- •Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії.
- •Предмет, структура та функції філософії.
- •Світогляд як спосіб духовно практичного буття людини.
- •Сутність, структура та історичні типи світогляду.
- •Основне питання філософії та дві його сторони.
- •Філософія і наука. Сцієнтизм та антисцієнтизм.
- •Космоценризм античної філософії, основні проблеми, характерні риси.
- •Натурфілософія давньогрецьких досократиків(Мілетскьа школа, Елейська школа).
- •Від космосу до людини: етичний раціоналізм Сократа.
- •Давньогрецька атомістика: Демокрит, Епікур.
- •Об’єктивний ідеалізм Платона.
- •Теорія держави Платона.
- •Аристотель: вчення про причини та початки буття та пізнання.
- •Етика Аристотеля.
- •Проблема людини у філософії епохи еллінізму(скептицизм, стоїнізм, епікуреїзм, неоплатонізм).
- •Теоценризм філософії середньовіччя.
- •Гріх, спокута і спасіння людини як предмет філософських роздумів і вірувань.
- •Патристика Августина: сумнів і віра, істина і знання, світ і людина.
- •Схоластика, як обгрунтування, захист і систематизація теології.
- •Реалізм, номіналізм та концептуалізм у філософії Середньовіччя.
- •Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.
- •Реформація як зміна духовно-моральної мотивації людини до праці(м.Лютер, ж.Кальвін).
- •Емпіризм ф.Бекона і проблема наукового пізнання.
- •Р.Декарт. Раціоналістична методологія. Правила мислення.
- •Матеріалістична сутність монізму та пантеїзму б.Спінози, його вчення про єдину субстанцію, її атрибути та модуси.
- •Теорії суспільного договору (т. Гоббе, Дж. Локк, ж.Ж. Руссо).
- •Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва
- •Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.
- •Теорія пізнання і.Канта. Трансцедентальний суб’єкт.
- •Етика Канта: свобода волі та категоричний імператив.
- •Система об’єктивного ідеалізму г.В.Ф.Гегеля.
- •Діалектика г.В.Ф.Гегеля.
- •Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха.
- •Маркс про відчуження та шляхи його подолання.
- •Проблема свободи та цілісного розвитку людини у філософії к.Маркса.
- •Сутність матеріалістичного розуміння історії у філософії Маркса.
- •Розробка Леніним проблем гносеології на основі узагальнення соціальної практики та нових досягнень природознавства.
- •Основні напрямки розвитку філософії у хх сторіччі.
- •Філософія ф.Ніцше як метафізика волі. Переоцінка цінностей.
- •Психологічна антропологія. З.Фрейд. Проблеми несвідомого.
- •Екзестенціальна філософія, її основні напрямки. Проблеми буття людини
- •Позитивізм і його історичні форми.
- •Філософська думка доби Київської Русі.
- •Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки в Україні.
- •Проблема людини у філософських роздумах г.Сковороди.
- •Філософські мотиви у творчості т.Г.Шевченка.
- •Ідеї суспільного прогресу у творчості і.Франка, л.Українки, м.Драгоманова.
- •Філософські аспекти історичної концепції м.Грушевського.
- •Націоналізм д.Донцова і в.Липинського.
- •Проблеми буття у філософії. Основні форми буття.
- •Історичне формування науково-філософського поняття матерії. Матерія і рух. Методологічний сенс класифікації основних форм руху матерії.
- •Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності, людської практики, свідомості.
- •Відображення як властивість матерії. Еволюція форм відображення.
- •Проблема свідомості у філософії та науці.
- •Свідомість як діалектична єдність знаня і пізнання.
- •Соціальна сутність свідомості та самосвідомості.
- •Сутність і структура суспільної свідомості. Форми суспільної свідомості.
- •Предмет теорії пізнання.
- •Чуттєве та раціональне в пізнанні.
- •Істина у філософії. Багатомірність характеристик істини. Критерії істини.
- •Наукове пізнання: основні принципи і форми наукового пізнання
- •Логіка і методологія наукового пізнання. Основні методи наукового пізнання.
- •Понятя закону. Закони діалектики.(Загальна характеристика).
- •Поняття закону. Закони діалектики
- •Закон взаємопроникнення протилежностей
- •Закон взаємного переходу якісних і кількісних змін
- •Закон заперечення заперечення
- •Лінійні та циклічні моделі історії
- •Матеріально-економічна сфера життєдіяльності суспільства. Спосіб матеріального виробництва його структура і сутність
- •Політико-правова сфера життєдіяльності суспільства. Ціннісні засади лібералізму і демократизму
- •Духовна сфера життєдіяльності суспільства
- •Соціальна сфера життєдіяльності суспільства
- •Природа та суспільство. Поняття природи, географічного середовища. Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу
- •Цінності і норми як соціально значущі орієнтири індивідуального і суспільного буття
- •Проблеми соціального та духовного розвитку у сучасній Україні
Закон взаємопроникнення протилежностей
«Рух та розвитку у природі, світі початку й мисленні зумовлено роздвоєнням єдиного навзаимопроникающие протилежності і дозвіл виникаючих протиріч з-поміж них через боротьбу»
Закон єдності і протилежностей — загальний закон дійсності і її пізнання людським мисленням, виражає суть, «ядро» матеріалістичної діалектики. Кожен об'єкт укладає у собі протилежності. Під протилежностями діалектичний матеріалізм розуміє такі моменти, «боку» тощо. п., що у нерозривній єдності,взаимоисключают одне одного, причому у різних, а й у тому ж відношенні, тобто взаємопроникають.
При розкритті цього закону, Енгельс підкреслював існування зв'язки та взаємодія між протилежностями, стверджуючи, що вони рухомі, взаємозалежні, і взаємодіючі тенденції, і це взаємозв'язок виявляється у тому, що кожна з них має власну протилежність.
Інший аспект діалектичних протилежностей є взаємне заперечення сторін і тенденцій, саме тому боку створення єдиного цілого суть протилежності, вони знаходяться у стані взаємозв'язку, а й у взаємній запереченні. Вирішення будь-яких протиріч є стрибок, якісну зміну даного об'єкта, перетворює їх у якісно інший об'єкт, що заперечує старий.
Єдність і протилежностей можна проілюструвати в біологічної еволюції: шляхом боротьби спадкоємності та мінливості відбувається становлення нових форм життя.
Марксове вчення про суспільний розвиток побудовано на застосуванні цього закону, на дослідженні протиріч суспільства, воно обгрунтовує теза про боротьбу класів як рушій розвитку класового нашого суспільства та робить з неї своїх висновків.
Кожен суспільний лад є закономірний результат розгортання та ліквідації шляхом соціальної революції протиріч попереднього йому суспільного устрою. Протиріччя зачепили й форми її вирішення різноманітні. Марксизм стверджує, що соціалізм теж розвивається шляхом протиріч, але вони мають специфічний характер (антагоністичні і неантагоністичні протиріччя). Категорія діалектичного протиріччя має важливе методологічне значення й у сучасного природознавства, яке всі частіше стикається з суперечливою природою об'єктів.
Гегель при характеристиці дії цього закону оперує категоріями: тотожність, відмінність, протилежності, протиріччя.
>Тождество – категорія якою виражено рівність об'єкта себе чи навіть кількох об'єктів одна одній.
Різниця – це категорія, якою виражено ставлення нерівності об'єкта себе чи об'єктів одна одній.
>Противоположности – це категорія, відбиває взаємовідносини таких сторін об'єкта чи об'єктів друг з одним, які кардинально відрізняються друг від друга.
Протиріччя– це процес взаємопроникнення івзаимоотрицания протилежностей.
Категорія протиріччя є у законі. При розкритті дії цього закону, Гегель підкреслював існування зв'язки та взаємодія між протилежностями. Він доводив, що істинні справжні протилежності постійно нині напівживі взаємопроникнення, що вони є рухомі, взаємозалежні, і взаємодіючі тенденції і моменти.Неразривная взаємозв'язок і взаємопроникнення протилежностей виражаються у тому, що кожна з них, як своєї протилежності, має просто якусь іншу, а свою іншу протилежність і є як така лише доти, оскільки є ця її протилежність. Взаємопроникнення протилежностей Гегель показував з прикладу таких явищ як магнетизм й електрика. «Північний полюс в магніті, - писав Пауль, - може бути без південного. Якщоразрежем магніт на частини, те в нас потребу не опиниться у одному шматок північний полюс, а інший південний. Так само й у електриці позитивне і негативне електрику не суть два різних, окремо існуючих флюїду» (Гегель.Соч. Т. 1. – З . 205).
Гегель підкреслював, що протилежності у будь-якій форми їх конкретного єдності нині напівживі безперервного руху, і такої взаємодії між собою, що призводить до їх взаємним переходами один одного, до розвиткувзаимопроникающих протилежностей,взаимопредполагающих одна іншу, і до того ж час борються, котрі заперечують одне одного. Саме що така взаємовідносини протилежностей Гегель називав протиріччями.
Суперечності, відповідно до вченню Гегеля, є внутрішньої основою розвитку світу. Розвиток є процес становлення, загострення та ліквідації протиріч.
>Диалектическое розбіжність у пізнанні не зводиться до зіткнення тези і антитезису. Воно залежить від русі до її розв'язання. Зрозуміти діалектичне протиріччя — отже зрозуміти, як він розвивається і дозволяється. Дозвіл їїаж ніяк не зводиться до простого усунення плутанихформально-логических суперечностей у міркуванні. Адекватно сформулювати діалектичне протиріччя всередині теорії можна лише творчий процес сходження від абстрактного до конкретного (Абстрактне і конкретне). Тому розгорнутий виклад теорії може бути утиснуто до рамок єдиною «несуперечливої системи». Процес розвитку здійснюється через зіткнення як внутрішніх, і зовнішніх протилежностей. Діалектика розглядає зовнішні протилежності не як спочатку різні сутності, бо як результат роздвоєння єдиного, зрештою як похідні від внутрішніх.
Діалектичний підхід допоміг встановити, що еволюція відбувається всіх рівнях матерії, включаючи неживу природу. У цьому сучасні розробки принципу боротьби протилежностей показали універсальність рушійних сил еволюції. Як згадувалося, двигуном біологічної еволюції є боротьба протилежностей: спадкоємності та мінливості. Аналогічні протилежності реалізуються та інших рівнях еволюції, тому цих понять було набагато розширене.
Мерехтливість забезпечує розмаїття, вона реалізується через випадковість за умов невизначеності. Це турбулентність і броунівський рух (в неживої природі), мутації (в біології), конфлікти (у суспільстві). Спадкоємність обумовлює здатність зберігати свої особливості, залежність майбутнього від минулого. Отже, йдеться про осягненні загального характеру рушійних сил (протилежностей) всіх рівнях еволюції, від елементарних частинок до суспільства, включаючи техніку й культуру.
