47. Робоче місце в організації

Робо́че мі́сце — це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колективне) виконавців, визначена на підставі трудових та інших чинних норм і оздоблена необхідними засобами для трудової діяльності.Залежно від рівня механізації праці виконавців розрізняють три види робочих місць:1 робочі місця ручної праці, де один або декілька виконавців виконують операції за допомогою різних знарядь праці2 механізовані робочі місця, де виконавець впливає на предмет праці за допомогою механізованого інструмента або машини, праця котрих визначається і спрямовується робітником3 автоматизовані робочі місця, де робота здійснюється механізмами, що виконують усі технологічні операції у заздалегідь встановленій послідовності.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх в певному порядку. Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця.Організація робочого місця – сукупність заходів для оснащення робочого місця пристроями і предметами праці та їх розташування в необхідному порядку.

Робоча зона – частина простору робочого місця, обмеженого крайніми точками доступності рук і ніг працюючого із зсувом на 1-2 кроки від умовного центру робочого місця.

48. Координація в організації

Координація є процесом розподілу діяльності в часі, забезпечення взаємодії різних частин організації на користь виконання завдань, що стоять перед нею. Координація забезпечує цілісність, стійкість організацій.

Чим вище міра розподілу праці і тісніше взаємозалежність підрозділів, тим більше необхідність в координації. Якщо роботу виконують дві люди в одному підрозділі, то координації практично не вимагається. У малих організаціях, де всі працівники знають один одного, забезпечити координацію їх роботи не представляє складності. У великих організаціях з високою мірою спеціалізації і розподілу обов'язків досягнення необхідного рівня координації вимагає від вищого керівництва певних зусиль. Очевидно, що якщо діяльність підприємства розподілена між десятками підрозділів з тисячами співробітників, то потреба в координації невимірний зростає.

Розрізняють наступні види взаємозалежності підрозділів підприємства:

1) номінальна взаємозалежність. Підрозділи, що об'єднуються цією взаємозалежністю, вносять вклад до загальної справи, але безпосередньо між собою не зв'язані;

2) послідовна взаємозалежність. При такому типові зв'язку робота підрозділів, зайнятих на подальших етапах роботи, залежить від роботи на попередніх етапах;

3) обопільна взаємозалежність. При такому відношенні чинники виробництва одного підрозділу, що вводяться, стають в результаті роботи іншого, і навпаки. При здійсненні номінальної взаємозалежності підприємства використовують стандартну координацію, що не зачіпає людей безпосередньо.

По своєму характеру координаційна діяльність буває: превентивна, тобто направлена на передбачення проблем і труднощів; що усуває, тобто призначена для усунення перебоїв, що виникають в системі; регулююча, тобто направлена на збереження існуючої схеми роботи; стимулююча, тобто направлена на поліпшення діяльності системи або існуючої організації навіть за відсутності конкретних проблем.