60. Істина у філософії. Багатомірність характеристик істини. Критерії істини.

Істина є правильне відображення суб 'єктом об’єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка – це зміст свідомості, який не відповідає ре­альності, але сприймається як істинне (цю думку треба спростовува­ти). Основна проблема теорії істини – як можна встановити відпо­відність одержаних знань реальним об'єктам, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об'єктивність, абсолютність, від­носність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб'єктом, є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту суб'єктивного в наших знаннях веде до суб'єктивізму, агностициз­му. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила по­няття об'єктивної істини. ^ Об'єктивна істина – це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об'єктивність істини ніяк не означає її незалежність від інтересів і потреб людини. Нав­паки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гу­маністичних цінностей людини.

Визнання об'єктивної істини зумовлює необхідність визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. ^ Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. В принципі таке знання можливе, Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об'єкт – навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього. До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсо­лютна істина – в широкому розумінні – це всеосяжна істина про реальність в цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує як момент пізнання. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, тіла скла­даються із атомів, вода кипить при температурі 100°, тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. Абсолютизація мо­менту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, «омерт­віння» знань, а абсолютизація відносного – до релятивізму (лат. – відносний), тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання. З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться і наступна ті фундаментальна характеристика – конкретність. ^ Конкретність істини – це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тіль­ки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твер­дження призводить до невизначеного рішення. Так, на запитання вза­галі: «Корисний чи шкідливий дощ?» – отримаємо відповідь – «і корисний, і шкідливий». Отже, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.

61. Наукове пізнання: основні принципи і форми наукового пізнання

 Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб'єкта, а й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професіональної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивіду­альний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику.

Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання.

Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостережень та екс­периментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформу­льованого певною мовою. Емпіричні знання спираю­ться на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, по­казання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.  Теоретичне пізнання – це пояс­нення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необ­хідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення. Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстрак­цій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання поля­гає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може пе­редбачити майбутнє. 

Метафізичний підхід до розуміння емпірич­ного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдно­сті між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне – емпіричне. Суперечності між емпіричним і теоретичним знанням вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.