3. Світогляд як спосіб духовно практичного буття людини.

Спочатку філософія виступала в якості синтезу всіх знань. Надалі в процесі відокремлення приватних наук сфера філософського знання поступово звужувалася, хоча при цьому його головний зміст, його, так би мовити, стрижень зберігався. Що постійно залишалося в центрі уваги філософів? По-перше, природа, по-друге, суспільне життя; по-третє, (і це головне), людина. Ці три центральних моменти - природний і суспільний світ, а так само людина в їх взаємозв'язку - були і залишаються головними предметами філософських роздумів. Філософія - це теоретично розроблене світогляд, система самих загальних теоретичних поглядів на світ, на місце людини в ньому, з'ясування різних форм його ставлення до світу. Дві головні риси характеризують філософський світогляд - його системність, по-перше, і, по-друге, теоретичний, логічно обгрунтований характер системи філософських поглядів. До цього слід додати, що в центрі філософії стоїть людина, що, з одного боку, обумовлює формування картини світу та дослідження його впливу на людину, а з іншого - розгляд людини в її ставленні до світу, визначення його місця, його призначення в світі і суспільстві. Ставлення людини і світу пронизує всю філософію, починаючи з питання про те, що є наше знання? Задана чи істина речами, об'єктами або вона продукт свавілля суб'єкта? Що є цінність? "Сидить" Чи вона в речі, або ми приписуємо їй цінність? Звідси випливає, що питання про співвідношення матерії та свідомості, тобто по суті справи про ставлення світу і людини є "стрижневий", основне питання філософії. Жодне філософське вчення не може обійти це питання, і всі інші проблеми розглядаються через призму співвідношення матерії і свідомості. Різне рішення цього питання, який Ф.Енгельс характеризував як великий основне питання всієї, особливо новітньої філософії, визначає вододіл між головними напрямками філософії. Сам основне питання має дві сторони. Перша - що первинно, матерія або свідомість; друга - як відносяться наші думки про світ до самого цього світу, тобто пізнати чи світ. Різні рішення першої сторони основного питання визначають поділ філософів на матеріалістів, що спираються на науку і практику, і ідеалістів, чиї погляди перегукуються з релігійними. У свою чергу, вирішуючи другу сторону основного питання, філософи діляться на що стоять на точці зору пізнаваності світу, і агностиків, які заперечують можливість пізнання дійсності. Якщо ж іти далі, то в свою чергу ставлення людини до світу трояку - пізнавальне, практичне, ціннісне. Кожне з них вирішує своє питання - що я можу знати?; Що я повинен робити?; На що я можу сподіватися? Як ми вже відзначили вище, питання, яке спочатку вирішувала філософія, це питання про те, що є світ, що ми знаємо про нього, оскільки без цього не вирішити і питання про ставлення людини до світу. Але пізнання світу було справою не тільки філософії. Особливість філософії полягає в тому, що вона спочатку виступала як універсальне теоретичне пізнання, як пізнання загального, загальних принципів буття. Саме це відмежовують і відмежовує філософію від конкретних наук. Поряд з цим філософія, як вже зазначалося вище, покликана вирішувати питання, пов'язані з пізнаванності світу: не тільки пізнати чи світ, але і які засоби перевірки істинності наших знань і т.д. Але філософствувати - значить вирішувати і проблеми цінності, практичного розуму, як сказав би Кант, перш за все проблеми моральності і серед них той самий найважливіше питання, який уперше поставив Сократ: "Що є добро?" Суть філософствування, таким чином, не просто і не тільки у набутті знань про світ у цілому, але і в тому, щоб виховувати людину, вказувати йому вищі цілі у відповідності з ієрархією моральних цінностей, вчити вмінню підпорядковувати свої вчинки цим вищим моральним цілям. Без цього саме життя людська позбавляється сенсу, а людина перестає бути людиною. Це тим вірніше, якщо врахувати, що людина є найвища цінність, що він і його щастя є вища мета. Визначення шляхів досягнення цієї мети є одна з центральних завдань філософії. Розвиваючи далі розуміння філософії, поширивши принципи матеріалізму на розуміння історії. К.Маркс розкрив той факт, що філософія є і форма історичного знання, розкрив зв'язок філософії з практикою, встановив, що ставлення людини до природи опосередковується суспільним буттям, працею, практикою. У підсумку філософія виступила не тільки у вигляді узагальненого погляду на природу, але і в якості узагальненого погляду на суспільство і його підсистеми. Поле діяльності філософії визначається тим, що вона, як ми вже відзначили вище, є квінтесенція культури. Тому зміст філософської науки являло досить складну систему. Складність і багатогранність філософського знання показав вже Гегель. Завдання цілісного осмислення з філософських позицій як природного, так і соціальної реальності через опозицію людини і світу залишається найважливішою і сьогодні, особливо у зв'язку з корінними змінами у всіх сферах нашого життя і потребами осмислення цих змін.