2.7.2. Функції управління виробництвом

За виробничим менеджментом визначають систему функцій управління: загальних і спеціальних (виробничих). Загальні функції відбивають зміст управління в будь-якій організації. Спеціальні – характерні для певних виробництв.

До загальних функцій управління відносять: прогнозування й планування; організацію взаємодії й повноважень; координацію й регулювання; контроль; мотивацію.

Планування – це визначення цілей і задач розвитку, шляхів, методів і засобів їх досягнення.

Організація взаємодії і повноважень – це діяльність управлінського персоналу щодо забезпечення планового функціонування підприємства.

Організація складається з наступних стадій:

• визначення видів робіт, які необхідно виконати для вирішення поставлених завдань;

• кількісна та якісна оцінка робочої сили;

• розподіл видів робіт за персоналом;

• розподіл повноважень й відповідальностей управлінського персоналу;

• оформлення посадових інструкцій;

• розробка схем руху предметів праці, норм та нормативів.

Координація й регулювання - це погодженість дій виконавців відповідно до плану (мети). Забезпечується взаємодією різних підрозділів у процесі виробництва і спрямована на недопущення відхилень від плану, робочих графіків, норм виробітку.

Контроль – це зворотній зв’язок в системі управління виробництвом, за допомогою якого керівники одержують інформацію про поточний стан справ та відхилення від програми дій. За результатами контролю можливе корегування діяльності персоналу та підрозділів. Використовують три види контролю: попередній (визначення цілей і завдань), поточний (виявлення відхилень від намічених планів) та заключний (контроль результатів виробничих завдань планів).

Реалізація функції мотивації - це процедури спонукання особистості до корисної діяльності, досягнення цілей підприємства.

Практичні форми мотивації дій персоналу виходять з сутнісної та процесної теорій мотивації.

Сутнісні теорії мотивації з’ясовують причини певної поведінки людини.

Процесні теорії мотивації виходять з поведінки людей.

Загальні функції реалізуються в контурі управління підприємством в цілому.

До спеціальних функцій відносять забезпечення виробництва матеріальними, енергетичними, інформаційними, трудовими, фінансовими ресурсами тощо.

2.8. Прогнозування розвитку виробництва

План

2.8.1. Принципи прогнозування виробництва.

2.8.3. Планування виробництва.

2.8.1. Принципи прогнозування виробництва.

Прогноз – це судження про ймовірні стани процесів на визначені моменти часу (це наукове дослідження майбутнього). Відомі логічні формули: передбачення – «буде»; прогнозування – «можливо буде»; планування – «повинно бути».

Прогнозування є аналітичною роботою щодо модельного уявлення майбутнього, є своєрідною формою пізнання закономірностей розвитку системи відношень й інтересів та можливостей діяльності об’єкта. Призначене озброїти менеджмент новими знаннями щодо об’єктивних закономірностей розвитку процесів і можливостей виробництва.

Прогнозування розвитку виробництва - це наукове обґрунтування можливих кількісних і якісних змін його стану (рівня розвитку в цілому, окремих його видів, складових та системи відносин) у майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану. За його результатами формулюють цілі та ставлять планові задачі, оцінюють ризики, обґрунтовують стратегії розвитку технологій, нової техніки, виробничого потенціалу, способів організації виробництва.

Завдання прогнозування: а) аналіз соціальних, економічних й науково-технічних процесів і тенденцій; б) форм соціально-економічних відносин та зв’язків; в) оцінки можливих викликів екологічного, технологічного, економічного, соціального, політичного, релігійного характеру у майбутньому; г) передбачення структурних змін ринку та його сегментів; д) визначення фаз розвитку життєвих циклів (ЖЦ) підприємства та складових його потенціалу; е) формування сценарію майбутнього; є) передбачення можливих цінностей та інтересів інтегруючих суб’єктів; ж) формулювання критеріїв ефективності майбутнього; з) виявлення можливих альтернатив розвитку власного виробництва та конкуруючих суб’єктів.

Прогнозування базується на певних принципах:

• цілеспрямованості – визначення предмету, об’єкту та мети прогнозу;

• системності – уявлення об’єкта як системи та елемента більше складної системи;

• об’єктивності – всебічний облік дії об’єктивних законів розвитку суспільства;

• багаторівневості – опис процесів за їхньою ієрархією;

• адекватності закономірностям розвитку – визначення стійких взаємозв’язків і тенденцій розвитку об’єкта;

• невизначеності – прогнозні оцінки майбутнього мають ймовірнісний характер;

• альтернативності – виявлення можливих шляхів розвитку об’єкта, різноманітних взаємозв’язків процесів.

При прогнозуванні використовують різні види прогнозів:

• за часом (лагом, горизонтом) розрізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові прогнози. Строк прогнозу залежить від мети (замовлення), тривалості ЖЦ технології та засобів виробництва, екологічної та демографічної ситуації тощо;

• за цілями прогнози поділяють на аналітичні, прогнози застереження, нормативні та функціональні прогнози.

Аналітичний прогноз – це комплексне дослідження впливу сучасних тенденцій на майбутній стан організації виробництва, а також його впливу на соціально-економічне та екологічне середовище. Визначаються проблемні та кризові ситуації як зовнішнього середовища, так і в підприємстві.

За прогнозом-застереженням визначають несприятливі та кризові наслідки тенденцій розвитку виробництва, що склались.

За нормативним прогнозом обґрунтовують рекомендації щодо досягнення бажаного стану виробництва у майбутньому та окреслюють заходи (шляхи) досягнення нормативного рівня.

За функціональним прогнозом визначають області можливостей системного розвитку виробництва за напрямками (маркетинг, менеджмент, технологія, техніка, зайнятість тощо) та формами відносин у майбутньому.

Залежно від джерел інформації, технології її обробки використовують інструментальні методи прогнозування: фактографічні та евристичні.

Інструментальні методи (екстраполяції, математичних функцій, кореляційно-регресійного аналізу, математичного програмування, балансові рівняння) базуються на об’єктивних даних.

Метод екстраполяції базується на припущенні про незмінність дії факторів, що склались, тобто поширення закономірностей розвитку об’єкта в минулому на його майбутнє.

Метод функцій базується на використанні математичних функцій, які підбирають для моделювання тенденцій розвитку з врахуванням ефекту автокореляції.

Метод кореляційно-регресійного аналізу полягає в побудові регресійних рівнянь, які визначають вид статистичного зв’язку та його щільність між результативним та факторними показниками.

Методи оптимізації базуються на аналізі можливих факторів, дія яких забезпечить оптимальний розвиток виробництва.

До інтуітивних відносять експертні методи й «мозкової атаки», а до аналітичних – методи морфологічного аналізу, побудови «дерева цілей», інформаційного моделювання.

Експертні методи використовують при недоліку інформації для прогнозування. Використовують індивідуальні й групові експертні оцінки. Індивідуальні оцінки експерта незалежні від оцінок інших. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів і одержанні узагальнюючі оцінки групи експертів залучають до прогнозів певних процесів.

Метод «мозкової атаки», як різновид методу групових експертних оцінок, полягає у проведенні дискусії («мозкової атаки») для вирішення поставленого завдання.

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на дослідженні всіх можливих комбінацій варіантів розвитку об’єкту, використовуючи спосіб «переміщення» за часом стадій ЖЦ його складових та циклічність їх розвитку.

За методом «дерева цілей» головну мету декомпозують на підцілі, функції, задачі, ресурси, джерела ресурсів, а оцінки експертів використовують у якості апріорних ймовірностей способів досягнення мети.

Метод інформаційного моделювання базується на документальній інформації щодо можливостей розвитку об’єкта.

У прогнозуванні розвитку підприємств також результати патентної експертизи, аналогії та інші.

Прогнозування проводять за етапами: визначення мети та предмету прогнозування; збір та аналіз інформації; аналіз генетичного розвитку процесів; вибір методів прогнозування; формалізація процесів; моделювання процесів; аналіз прогнозних оцінок та відбір варіантів прогнозів; інтерпретація прогнозу.

Прогноз є базою для аналітичного етапу планування.