3.Комплексний та міжнаціональний характер порівняльного правознавства.

Комплексний характер.

Це знаходить відображення в тому, що порівняльне право (правознавство), не зводиться тільки до порівняння суто правових норм, галузей та інститутів, котрі належать до різних правових систем, а охоплює собою середовище, що їх оточує (історичне, національне, культурне тощо). Тому воно має еклектичний характер у тім сенсі, що черпає свої основні риси з низки юридичних і неюридичних дисциплін, визнаючи важливість взаємин між правом і його нормами, з одного боку, та історією, філософією і культурою — з іншого. Кожна правова система являє собою вираження (відображення) духу народу, що її породив, і разом з тим є результатом впливу на нього численних історичних подій, що формують національний світогляд, характер і менталітет. У зв'язку з цим неможливо глибоко і всебічно пізнати порівнювані правові норми, галузі чи інститути, що виникли і розвилися в різних історичних, національних, культурних, політичних і ідеологічних умовах, без глибокого розуміння й врахування особливостей середовища, що їх оточувало і оточує. Дане положення стало загальновизнаним лише в останні роки. Раніше домінував або суто юридичний підхід (догматичний аналіз норм права та інститутів), або історико-юридичний підхід (у процесі проведення порівняльних досліджень в області держави і права основна увага акцентувалася насамперед на розгляді історичної природи й особливостей процесу розвитку правових систем та інститутів). Пізніше — наприкінці XIX— першій половині XX ст. — вони були доповнені соціологічним, культурологічним та іншими підходами;

Порівняльне правознавство носить не внутрішньодержавний, а міжнаціональний характер, зорієнтоване на вивчення не стільки проблем усередині кожної національної системи права, скільки на аналіз міжнаціональних проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних систем права. Звісно, знання порівнюваних систем права є основою порівняльного правознавства. Однак це не означає, що воно має характер вивчення зарубіжного права, оскільки одержання і застосування отриманих правових знань мають переважно міжсистемний і міжнаціональний характер.

4. Предмет порівняльного правознавства.

Слід зазначити, що порівняльне правознавство є одним з наймолодших наукових напрямків вивчення права і тому має труднощі з приводу визначення свого предмета.

На нашу думку, можна погодитись з тим, що предметом порівняльного правознавства як науки в узагальненому його вигляді є розробка теорії порівняльно-правового методу і дослідження на його підставі загальних принципів та закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем.

Разом з тим предмет порівняльного правознавства може бути представлений у більш розгорнутому вигляді. У цьому випадку ним, зокрема, охоплюються:

— методологічні проблеми порівняння у праві (теорія використання порівняльно-правового методу та інших засобів і способів пізнання, що застосовуються у порівняльно-правових дослідженнях);

— порівняльне дослідження правових систем сучасності, їх класифікація, закономірності розвитку;

— порівняльний аналіз законодавства різних країн з метою виявлення спільних рис та особливостей, взаємовпливу, тенденцій і закономірностей розвитку;

— порівняльне вивчення досвіду різних країн у забезпеченні основних прав і свобод людини і громадянина;

— порівняльне дослідження правотворчої та правозастосовчої діяльності, факторів, які впливають на їх ефективність;

— порівняльний аналіз правосвідомості і правової культури різних народів, їх взаємовпливу, тенденцій розвитку;

— порівняльне дослідження юридичної термінології.