Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЕОВ_укр_консп_новий 2009.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
599 Кб
Скачать
☆

2.5.2. Методи організації виробництва

Метод організації виробництва – це обґрунтована комбінація прийомів і способів реалізації виробничого процесу. До його характеристик відносять: 1) взаємозв’язок послідовності технологічних операцій з планом розміщення обладнання; 2) ступінь неперервності виробничого процесу.

Виділяють базові методи організації виробництва: непотоковий, потоковий.

Непотоковий метод застосовується в індивідуальному, одиничному й дрібносерійному виробництві. Характеризується наступними ознаками:

  • виробниче обладнання групується у ділянки за видами робіт (ділянки токарних верстатів, фрезерних верстатів і т.п.);

  • поєднання універсального та спеціального обладнання;

  • між групами технологічного обладнання розташовують виробничі запаси та проводиться технічний контроль;

  • у виробничому процесі виникають перерви в наслідок того, що робітник отримує деталь для виконання технологічної операції не з попередньої, а із проміжного складу або від контролера.

За цим методом складно мінімізуються витрати часу на транспортні операції та запаси.

Потоковий метод найбільш раціональний у масовому, багато та середньосерійному виробництві. Організуючим елементом потокового виробництва є потокова лінія зі спеціалізованими робочими місцями, які розташовані відповідно до технологічного процесу. За потоковим методом рух предмета праці в процесі його обробки відбувається за оптимальним маршрутом без очікувань у проміжних запасах і під час технічного контролю. Ознаки потокового методу організації виробництва:

  • поділ виробничого процесу на окремі операції й тривале їх закріплення за певним робочим місцем;

  • спеціалізація робочого місця за певною операцією;

  • синхронізоване ритмічне виконання операцій на всіх робочих місцях за єдиним розрахованим тактом потокової лінії;

  • розміщення робочих місць у відповідності до технологічного процесу;

  • рух предметів праці від одного робочого місця до іншого за допомогою технологічного транспорту.

Використовуючи типи й методи організації виробництва формують виробничу інфраструктуру.

2.6. Виробнича та соціальна інфраструктура

План

2.6.2. Виробнича інфраструктура підприємства.

2.6.3. Соціальна інфраструктура підприємства.

2.6.1. Виробнича інфраструктура підприємства

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які безпосередньо не створюють профільний продукт, але своєю діяльністю сприяють функціонуванню основного виробництва та соціального розвитку колективу. В залежності від їхніх функцій розрізняють виробничу й соціальну інфраструкту­ру підприємства.

До виробничої інфраструктури відносять виробничі підрозділи та служби які обслуговують та забезпечують роботу основного виробництва.

Результативність виробничої інфраструктури визначають наступні фактори: своєчасність надання основному виробництву метрологічних та інформаційно-обчислювальних послуг; послуг зв’язку, своєчасність поточного ремонту, технічне обслуговування й настройка основного обладнання; розширення номенклатури виготовлених інструментів, оснастки; своєчасність за обсягами, номенклатурою й якістю матеріального та енергозабезпечення; своєчасність надання транспортних послуг; випереджаючий характер розвитку комунікаційних мереж та природоохоронних споруд.

Служба матеріально-технічного пос­тачання є носієм потенційно додаткового ефекту виробництва, що забезпечується шляхом своєчасного постачан­ня основному виробництву необхідних матеріалів, комплектуючих, оптимізації виробничих запасів, управління ними та якісного їх зберігання складах підприємства.

Головними завданнями складського гос­подарства, як складова, логістичного комплексу підприємства є своєчасна експедиція матеріалів, забезпечення їх зберігання, консервація та розконсервація, своєчасна передача їх у виробництво, оперативний облік, скорочення витрат на зберігання. Види складів: спеціаль­ні та універсальні склади; постачальні, виробничі й збутові; загальнозаводські й цехові; відкриті, напівзакриті та закриті, механізовані та автоматизовані. Потужність складів та їх типи визначаються виробничи­ми потребами.

Транспортне господарство експлуатує тех­нологічний транспорт (електро- та автокари, транспортери, трубопроводи, шнеки, конвеєри) та транспорт загального призначення за межами підприємства (автомобільний, залізнич­ний, водний, повітряний).

Ремонтне господарство підтримує обладнання в робочому стані та запобігає його передчасному фізичному зносу, відмовам та аварій. Застосовують системи планово-попереджувальних ремонтів та обслуговування за технічним станом.

Головними завданнями енергетичного господарства є безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії, енергозберігання, енергоозброєності праці. Існує централізована, децентралізована і змішана система енер­гозабезпечення. Потреби в енергії та енергоносіях здійснюється за нормами їх витрат на потреби основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та соціальної інфраструктури.

Ефективна дієвість виробничої інфраструктури сприяє зниженню собівартості основного виробництва та підвищенню рентабельності під­приємства.

Загалом у виробничій інфра­структурі працює найбільша частка співробітників підприємства.