 і навіть до 8 фолікулів. У свиней в обох яєчниках дозріває 15—20 і навіть 40 фолікулів. Під час овуляції посилюється приплив крові до яйцепроводів, їх­ні м'язові волокна напружуються, лійка з бахромою яй­цепроводу розширюється, охоплює яєчник, сприяючи потраплянню яйцеклітини і фолікулярної рідини в яйцепро­води. Яйцеклітина рухається до матки завдяки скорочен­ню м'язів стінки яйцепроводу. У корів, овець, свиней і кобил овуляція настає незалежно від того, було чи не було спаровування.

Овуляція у кобил буває за 24—36 год до закінчення охоти, у корів через 10—15 год після її закінчення, у овець - через 30—32 год і свиней — через 24—30 год від податку охоти.

Самкам сільськогосподарських тварин властива, спонтанка овуляція, тобто виділення яйцеклітин незалежно від спаровування. Тільки у кролиць овуляція настає після коїтусу. Спонтанна овуляція дає змогу широко впроваджувати штучне осіменіння тварин.

Будова яйцеклітини. Яйцеклітина має кулясту форму, нерухома, в діаметрі 120—150 ммк. Вона вкрита трьома оболонками. Внутрішня — тонка жовткова, порівняно товста, прозора; фолікулярна, або променистий вінець,— складається з дрібних фолікулярних клітин. В центрі яйцеклітини міститься її ядро, в протоплазмі велика кількість жовткових зерен або ліпідних кульок.

На місці розриву фолікула протягом 4—5 діб утворюється тимчасова залоза внутрішньої секреції — жовте і тіло. Жовтий колір зумовлюється нагромадженням піг­менту лютеїну. Виникненню залози сприяє гормон передньої частки гіпофіза, яка росте 13 діб. В основному зу­стрічається фізіологічне жовте тіло. Його поділяють на жовте тіло статевого циклу і жовте тіло вагітності. Перше діє протягом одного статевого циклу. На 14-ту добу з часу утворення воно починає розсмоктуватися (7—9 діб), якщо вагітність не настала. Друга залоза функціо­нує в яєчнику від початку і до кінця вагітності. Здебіль­шого жовте тіло розсмоктується через 15—17 діб після родів, а у кобил — з другої половини жеребності.

Отже, процес овуляції, імплантації заплідненої яйце­клітини і початкова стадія розвитку ембріона в організ­мі самки забезпечуються певним співвідношенням естро­генів, гестагенів, андрогенів та інших гормонів.

СТАТЕВА І ФІЗІОЛОГІЧНА ЗРІЛІСТЬ

Молода тварина не може відтворювати потомство до певного віку. З ростом і розвитком в організмі відбу­ваються складні фізіологічні та нейрогуморальні перебу­дови. У самців та самок настає статева зрілість.

Статева зрілість — це здатність тварин до розмно­жування. З настанням статевої зрілості розвиваються статеві органи і проявляють дію гормони передньої частки гіпофіза. До них стають чутливими статеві зало­зи (гонади). Гормони стимулюють статеві залози до їх­ньої фізіологічної функції, тому їх називають гонадостимулюючими, або гонадотропними. Внаслідок дії цих гормонів у самців настає, сперміогенез, а в самок — ово­генез. Це означає, що в статевих органах починають утворюватися статеві клітини, або гамети: у сім'яниках самців — спермії (чоловічі статеві клітини), в яєчниках, а мок —яйцеклітини (жіночі статеві клітини).

Статеві залози виробляють статеві гормони, які позитивно впливають на загальний розвиток тварин, по­мну вторинних статевих ознак (відмінності в поведінці самок і самців, у формі рогів, наявність іклів у самців, розвиток молочної залози у самок тощо) і статевих реф­лексів. У жіночому організмі виникають тічка й охота. Тварини прагнуть до злучки. З настанням статевої зрі­лості у тварин ще є молочні зуби, остаточно не сформо­вані кістки, а таз і вим'я не закінчили свого розвит­ку. Тому тварин не можна використовувати для одержання приплоду. Статева зрілість настає раніше, ніж закінчується ріст та загальний фізіологічний розвиток організму.

Фізіологічна зрілість (господарська, заводська, пле­мінна) — це стан завершення формування тіла тварини, який виникає у певному віці життя. У жіночих особин статева зрілість настає раніше, ніж у чоловічих. Більш, рання статева зрілість спостерігається в тварин, які пе­ребувають у регіонах з теплим кліматом. У диких осо­бин статева зрілість виявляється пізніше, ніж у свійських тварин.

На прояв статевої зрілості впливає багато факторів: порода, короспілість, індивідуальні особливості в ме­жах виду, стать, умови годівлі, догляду, утримання й спадкові особливості. Статева зрілість й загальний роз­виток затримуються через неправильне утримання тва­рин і недостатній господарський догляд за ними. Годів­ля якісними і повноцінними кормами сприяє більш ран­ньому настанню статевої і фізіологічної зрілості. На прояв статевої зрілості позитивно впливає перегрупу­вання гібридних свинок в інші станки і контакт їх,з кнуром-пробником. Тварини культурних та скороспілих порід дозрівають раніше, ніж тварини примітивних порід

З настанням фізіологічної зрілості тварин використовують для відтворення. В цей період закінчується формування організму. Звертають увагу на загальний розвиток тварин. У молодих самок статеві цикли бувають неповноцінними й аритмічними.

Строк племінного використання самок. Вперше телиць починають осіменяти тоді, коли вони досягнуть 65 – 70% стандартної маси тіла, властивої дорослим тваринам тієї чи іншої породи. Маса тіла телиці казахської й герефордської порід має бути не менше 330 – 350 кг, симентальської і лебидинської – 340, чорно – рябої – 320 і червоної степової – 300 кг. Кобил осіменяють у віці не менш як 3 роки. Добре розвинених ярок осіменяють, коли вони досягають 75%-ї маси дорослих овець.

При більш ранньому, осіменінні ярки погано розвиваються, а потомство на­роджується слабким. Свинок осіменяють у віці 8—10 міс з живою масою 100—120 кг. Самки мають більш обме­жену здатність до розмноження, ніж самці, які зберіга­ють її до глибокої старості.