29. Організаційний процес

Організаційний процес - це достатньо складний вид діяльності. Його складність полягає у необхідності вибору рішення з безлічі можливих альтернатив, кожна з яких не поступається решті з точки зору раціональності прийняття організаційного рішення. 

Процес побудови організаційної структури відбувається поетапно: від задуму щодо майбутньої організації - до визначення завдань поточного адміністрування. При цьому функціональне наповнення кожної фази організаційного процесу суттєво змінюється.

Основні складові організаційного процесу (організаційної діяльності): а) поділ праці - поділ загальної роботи на окремі складові частини, достатні для виконання окремим працівником відповідно до його кваліфікації та здібностей; б) департаменталізація - групування робіт та видів діяльності у певні блоки (підрозділи: групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо); в) делегування повноважень - підпорядкування кожного такого підрозділу керівникові, який отримує необхідні повноваження; г) встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові; д) створення механізмів координації - забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності.

30. Розкрийте самоорганізацію

Самоорганіза́ція — термін, який вживається для визначення процесів виникнення складних структур при відсутності нав'язаного зовнішньою дією порядку.Самоогранізація виникає у відкритих нелінійних, нерівноважних системах. Одним із проявів самоорганізації вважається виникнення та існування життя.Самоорганізація — процес впорядкування (просторового, тимчасового або просторово-часового) у відкритій системі, за рахунок погодженої взаємодії безлічі елементів її складових

Самоорганізація та самоврядування – це природні процеси, властиві живій і неживій природі. Однак цивілізація в результаті еволюції поставила їх у підпорядкування. Формалізованим ієрархічним процесам на рівні державного, муніципального та корпоративного управлення самоорганізація і самоврядування відіграють дві важливі ролі: 1) Компенсують неохоплені області управління у разі недостатньо професійного управління. 2) Ініціюють розвиток штучного (формального) управління та організації.

Самоорганізація може розглядатися як процес і, як явище. Як процес – полягає у формуванні, підтримці або ліквідації сукупності дій, що ведуть до створення стійких виробничих і міжособистісних відносин у колективі на основі вільного вибору прийнятих правил та процедур.

Як явище – являє собою набір елементів (неформальні структури управління, учасники цього процесу, ресурси і т.д.), що служать для реалізації програми або мети. У залежності від об'єкта управління виділяють технічну, біологічну і соціальну самоорганізацію.

Самоорганізація реалізується в трьох видах: самовиховання, самонавчання і самоконтроль. Соціальна самоорганізація - неминучий процес як у формальних, так і неформальних організаціях. Результатами соціальної самоорганізації можуть бути підвищення авторитету, поліпшення здоров'я, придбання неформальних джерел інформації, краща організація праці, підвищення рівня заробітної плати. Ефективність соціальної самоорганізації залежить від набору особистісних якостей людини.