12. Теорія держави Платона.

Платон будував теорію «ідеальної держави» він вважав державу суспільним утворенням трьох соціальних груп правителів, воїнів, ремісників і землеробів Він ввів такі терміни аристократія (ідеальна держава), тимократія (влада кількох осіб, які спираються на силу), олігархія (влада кількох осіб, що спираються на торговців та лихварів), демократія (влада демосу) держава повинна діяти на благо суспільства

См 11 билет

13. Аристотель: вчення про причини та початки буття та пізнання.

Аристотель (384 - 322 рр. до н.е.) – провідний філософ класич­ного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії, був вихователем 13-річного Олександра Македонського, створив свою філософську школу – Лікей. Згодом її назвали школою перипатетиків (від грец. «прогулянка»). Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характер: «Платон ме­ні друг, але істина дорожча». З точки зору Аристотеля суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Аристотель розглядає як можливість. Для того щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати фор­му, яка перетворює її на актуальне суще. Наприклад, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою – кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою – душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин. Форма, за Аристотелем, – активне начало, тоді як матерія – пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожна самій речі. Найвищою сутністю Аристотель вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Врешті-решт Аристотель доводить відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічно­го цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм у філософії Аристотеля. Саме через те, що Аристотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів бо­гослов’я (поряд з Платоном), оскільки безтілесна форма Аристотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.

Узагальнюючи сутність старогрецького вчення про буття, можна дійти таких висновків. Для більшості філософів характерне дуаліс­тичне протиставлення двох начал: буття і небуття – у Парменіда, атомів і пустоти – у Демокріта, ідеї і матерії – у Платона, форми і матерії – у Аристотеля. За допомогою цих двох начал філософи на­магалися пояснити буття світу та людини. І другий важливий мо­мент. Старогрецькі мислителі як матеріалісти, так і ідеалісти, були космістами, їхні погляди були спрямовані на розкриття таємниць природи,космосу.

Знати, за Аристотелем, – значить знати за­гальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Універсалії (кате­горії) структурують хаос уявлень (чуттєву цілісність) і роблять останню пізнаваною. Арістотель визначає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. Аристотель – фундатор формальної логіки. Він ви­значив три основні закони логіки: 1. Закон тотожності;

2. Закон усунення протиріччя;

3. Закон виключеного третього.

За Арістотелем проблеми люди­ни вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Арістотель – фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Арістотель визначає два види чес­нот: етичні (як середина між людськими вадами; наприклад, мужність як середина між відчаєм і боягузтвом) та інтелектуальні. Людина – це суспільна тварина, яка наділена душею та політич­ною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Оста­точна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Арістотель вважав природним відношення раб–господар, але рабами повинні були бути не елліни а варвари.

2 варіант

Аристотель hоділся в Фракийском місті Стагир, навчався в платонівської академії. (384-322 дне). Після смерті Платона проживав в Атарнее (острів Лесбос) а потім при дворі македонського царя Пилипа як вихователя його сина - Олександра.

З дійшли до нас праць Аристотеля виділяються логічні праці - "Органон", "Аналітики", "Про софістичні спростування"; книга про буття - "Метафізика"; природничонаукові твори - "Фізика" та інші.

Ще перебуваючи в учнях у Платона, А. його критикував, особливо теорію ідей, він вважав, що поділ на ідеї та речі нераціонально, тому ідеї - копії чуттєвих речей і тотожні їм за значенням. А. говорив, що відділення ідей від речей призводить до подвоєння того, що повинно бути пояснено. За Платоном ідеї - прообрази речей і існують від них незалежно, а речі, запозичують у ідей своє буття - тільки їх відблиск. А. говорить, що не можна відокремити сутність від того, сутністю чого вона є, не можна створити ідеальний надчуттєвий світ разом з реальним світом. В основі світобудови перебуває невизначений субстрат - "перша матерія", однак вона існує тільки в абстракції. За А. кожна конкретна річ - єдність матерії і форми. Форма - сутність речі, вона нематеріальна, кожна річ - оформлена матерія. Мідна куля - мідний - речовина, куля - форма. Мідь позбавлена ​​форму тому ще не явл. кулею й у той же час вона є можливість форми. Форма є дійсність того можливістю чого явл. матерія.

Вища форма - це Бог або перводвигатель - чиста матерія. "Це думка, розум, який мислить сам себе. А. вважав, що природа складається з 4 елементів - вогонь, повітря, земля, вода, а також - ефір, з якого складаються небесні тіла. Ефір незмінний і досконалий.

А. виступав проти атомістики, вважаючи, що неподільних часток матерії не існує. У центрі світу з А. знаходиться нерухома куляста земля, над якою рухаються сфери з прикріпленими до них світилами.

В теорії пізнання А. на відміну від Платона захищає походження знання з почуттів. Критикував і еліатів за їх заперечення руху. Як він вважав будь-яке явище припускає можливість зміни і мета цієї зміни. Виступив як творець логіки, прагнув з'єднати форми мислення і буття, пояснити логічні категорії відповідно з об'єктивною реальністю. У соотв. зі специфікою античного знання, огранич. прямим спостереженням і побудовою умозрит. гіпотез, А. головне знач. додає достовірним і необхідним висновкам, а не висновкам імовірності і можливості. Тому він на перший план висуває движ думки від загального до частки (дедукція), а на індукцію зверну. мало уваги.

Космологія і фізика. Космологія - геоцентрична. Земля - ​​куля. Джерело руху - бог (першодвигун).

Суспільно політ. теорії А разлачает 3 хор. і 3 погані форми керування гос-вом. Гарними він вважає форми, при кіт. виключена можливість корисливого використання влади, а сама влада служить суспільству в цілому - такі монархія, аристократія і політія (влада середнього класу, основ. на змішанні олігархії і демократії). Погані або звироднілі форми - це тиранія, олігархія і крайня демократія.