- •Модуль 1. Економіка виробництва
- •Предмет, метод і завдання дисципліни “економіка і організація виробництва»
- •1.1.1. Предмет вивчення дисципліни
- •1.1.2. Методологія вивчення дисципліни «Економіка і організація виробництва»
- •Основні фонди підприємств авіаційної промисловості і їх використання
- •1.2.1. Економічна сутність, склад і структура основних фондів
- •1.2.2. Облік і оцінка основних фондів
- •1.2.3. Знос основних фондів
- •1.2.4. Амортизація основних фондів
- •1.2.5. Показники ефективності використання основних фондів
- •1.2.6. Шляхи підвищення ефективності основних виробничих фондів
- •1.3. Оборотні кошти і матеріально-технічне забезпечення підприємств в умовах ринкової економіки
- •1.3.1.Сутність, склад і структура оборотних коштів
- •1.3.2.Джерела формування оборотних коштів
- •1.3.3. Нормування оборотних коштів
- •1.3.4. Оборотність оборотних коштів, її показники
- •1.3.5. Шляхи прискорення оборотності оборотних коштів.
- •1.4. Продуктивність праці
- •1.4.1. Сутність продуктивності праці та її показники
- •1.4.2. Методи вимірювання продуктивності праці
- •1.4.3. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
- •1.5. Оплата праці на підприємствах
- •1.5.1. Соціально - економічна сутність заробітної плати.
- •1.5.2. Принципи і складові елементи організації заробітної плати
- •1.5.3 Тарифна система оплати праці та її елементи
- •1.5.4. Форми і системи заробітної плати
- •1.6. Собівартість продукції підприємств. Основи ціноутворення
- •1.6.1. Економічна сутність вартості і собівартості продукції. Поняття поточних витрат, їх класифікація
- •1.6.2. Методики визначення витрат виробництва та собівартості продукції
- •1.6.3. Основи ціноутворення
- •1.7. Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів
- •1.7.1. Економічна сутність інвестицій, їх види
- •1.7.2. Економічна ефективність капітальних вкладень, її показники
- •1.7.3. Проектний аналіз, його зміст і завдання
- •1.7.4. Показники економічної ефективності інвестиційних проектів
- •1.8. Комерційний розрахунок і фінанси підприємств
- •1.8.1. Суть і основні завдання фінансової діяльності підприємства.
- •1.8.2. Формування доходів і прибутку підприємства. Показники рентабельності продукції
- •1. Рентабельність окремих видів продукції (Рі):
- •Модуль 2. Організація виробництва
- •Класифікація та структура підприємств
- •2.1.1. Види та організаційні форми підприємств
- •2.1.2. Структура підприємства
- •2.2. Підприємство як виробнича система
- •2.2.1.Завдання та ознаки виробничого підприємства
- •2.2.2. Властивості виробничого підприємства
- •2.3. Організаційні структури підприємств
- •2.3.1. Сутність організаційних структур
- •2.3.2. Види організаційних структур
- •2.4. Виробничі процеси і принципи їх раціональної організації
- •2.4.1. Зміст і типи виробничого процесу
- •2.4.2. Принципи організації виробничого процесу
- •2.5. Типи і методи організації виробництва
- •2.5.1. Типи організації виробництва
- •2.5.2. Методи організації виробництва
- •2.6. Виробнича та соціальна інфраструктура
- •2.6.1. Виробнича інфраструктура підприємства
- •2.6.3. Соціальна інфраструктура підприємства
- •2.7. Сутність і функції процесу управління виробництвом
- •Сутність управління виробництвом
- •2.7.2. Функції управління виробництвом
- •2.8. Прогнозування розвитку виробництва
- •2.8.1. Принципи прогнозування виробництва.
- •2.8.2. Планування виробництва
2.6.3. Соціальна інфраструктура підприємства
Соціальна інфраструктура призначена для створення комфортного соціального середовища, сприятливого психологічного клімату в колективі й дієвої мотивації праці.
За складом – це відомчі заклади охорони здоров’я та відпочинку, громадського харчування, фізкультури й спорту, дошкільні заклади, житлово-комунальне господарство тощо.
Керування діяльністю підрозділами соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підлеглі наступні відділи: кадрів, технічного навчання, господарський і житлово-комунальний, які вже безпосередньо організують діяльність установ соціальної інфраструктури.
Для задоволення соціальних потреб працівників підприємства розробляють плани соціального розвитку – заходи, спрямовані на вдосконалення соціальної структури персоналу, поліпшення умов їх праці й побуту та соціально-культурного обслуговування.
Передумовою ефективного менеджменту персоналу є прогнозування змін у соціальній структурі трудового колективу. Характер і зміст праці, що швидко змінюється під впливом досягнень науково-технічного й організаційного прогресу, мають потребу в динамічному поліпшенні професійної й кваліфікаційної структури персоналу.
У плані соціального розвитку підприємства передбачають заходи щодо підвищення рівня фахової освіти працівників, зменшенню плинності кадрів, вдосконалення санітарно-гігієнічних умов праці, заходи щодо збереження працездатності, впровадження оптимальних режимів праці й відпочинку, організації робочих місць, технічного стану знарядь праці, інтенсивності роботи, належної виробничої естетики й т.п.
Особлива увага потрібно приділити заходам, які підвищують безпеку праці й усувають виробничий травматизм, запобігають професійним захворюванням.
Рішення соціально-економічних питань підприємства виробляються й приймаються його органами управління за участі трудового колективу. Особливості управління підприємствами різних організаційних форм встановлюються Господарчим Кодексом Україна та відповідними законами.
2.7. Сутність і функції процесу управління виробництвом
План
2.7.1. Сутність управління виробництвом.
2.7.2. Функції управління виробництвом.
Сутність управління виробництвом
На виробництво впливають різні фактори (техніко-технологічні, соціально-економічні, регіональні). Вони стають більш динамічними й ситуативними, мають різний характер впливу на організацію та функціонування виробництва. Виробництво розглядають як виробничу підсистему загальної відкритої соціально-економічної системи – підприємства, яке залежне від зовнішніх змін і внутрішніх причин.
Вплив техніко-технологічних факторів (впровадження нової технології та техніки, комплексної переробки сировини) призводить до необхідності зміни схем організації виробництва, формуванню нових типів виробництв, диверсифікації господарчих і науково-технічних зв’язків. Соціально-економічні фактори (ресурсний потенціал, кваліфікація персоналу, мотивація діяльності, методи управління) визначають необхідність розвитку виробничих відносин. Регіональні фактори (природні, природоохоронні, нормативні, адміністративні) стимулюють розвиток соціальної та виробничої інфраструктури, змін в системі оплати праці, забезпечення рівноваги природокористування.
Перед управлінням весь час стоїть задача – пошуку нових форм та інтенсивності інтегрованого впливу цих факторів з метою забезпечення ефективного та прибуткового розвитку виробництва.
Вимоги до управління можливо вкласти в таку формулу: «знати – можу – хочу – вмію – встигаю», які реалізують з допомогою функціональних підсистем: стратегічне управління; управління персоналом; управління виробництвом; управління маркетингом; управління фінансами; управління інноваціями та інш.
Характерні риси сучасного управління виробництвом.
Поєднання раціоналізму в управлінні (орієнтація на ефективність внутрішніх факторів) та ситуативного підходу (орієнтація на гнучкість та адаптивність до змін зовнішнього середовища).
Пріоритет системи стратегічного управління, яка поєднує стратегічний підхід до постановки перспективних задач і програмно-цільовий підхід щодо їх реалізації.
Орієнтація на управління «організаційною (корпоративною) культурою».
Формування та розвиток інноваційного менеджменту.
Посилення ролі лідерства в організації як носіїв нових знань та професійних вмінь.
Визнання соціальної відповідальності управління перед персоналом і суспільством.
Необхідність роботи антикризового менеджменту.
Посилення пріоритетності екологічних та соціальних критеріїв прийняття рішень.
Орієнтація на досягнення ефекту синергії.
Сучасний підхід до організації управління поєднує збалансоване поєднання людських цінностей та перманентних організаційних змін адаптивних до зовнішнього середовища.
В управлінні розрізняють три види діяльності: технічна діяльність (створення та впровадження прогресивних матеріалів, техніки, технології, інноваційних колективів); координація дій щодо забезпечення виробничих процесів (управління внутрішніми факторами); організація дій на ринку (управління маркетингом).
Головним законом розвитку організаційних систем є закон синергії, сутність якого полягає в тому, що ефект взаємодії елементів системи є більше арифметичної суми їхніх якостей, які притаманні кожному окремому елементу.
Виробництво як система є штучною, створена людиною заради власних інтересів і розподілу праці, яка має дві форми: горизонтальну й вертикальну. Перша - це поділ праці на операції й завдання. Горизонтальний розподіл праці є формування підрозділів підприємства за технологічним процесом. Розподіл праці є першопричиною відділення управління від виробників.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю власник або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і його відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади та інші.
Керівник діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах влади, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства й вирішує питання діяльності підприємства в межах установчих документів.
Між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом укладається колективних договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу.